понеділок, 14 жовтня 2013 р.

НЕОПАЛИМА КУПИНА

Було це давно. Два королі — польський та угорський — об’єднали свої війська, щоб разом воювати Волинь. Прийшли в зелену Погорину і підступили до стін міста Дорогобужа. За­хисникам града — княжим воїнам, міщанам і мешканцям дов­колишніх сіл, які заховалися від нападників за міськими сті­нами,— прибульці передали листа. Пропонували без битви відчинити міські брами, вийти в поле без зброї і здатися в по­лон. За це королі обіцяли всім зберегти життя. В іншому ви­падку, погрожували: місто буде спалене і на ласку перемож­ців сподіватися нічого.
Коли минув відведений на роздуми час, із Дорогобужа вий­шов посланець. Зайди-воїни зустріли його і привели на уз­вишшя, де возсідали королі.
—   Я приніс відповідь на ваш лист,— сказав посланець і пе­редав владарям бадилину з розчепірчатим, схожим до ясеново­го, листям та з блідо-рожевим суцвіттям на верхівці.

—         Як?!— здивувалися владарі,— Оце й усе?
—         Мені старійшини доручили передати тільки це… А ще веліли сказати: якщо вам цього зілля замало, то ось довкола вас на пагорбі його цвіте скільки завгодно…
Що з посланця візьмеш?!
Зібрали королі своїх радників та наймудріших мужів. Ду­мали, думали — ніяк не зрозуміють, що саме захисники міста сказали їм оцим зелом.
Коли знайшовся один:
—   Я знаю це зілля. Воно горить і не згоряє.
Він взяв із багаття палаючу скіпку і підніс її до квітучого куща. Тієї ж миті увесь кущ спалахнув голубувато-зеленкува­тим полум’ям. Та ще через мить полум’я згасло. І всі побачи­ли, що кущ стоїть неушкоджений — такий же рожевоквітий, усміхнений.
І всі враз зрозуміли, що саме відповіли захисники Дорого­бужа на їхній ультиматум.
І мовив угорський король королеві польському:
—   Ми ніколи не завоюємо цієї країни. Тому я повертаю своїх воїв додому. І тобі раджу зробити те ж саме.
Давно це було. Відтоді сотні разів вороги воювали наш край. Але кожного разу залишалися з облизнем. А край зеленіє під синім небом та ясним сонцем. І щоліта тут рожево квітнуть на осонні кущі неопалимого зела, стверджуючи незнищенність української землі і її народу.
Неопалима купина. Так називається це зело. Люди завжди з пошаною ставилися до нього, народна фантазія приписувала рослині різноманітні магічні властивості. Воно й зрозуміло: де ще знайдеш подібне, щоб горіло і не згорало?!
Вчені-ботаніки дослідили, що нічого надприродного в такому горінні немає. Просто у спекотний день квітуча рослина виділяє ефірну олію. Отож довкола квітів скупчується невидима хмарка летких речовин. Якщо ж до верхівки куща піднести запалений сірник, то ці леткі речовини спалахують голубувато-зеленим

вогнем. При цьому сама рослина залишається неушкодженою. Саме від цього і пішла народна назва «неопалима купина». Ботаніки називають рослину прозаїчніше: ясенець. Бо листя її справді дещо нагадує листя ясена. А ще в Карпатах подекуди називають неопалиму купину «червоною рутою».
Сам образ неопалимої купини використовується в Україні досить часто. Зокрема, значного поширення набула ікона, яка так і називається: «Неопалима Купина». На ній зображення Богородиці з Сином на руках вписується у восьмикутну зір­ку, яка складається з двох — червоного і зеленого — чотири­кутників з гострими кутами й увігнутими всередину сторона­ми. Зелений означає колір куща купини, червоний — колір полум’я, яке охопило рослину. Правда, сама композиція та­кої ікони виникла на основі порівняння Богоматері з незго-раючим кущем, побаченим, згідно з Біблією, Мойсеєм на горі Фавор. Але деякі художники, особливо самодіяльні, на іконі довкола восьмикутної зірки зображують листя неопалимої ку­пини, а то й розквітлу рослину — ту саму, яка подекуди ще збе­реглася на узвишшях рідного краю. Ікона «Неопалима Купи­на», виставлена у храмі чи в хаті, ніби-то оберігає приміщення від пожежі і блискавки.
Є і християнське свято Неопалима Купина. Воно відзна­чається щорічно 17 вересня. Віруючі моляться Неопалимій Купині — Богоматері,— прохаючи захистити дім і худобу від блискавки та вогню.
Неопалима купина — це поетичне відображення долі Украї­ни та українського народу. Яких тільки бід не випадало на наш край! Його палили, плюндрували, грабували, нищили; століт­тями різні заброди висмоктували животворні сили, забороняли українську мову й культуру, викорчовували саму назву «Ук­раїна». Але, як писав наш Великий Кобзар: «Не вмирає душа наша, не вмирає воля».
Незнищенність твоєї Вітчизни, незнищенність твого наро­ду — ось що символізує рожевоквітна неопалима купина.

Залишайте відгук: