Твір на тему "Пісня – духовне обличчя нації

Народна пісня, як і весь фольклор, якнайкраще відображає світобачення та традиції етносу. Я згоден з думкою А. Міцкевича про те, що пісня – духовне обличчя нації. І не тільки духовне, на мою думку, бо пісня також відображає найважливіші історичні події життя народу та особисті переживання. Та найголовніше, що розкриває для нас народна пісня, – це ставлення до всього, що відбувається в житті людей.

Народна пісня як те дзеркало відображає найістотніші риси певного народу. Войовничі народи півночі, наприклад, вікінги, найчастіше співали про воїнську доблесть, честь, відвагу, перемогу в битві. У народів-хліборобів більшість пісень пов’язано з працею на землі, врожаєм, природними явищами, що могли вплинути на результати їхньої праці.

Пісня супроводжувала всі значні події життя українців – народження, хрестини, входження у доросле життя, весілля та навіть смерть. Пісня допомагала у важкій праці, втамовувала душевний біль та веселила серце. Пісні співали йдучи на війну та зізнаючись у коханні, їх присвячували найдорожчим людям.

У народній пісні якнайкраще відображається характер народу, що склав її. Ми можемо дізнатися, що було важливим у житті людей, якими вони були, які риси цінували, чого прагнули та через що страждали. Так в українських народних піснях ми відчуваємо щирість, чистоту,духовну красу, доброзичливість. Проте буває, що в них бринить сум та відчай через незгоди та важкі умови життя. Наприклад, у пісні «Ой матінко-зірко» йдеться про сумну долю дівчини-наймички, яку батьки змушені були відправити відробляти гроші.  Також в українських народних піснях оспівано героїчне минуле нашого народу – доба козаччини, видатні козацькі ватажки, сміливість та відвага, відданість товаришам та любов до Батьківщини.  У пісні «Ой з-за гори чорна хмара іде» оспівано подвиг Івана Богуна, сподвижника Б.Хмельницького.

Українські народні пісні – прості, щирі, мелодійні. У них розкривається цілий дивовижний світ людського життя та почуттів. Рідна пісня – це вияв власної душі, це те спільне, що об’єднує кожного з нас, як спільна мова. Це почуття та переживання, що розуміє кожен із нас, бо вони викарбувані десь у глибині наших душ.

Твір до ЗНО «Майбутнє моєї країни»

Нещодавно я замислився: а яким буде майбутнє моєї країни? Цікаве питання. Та відповісти одразу на нього складно. Щоб дати відповідь на нього та детальніше в ньому розібратися, я вирішив заглянути спочатку у минуле нашої країни.

Екскурс в історію України почався для мене з давньої легенди про заснування міста Києва трьома братами Києм, Щеком, Хоривом та їхньою сестрою прекрасною Либіддю. Коротенький запис у літопису став початком багатовікової історії. З Києва, «матері міст руських», бере початок могутня свого часу держава – Київська Русь, а з неї багато земель та народів. Нині вони належать до різних держав, але свого часу зробили свій внесок в становлення та розвиток України та українського народу. Славетною та героїчною, красивою та сумною постала передо мною історія нашого народу. Дивовижним візерунком поєдналися в ній мудрі правителі, славетні полководці та самобутні таланти простих людей. Ярослав Мудрий, Богдан Хмельницький, Тарас Шевченко – цими іменами довіку пишатиметься народ.

Та, на жаль, на долю українського народу випало багато страждань та лиха. Не тільки славою та героїзмом був вкритий шлях нашої Батьківщини до омріяної незалежності та самостійності. Були на цьому шляху також трагічні та ганебні сторінки. Та, незважаючи на все, мета, яку пронесли крізь віки, все ж стала реальністю. Вже більше двох десятиріч ми живемо у самостійній, територіально та політично незалежній країні. Дивлячись на молодість нашої країни, як самостійної держави, я вважаю закономірними політичні та економічні кризи, що супроводжують її увесь цей час.

Нещодавно я став свідком розмови батьків, у якій промайнула фраза: «Сьогодні ані в кого немає впевненості в завтрашньому дні». Саме тоді я остаточно зрозумів, яким хочу бачити майбутнє своєї країни. Я хочу, щоб наша країна була квітучою і веселою, якими бувають навесні її розкидані по селах яблуневі сади, а люди щасливими та впевненими в завтрашньому дні.

Твір до ЗНО про тюльпани

Цікаво, чи є така людина, яка б не полюбляла квіти? Ми на разі не будемо вдаватись до граничних випадків алергій та фобій. Візьмемо суспільну думку загалом. Що може бути прекрасніше за барвисті, стрункі та тендітні квіти?!

Видів квітів настільки багато, що іноді мерехтить в очах від цього різнобарв’я. Хтось полюбляє по-королівському красиві троянди, хтось у захваті від сонячних кульбаб, комусь до вподоби екзотичні орхідеї, а я полюбляю тюльпани.

Ці квіти особисто мене приголомшують своїм соковитим та яскравим кольором. А якщо згадати, що тюльпани – виключно весняні квіти, то годі й уявити, яку радість, натхнення та тепло вони собою символізують.

Тюльпани пройшли довгий шлях до нашої країни. Перші згадки про ці квіти ми зустрічаємо в Персії. Лише у середині XVI століття тюльпани були завезені до Європи, де дуже успішно стали впроваджуватись у різних країнах. Деякі народи, такі як голландці, були настільки підкорені чарівністю цих дивовижних квітів, що навіть кидали своє виробництво та ферми, щоб розводити тюльпани. Ця любов до квітів вилилася у те, що сьогодні яскраві цибулини тюльпанів є символом Нідерландів. Усе розмаїття їхніх сортів можна побачити у парку Кекенхоф.

Для мене особисто тюльпани є символом тепла та весни. Тримаючи в руках букет жовтих, червоних та навіть фіолетових тюльпанів, хочеться ще більше рідіти життю. Вони своєю витонченістю та водночас невибагливістю підкреслюють силу природи, що прокидається та оновлюється. І якщо у мене спитати, який подарунок для мене найкращий, я відповім, що це оберемок повненьких та кругленьких тюльпанів із соковито червоними пелюстками.

Твір до ЗНО «Кожній людині властиво помилятися»

Важко посперечатися з тим, що всі ми інколи помиляємося. Ніхто не знає усього, часто ми користуємося недостовірною інформацією, інколи підводить пам'ять. Мало хто може передбачити всі наслідки своїх вчинків. Часто у житті трапляється багато випадковостей, які роблять, здавалося б, зважене та перевірене рішення неправильним з огляду на результати. Це означає, що ми маємо добре подумати, перш ніж сказати чи зробити щось.

Кажуть, люди вчаться на помилках – і своїх, і чужих. А того, хто в десятий раз наступає на ті ж граблі, вже розумною людиною не назвуть. Тому що це означає, що людина не вміє аналізувати ситуацію та робити висновки або ж просто дуже вперта і не вміє поступатися своїми поглядами, навіть якщо вони хибні.

Наприклад, у п’єсі «Мина Мазайло» головний герой у будь-що хоче змінити своє українське прізвище на російське, бо це обіцяє йому певні особисті вигоди. Він вважає, що саме прізвище стоїть на заваді досягнення його цілей, а зовсім не нікчемність його особистості. І це його прагнення робить його ще більш жалюгідним. Мина Мазайло уперто тримається думки, що його українське походження стоїть на заваді йому щастю мало не все його життя.

Я вважаю, що людина, яка вміє визнавати свої помилки, то не слабак, а сильна, чесна, хоробра людина. Бо власна правота та авторитет – не найголовніше в житті, особливо коли це може коштувати комусь здоров'я чи навіть життя. Чи буде правий доктор, який поставивши неточний діагноз, буде обстоювати свій метод лікування?  Той, хто розуміє, що він не правий, а все одно упирається, то є безвідповідальний  упертюх. Бо впертість є хорошою якістю, лише якщо вона доречна.Тому я згоден з думкою Аристотеля, що "кожній людині властиво помилятися, та нікому, окрім дурня, не властиво обстоювати хибну думку".

Твір до ЗНО «Чи можна когось або щось любити до безтями»

Чи можна когось або щось любити до безтями? Відомо, що фанатизм до добра не доводить, він засліплює людину до втрати адекватності. Хоча навряд чи можна любов вгамувати, якщо вона справжня…

Любов – то найсвітліше почуття в світі. Воно дарує людині щастя, радість, сенс життя. Заради того, що любить, людина здатна на великі вчинки, забуваючи себе.

Мати зробить усе, що може, заради своєї дитини, як-от наприклад, у творі Т. Шевченка «Наймичка». Ганна лише перед смертю змогла признатися Маркові, що вона його мати, при цьому все життя була поруч із ним, працюючи в тих людей, яким його підкинула, аби врятувати від жахливої долі байстрюка.

Патріот віддасть життя за Батьківщину. Саме небувалою силою любові до Вітчизни здобували солдати Радянської армії перемогу в Другій світовій війні. Вони вистояли проти краще озброєного супротивника, що атакував без попередження, витримували холоди та голод, поранення та смерть друзів, нестачу медикаментів.

Закохані ладні на справжні безумства заради своїх почуттів. У п’єсі Шекспіра «Ромео та Джульєтта», що безумовно є вічною історією кохання, молоді люди, заради того щоб бути разом, йдуть проти батьків та суспільства, врешті не жаліючи й власного життя.

А хтось здатен вбити через «любов» до грошей або ідеї. Для когось речі важливіші за життя людини. А хтось, як-от оповідач повісті М. Хвильового «Я. Романтика» через сліпу, глуху відданість ідеї відбирає життя у власної матері…

Мабуть, не у всіх цих випадках людьми насправді керує любов. Вірогідно, дуже часто в житті ми плутаємо любов з пристрастю, з бажанням володіти, з жалістю. Фанатизм та любов несумісні, бо фанатизм руйнує, а любов лікує. На мою думку, справжня любов – це чисте та щире ставлення до людини, яке викликає бажання зробити її щасливою. Але щасливою по-справжньому. Інколи для цього треба відступити. Наприклад, дати дитині подорослішати, бо деякі батьки надто сильно піклуються про свою дитину, дають їй усе, а потім вона виростає безпорадною та розбещеною й не може знайти себе у дорослому житті.

Тож на мою думку, «любити без тями» – то пристрасть, а не любов, то бажання володіти та контролювати. А любляча людина у першу чергу думає про того, кого любить, вона тямить, чим саме може зробити його щасливим. Любов наповнює людину зсередини та приносить радість. А на питання «Чи можна вгамувати справжню любов?» я би відповів - «А навіщо?».

Твір до ЗНО «Кожній людині слід виховувати свій характер протягом усього життя»

Життя не стоїть на місці, усе змінюється кожного дня. Протягом усього свого життя людині доводиться пристосовуватися до його мінливих потреб. Спочатку дитина вчиться пізнавати світ та спілкуватися з іншими, потім потрапляє до школи, де має дотримуватися певних норм поведінки та виконувати вимоги вчителів. Далі, у дорослому житті, нам доведеться взяти на себе відповідальність за своє фінансове забезпечення, а згодом за свою власну родину.

Отак разом із життям, змінюється і людина. Інакше вона просто не виживе. Разом із досвідом формується характер та особисті якості людини, а також розвивається інтелект та культура поведінки. Якщо ми не виховуватимемо у собі необхідні для житті в суспільстві якості, ми не зможемо жити в ньому, не зможемо розкрити свої таланти та досягти успіху.

Комусь може показатися, що виховання стосується лише дітей. Так, потім уже батьки та вчителі не зможуть контролювати нас, але самі обставини життя змусять нас змінюватися, розвиватися, адаптовуватися.  Наприклад, людина хоче зайняти якусь важливу керуючу посаду. І їй обов’язково доведеться навчитися спілкуватися з людьми, планувати та організовувати свою діяльність, ефективно керувати тощо. Людина хоче збудувати щасливу родину – їй буде необхідно навчитися рахуватися з близькими, організовувати побут. Отже, ми вчимося все життя, отримуємо досвід, а завдяки тому виховуємо свій характер.

Головний герой  повісті Марка Вовчка «Максим Гримач» поважний заможний козак Максим Гримач не дозволив дочці-красуні Катрі одружитися з коханим Семеном через те, бо не вважав його рівнею їй, він сам вирішив ,у чому полягає щастя дочки. Коли ж Семен загинув, а за ним і Катря вбила себе з горя, Максим дуже карався, і вже з молодшою дочкою він не повторив своєї помилки. Але дуже шкода, що людині інколи доводиться ставати сильнішим та мудрішим через такі трагічні обставини.

Для того, щоб продовжувати розвиватися, людині доведеться постійно докладати зусиль. Мабуть, це досить важко – свідомо змінювати себе, відмовитися від хибних поглядів та поведінки. Та життя допомагає нам у цьому, треба прислухатися до нього, не лінуватися. Це допоможе нам адекватно діяти у будь-якій ситуації.

Твір до ЗНО «Кому дозволена мета, дозволені і засоби»

На мою думку, вислів «Кому дозволена мета, дозволені і засоби» звучить неоднозначно. Автор може мати на увазі не просто різні, а взагалі діаметрально протилежні речі.

Можна зрозуміти ці слова так: хто справді поставив перед собою мету, той обов’язково знайде засоби для її досягнення. І з цим трактуванням я повністю погоджуюсь. Адже якщо для людини досягти певної мети є по-справжньому важливо, то вона прикладатиме для цього зусилля, аби рухатися в потрібному напрямку. Заради того, що людині дійсно потрібно, вона здатна стати краще, розвиватися, вдосконалювати свій характер. Мені здається, людина здатна досягти усього, чого захоче.

Проте кожному з нас треба пам’ятати, що ніяка мета не виправдовує засобів досягнення, якими ми шкодимо і собі, і іншим. Яка б прекрасна не була мета, але якщо її здобувати кривавими та нечесними засобами, то це, по-перше, створює ще більше проблем та втрат на шляху до бажаного, а, по-друге, принижує людину, її гідність, робить її жорстокою, духовно бідною, так що вона вже й не зможе порадіти тому, чого досягла. Вчинивши кривду іншим на шляху до здійснення своїх бажань, людина сіє біль та горе, які потім відіб’ються й на її власному житті. «На чужому нещасті, щастя не збудуєш», - наголошує народна мудрість. Тож, якщо зазначений вище вислів має значення того, що для досягнення мети підходять всі засоби, то я з ним категорично не згоден.

Часто хтось намагається досягти благородної мети, та використовує для цього негідні засоби. Згадаємо Чіпку з роману «Хіба ревуть воли, як ясла повні?» Панаса Мирного. Боротьба за свої права, за волю, за гідне життя перетворилася на злодійства та криваву різню, що врешті привело до трагічного фіналу.

Ставити перед собою мету та досягати її дозволено кожному з нас. І ще в нас є вибір того, чого прагнути та яким шляхом до того йти, тож хай ми будемо мудрими у цьому виборі.

Твір «Вміння спілкуватися – запорука життєвого успіху людини» до ЗНО

Я цілком згодний з тим, що спілкування відіграє дуже важливу роль у житті людини. Існує багато різновидів спілкування. Ми спілкуємося усюди – вдома, з членами родини, у школі, на роботі, у магазині, коли хочемо купити щось, з друзями, з домашніми тваринами, з природою тощо. І від нашого вміння правильно побудувати комунікативну взаємодію з іншими залежить, чи досягнемо ми своєї мети в кожному конкретному випадку – якщо хочемо мати теплі відносини з рідними людьми, досягти професійного успіху, донести до когось свої думки чи легко спілкуватися у великих компаніях людей.

Проте поняття життєвого успіху настільки широке, багатогранне та в той самий час суб’єктивне для кожного, що навряд чи вміння спілкуватися – його однозначна запорука. Історія знає багато прикладів, коли інші речі визначали для людини розуміння власної успішності. Наприклад, для Вінсента Ван Гога цим мірилом була його творчість, його спроможність виразити через свої картини те, що він хотів. Для Григорія Сковороди успіх життя визначився висловом, який став епітафією на його могилі – «Світ ловив мене, та не впіймав».

Крім того часто люди зловживають своїм вмінням добре спілкуватися та знаходити спільну мову з іншими. Вони починають маніпулювати іншими заради своєї власної вигоди, як-от наприклад, Степан Радченко, головний герой роману «Місто» Валеріана Підмогильного, який завдяки своїм стосункам з різними жінками «просувався» в міському житті. Та врешті він програв, бо здатність до щирого, душевного спілкування, без якого грубіє людська душа, він втратив.

Спілкування – то природна потреба людини, проте воно має бути щирим та відкритим, без «задніх думок», марнослів’я, воно не повинне перетворюватися на пусту трату часу, пліткування, маніпулювання один одним. Завдяки своїй щирості, ввічливості, сміливості, яка йде від чесності, Герда, дівчинка з казки «Снігова Королева» Г-Х. Андерсона, пройшовши босою півсвіту, знаходить не лише Кая, а й безліч друзів та помічників. Завдяки спілкуванню з прекрасним – природою, музикою, живописом - розквітає душа людини. І таке спілкування є запорукою справжнього життєвого успіху – щастя.

Українська література підготовка до ЗНО

Авторські твори з української мови та літератури :http://www.uatvory.ru/

УСНА НАРОДНА ТВОРЧІСТЬ Пісні про боротьбу з турецько-татарськими нападниками Важливу тематичну групу складають найстаріші історичні пісні про жахливі, спустошливі турецько-татарські напади на наш край, про полонення мирного населення і відправлення його на невільницькі ринки. Ці пісні найчастіше побудовані як розповідь очевидця про ті чи інші злочини турецько-татарських грабіжників. Нерідко розповідь переривається зойком скривджених у формі монологу чи діалогу. Такі пісні відбили в собі дух і колорит епохи, сповненої трагічних подій. У цих піснях нерідко перегукується трагічне з героїчним. У піснях змальовано жахливі картини ворожих нападів: пожежі, грабунки, знищення старих немічних людей та полонення молодих. Типовою для цього погляду є пісня «За річкою вогні горять». Своє особисте горе оповідач подає на тлі народного горя: За річкою вогні горять, Там татари полон ділять. Село наше запалили І багатство розграбили, Стару неньку зарубали, А миленьку в полон взяли. А в долині бубни гудуть, Бо на заріз людей ведуть: Коло шиї аркан в'ється, І по ногах ланцюг б'ється. Можливо, що цю пісню було створено на основі конкретної події, змалювання якої згодом набуло узагальнюючого характеру, бо розбійні напади були типовими для XV-XVI століть. Характерна картина спустошення українських земель турецько-татарськими ордами зображена в пісні «Зажурилась Україна, бо нічим прожити»: Зажурилась Україна, Бо нічим прожити, Витоптала орда кіньми Маленькії дітки, Котрі молодії — У полон забрато. Як зайняли, то й погнали До пана, до хана. Але пісня не обривається на сумній картині. її мінорний тон змінюється закликом до запеклої боротьби: Бери шаблю гостру, довгу Та йди воювати! Ой ти станеш на воротях, А я в закоулку, Дамо тому стиха лиха Та вражому турку!

Програма ЗНО 2012

Авторські твори з української мови та  літератури :http://www.uatvory.ru/

Програма ЗНО 2012 (зовнішнього незалежного оцінювання 2012 року) з української мови та літератури

Пояснювальна записка

Програму зовнішнього незалежного оцінювання з української мови (далі – програма ЗНО) розроблено з урахуванням чинних програм з української мови для 5–9 класів (лист Міністерства освіти і науки України № 1/11-6611 від 23.12.2004 р.) та програм для профільного навчання учнів 10–11 класів (рівень стандарту, наказ Міністерства освіти і науки України № 1021 від 28.10.2010 р.

Матеріал програми ЗНО розподілено за такими розділами: «Фонетика. Графіка», «Лексикологія. Фразеологія», «Будова слова. Словотвір», «Морфологія», «Синтаксис», «Стилістика», «Орфоепія», «Орфографія», «Розвиток мовлення».

Українська мова

Назва розділу, теми	Знання	Предметні уміння та способи навчальної діяльності
1. Фонетика. Графіка	Фонетика як розділ мовознавчої науки про звуковий склад мови. Голосні й приголосні звуки. Приголосні тверді і м’які, дзвінкі й глухі. Позначення звуків мовлення на письмі. Алфавіт. Співвідношення звуків і букв. Звукове значення букв я, ю, є, ї, щ. Склад. Складоподіл. Наголос, наголошені й ненаголошені склади. Уподібнення приголосних звуків. Спрощення в групах приголосних. Найпоширеніші випадки чергування голосних і приголосних звуків. Основні випадки чергування у-в, і-й	Учасник ЗНО повинен уміти: Визначати в словах голосні, тверді і м’які, дзвінкі й глухі приголосні, ненаголошені й наголошені голосні; ділити слово на склади; визначати звукове значення букв у слові. Визначати місце букв в алфавіті, розташовувати слова за алфавітом; розпізнавати явища уподібнення приголосних звуків, спрощення в групах приголосних, основні випадки чергування голосних і приголосних звуків, чергування у-в, і-й
2. Лексикологія. Фразеологія	Лексикологія як учення про слово. Ознаки слова як мовної одиниці. Лексичне значення слова. Багатозначні й однозначні слова. Пряме та переносне значення слова. Омоніми. Синоніми. Антоніми. Лексика української мови за походженням. Власне українська лексика. Лексичні запозичення з інших мов. Загальновживані слова. Професійна, діалектна, розмовна лексика. Терміни. Лексика української мови з погляду активного й пасивного вживання. Застарілі й нові слова (неологізми). Нейтральна й емоційно забарвлена лексика. Поняття про стійкі сполуки слів і вирази. Фразеологізми. Приказки, прислів’я, афоризмиафоризми (відповідно до словника фразеологізмів за підручниками рівня «стандарт»)	Пояснювати лексичні значення слів; добирати до слів синоніми й антоніми та використовувати їх у мовленні; уживати слова в переносному значенні. Знаходити в тексті й доречно використовувати в мовленні вивчені групи слів; пояснювати значення фразеологізмів, приказок, прислів’їв, крилатих висловів, правильно й комунікативно доцільно використовувати їх у мовленні
3. Будова слова. Словотвір	Будова слова. Основа слова й закінчення. Значущі частини слова: корінь, префікс, суфікс, закінчення. Словотвір. Твірні основи при словотворенні. Основа похідна й непохідна. Основні способи словотворення в українській мові: префіксальний, префіксально-суфіксальний, суфіксальний, безсуфіксальний, складання слів або основ, перехід з однієї частини мови в іншу. Основні способи творення іменників, прикметників, дієслів, прислівників. Складні слова. Способи їх творення. Сполучні голосні [о], [е] у складних словах	Відділяти закінчення слів від основи, членувати основу на значущі частини, добирати спільнокореневі слова, слова з однаковими префіксами й суфіксами; розрізняти форми слова й спільнокореневі слова, правильно вживати їх у мовленні; визначати спосіб творення слів
4. Морфологія. 4.1 Іменник	Морфологія як розділ мовознавчої науки про частини мови. Іменник як частина мови: значення, морфологічні ознаки, синтаксична роль. Іменники власні та загальні, істоти й неістоти. Рід іменників: чоловічий, жіночий, середній. Іменники спільного роду. Число іменників. Іменники, що вживаються в обох числових формах. Іменники, що мають лише форму однини або лише форму множини. Відмінки іменників. Відміни іменників: перша, друга, третя, четверта. Поділ іменників першої та другої відмін на групи. Особливості вживання та написання відмінкових форм. Букви -а(-я), -у(-ю) в закінченнях іменників другої відміни. Відмінювання іменників, що мають лише форму множини. Невідмінювані іменники в українській мові. Написання і відмінювання чоловічих і жіночих імен по батькові	Розпізнавати іменники, визначати їхнє загальне значення, морфологічні ознаки, синтаксичну роль, належність іменників до певної групи за їхнім лексичним значенням, уживаністю в мовленні; визначати основні способи творення іменників; правильно відмінювати іменники, відрізняти правильні форми іменників від помилкових; використовувати іменники в мовленні, послуговуючись їхніми виражальними можливостями
4.2 Прикметник	Прикметник як частина мови: значення, морфологічні ознаки, синтаксична роль. Розряди прикметників за значенням: якісні, відносні та присвійні. Явища взаємопереходу прикметників з одного розряду в інший. Якісні прикметники. Ступені порівняння якісних прикметників: вищий і найвищий, способи їх творення (проста й складена форми). Зміни приголосних при творенні ступенів порівняння прикметників. Особливості відмінювання прикметників (тверда й м'яка групи)	Розпізнавати прикметники, визначати їхнє загальне значення, морфологічні ознаки, синтаксичну роль; розряди прикметників за значенням; ступені порівняння якісних прикметників, повні й короткі форми якісних прикметників; основні способи творення відносних і присвійних прикметників; відмінювання прикметників; відрізняти правильні форми прикметників від помилкових
4.3 Числівник	Числівник як частина мови: значення, морфологічні ознаки, синтаксична роль. Розряди числівників за значенням: кількісні (на позначення цілих чисел, дробові, збірні) й порядкові. Групи числівників за будовою: прості й складені. Типи відмінювання кількісних числівників: 1) один, одна; 2) два, три, чотири; 3) від п’яти до двадцяти, тридцять, п’ятдесят ... вісімдесят; 4) сорок, дев’яносто, сто; 5) двісті – дев’ятсот; 6) нуль, тисяча, мільйон, мільярд; 7) збірні; 8) дробові. Порядкові числівники, особливості їх відмінювання. Особливості првопису числівників.	Розпізнавати числівники, визначати їхнє загальне значення, морфологічні ознаки, синтаксичну роль, розряди числівників за значенням, основні способи їх творення, відмінювання; відрізняти правильні форми числівників від помилкових; добирати потрібні форми числівників і використовувати їх у мовленні; визначати сполучуваність числівників з іменниками
4.4 Займенник	Займенник як частина мови: значення, морфологічні ознаки, синтаксична роль. Співвіднесеність займенників з іменниками, прикметниками й числівниками. Розряди займенників за значенням: особові, зворотний, присвійні, вказівні, означальні, питальні, відносні, неозначені, заперечні. Особливості їх відмінювання. Творення й правопис неозначених і заперечних займенників	Розпізнавати займенники, визначати їхнє загальне значення, морфологічні ознаки, синтаксичну роль, розряди займенників за значенням, основні способи їх творення, відмінювання; відрізняти правильні форми займенників від помилкових, правильно добирати потрібні форми займенників і використовувати їх у мовленні
4.5 Дієслово	Дієслово як частина мови: значення, морфологічні ознаки, синтаксична роль. Форми дієслова: дієвідмінювані, відмінювані (дієприкметник) і незмінні (інфінітив, дієприслівник, форми на -но, -то). Безособові дієслова. Види дієслів: доконаний і недоконаний. Творення видових форм. Часи дієслова: минулий, теперішній, майбутній. Способи дієслова: дійсний, умовний, наказовий. Творення форм умовного та наказового способів дієслів. Словозміна дієслів І та II дієвідміни. Особові та числові форми дієслів (теперішнього та майбутнього часу й наказового способу). Родові та числові форми дієслів (минулого часу й умовного способу). Чергування приголосних в особових формах дієслів теперішнього та майбутнього часу Дієприкметник як особлива форма дієслова: значення, морфологічні ознаки, синтаксична роль. Активні та пасивні дієприкметники. Творення активних і пасивних дієприкметників теперішнього й минулого часу. Відмінювання дієприкметників. Дієприкметниковий зворот. Безособові форми на -но, -то Дієприслівник як особлива форма дієслова: значення, морфологічні ознаки, синтаксична роль. Дієприслівники доконаного й недоконаного виду, їх творення. Дієприслівниковий зворот	Розпізнавати дієслова, особливі форми дієслова, безособові дієслова; визначати загальне значення дієслова, морфологічні ознаки, синтаксичну роль, часи й способи дієслів, дієвідміни, особливості словозміни кожної дієвідміни; використовувати один час і спосіб у значенні іншого; основні способи творення дієслів, зокрема видових форм, форм майбутнього часу недоконаного виду, форм умовного та наказового способу дієслів; відрізняти правильні форми дієслів від помилкових Розпізнавати дієприкметники (зокрема відрізняти їх від дієприслівників), визначати їхнє загальне значення, морфологічні ознаки, синтаксичну роль, особливості творення, відмінювання; відрізняти правильні форми дієприкметників від помилкових; добирати й комунікативно доцільно використовувати дієприкметники та дієприкметникові звороти в мовленні, використовувати дієприкметники в мовленні Розпізнавати дієприслівники, визначати їхнє загальне значення, морфологічні ознаки, синтаксичну роль, основні способи їх творення; відрізняти правильні форми дієприслівників від помилкових; правильно будувати речення з дієприслівниковими зворотами
4.6 Прислівник	Прислівник як частина мови: значення, морфологічні ознаки, синтаксична роль. Розряди прислівників за значенням. Ступені порівняння прислівників: вищий і найвищий. Зміни приголосних при творенні прислівників вищого та найвищого ступенів. Правопис прислівників на -о, -е, утворених від прикметників і дієприкметників. Написання разом, окремо й через дефіс прислівників і сполучень прислівникового типу	Розпізнавати прислівники, визначати їхнє загальне значення, морфологічні ознаки, синтаксичну роль, розряди прислівників за значенням, ступені порівняння прислівників, основні способи творення прислівників; відрізняти правильні форми прислівників від помилкових; добирати й комунікативно доцільно використовувати прислівники в мовленні
4.7 Службові частини мови	Прийменник як службова частина мови. Групи прийменників за походженням: непохідні (первинні) й похідні (вторинні, утворені від інших слів). Групи прийменників за будовою: прості, складні й складені. Зв’язок прийменника з непрямими відмінками іменника. Правопис прийменників Сполучник як службова частина мови. Групи сполучників за значенням і синтаксичною роллю: сурядні (єднальні, протиставні, розділові) й підрядні (часові, причинові, умовні, способу дії, мети, допустові, порівняльні, з’ясувальні, наслідкові). Групи сполучників за вживанням (одиничні, парні, повторювані) та за будовою (прості, складні, складені). Правопис сполучників Частка як службова частина мови. Групи часток за значенням і вживанням: формотворчі, словотворчі, модальні. Правопис часток	Розпізнавати прийменники, визначати їхні морфологічні ознаки, групи прийменників за походженням і за будовою; правильно й комунікативно доцільно використовувати форми прийменників у мовленні Розпізнавати сполучники, визначати групи сполучників за значенням і синтаксичною роллю, за вживанням і будовою; правильно й комунікативно доцільно використовувати сполучники в мовленні Розпізнавати частки, визначати групи часток за значенням і вживанням; правильно й комунікативно доцільно використовувати частки в мовленні
4.8 Вигук	Вигук як частина мови. Групи вигуків за походженням: непохідні й похідні. Значення вигуків. Звуконаслідувальні слова. Правопис вигуків	Розпізнавати вигуки, визначати групи вигуків за походженням; правильно й комунікативно доцільно використовувати вигуки в мовленні
5. Синтаксис 5.1 Словосполучення.	Завдання синтаксису. Словосполучення й речення як основні одиниці синтаксису. Підрядний і сурядний зв'язок між словами й частинами складного речення. Головне й залежне слово в словосполученні. Типи словосполучень за морфологічним вираженням головного слова. Словосполучення непоширені й поширені	Розрізняти словосполучення й речення, сурядний і підрядний зв'язок між словами й реченнями; визначати головне й залежне слово в підрядному словосполученні; визначати поширені й непоширені словосполучення, типи словосполучень за способами вираження головного слова
5.2 Речення	Речення як основна синтаксична одиниця. Граматична основа речення. Порядок слів у реченні. Види речень у сучасній українській мові: за метою висловлювання (розповідні, питальні й спонукальні); за емоційним забарвленням (окличні й неокличні); за будовою (прості й складні); за складом граматичної основи (двоскладні й односкладні); за наявністю чи відсутністю другорядних членів (непоширені й поширені); за наявністю необхідних членів речення (повні й неповні); за наявністю чи відсутністю ускладнювальних засобів (однорідних членів речення, вставних слів, словосполучень, речень, відокремлених членів речення, звертання)	Розрізняти речення різних видів: за метою висловлювання, за емоційним забарвленням, за складом граматичної основи, за наявністю чи відсутністю другорядних членів, за наявністю необхідних членів речення, за будовою, за наявністю чи відсутністю однорідних членів речення, вставних слів, словосполучень, речень, відокремлених членів речення, звертання
5.2.1 Просте двоскладне речення	Підмет і присудок як головні члени двоскладного речення. Особливості узгодження присудка з підметом. Способи вираження підмета. Типи присудків: простий і складений (іменний і дієслівний). Способи їх вираження	Визначати структуру простого двоскладного речення, способи вираження підмета й присудка (простого й складеного), особливості узгодження присудка з підметом. Уміти правильно й комунікативно доцільно використовувати прості речення
5.2.2 Другорядні члени речення у двоскладному й односкладному реченні	Означення узгоджене й неузгоджене. Прикладка як різновид означення. Додаток. Типи обставин за значенням. Способи вираження означень, додатків, обставин. Порівняльний зворот. Функції порівняльного звороту в реченні (обставина способу дії, присудок)	Розпізнавати види другорядних членів та їх типи й різновиди, визначати способи вираження означень, додатків, обставин, роль порівняльного звороту; правильно й комунікативо доцільно використовувати виражальні можливості другорядних членів речення в мовленні; правильно розставляти розділові знаки при непоширеній прикладці, порівняльному звороті
5.2.3 Односкладні речення	Граматична основа односкладного речення. Типи односкладних речень за способом вираження та значенням головного члена: односкладні речення з головним членом у формі присудка (означено-особові, неозначено-особові, узагальнено-особові, безособові) та односкладні речення з головним членом у формі підмета (називні). Способи вираження головних членів односкладних речень. Розділові знаки в односкладному реченні	Розпізнавати типи односкладних речень, визначати особливості кожного з типів; правильно й комунікативно доцільно використовувати виражальні можливості односкладних речень у власному мовленні
5.2.4 Речення з однорідними членами	Узагальнювальні слова в реченнях з однорідними членами. Речення зі звертанням. Звертання непоширені й поширені. Речення зі вставними словами, словосполученнями, реченнями, їх значення. Речення з відокремленими членами. Відокремлені означення, прикладки - непоширені й поширені. Відокремлені додатки, обставини. Відокремлені уточнювальні члени речення. Розділові знаки в односкладними членами	Розпізнавати просте речення з однорідними членами, звертаннями, вставними словами, словосполученнями, реченнями, відокремленими членами (означеннями, прикладками, додатками, обставинами), зокрема уточнювальними, та правильно й комунікативно доцільно використовувати виражальні можливості таких речень у мовленні; правильно розставляти розділові знаки в них
5.2.5 Складне речення	Ознаки складного речення. Засоби зв'язку простих речень у складному: 1) інтонація й сполучники або сполучні слова; 2) інтонація. Типи складних речень за способом зв' язку їх частин: сполучникові й безсполучникові. Сурядний і підрядний зв'язок між частинами складного речення	Розпізнавати складні речення різних типів, визначати їх структуру, види й засоби зв' язку між простими реченнями. Добирати й конструювати складні речення, що оптимально відповідають конкретній комунікативній меті. Правильно розставляти розділові знаки, будувати схему такого речення
5.2.5.1 Складносурядне речення	Єднальні, протиставні та розділові сполучники в складносурядному реченні. Смислові зв' язки між частинами складносурядного речення	Розпізнавати складносурядні речення, визначати смислові зв' язки між частинами складносурядного речення; комунікативно доцільно використовувати його виражальні можливості в мовленні
5.2.5.2 Складнопідрядне речення	Складнопідрядне речення, його будова. Головне й підрядне речення. Підрядні сполучники й сполучні слова як засоби зв'язку у складнопідрядному реченні. Основні види підрядних речень: означальні, з'ясувальні, обставинні (місця, часу, способу дії та ступеня, порівняльні, причини, наслідкові, мети, умовні, допустові). Складнопідрядні речення з кількома підрядними, їх типи за характером зв'язку між частинами: 1) складнопідрядні речення з послідовною підрядністю; 2) складнопідрядні речення з однорідною підрядністю; 3) складнопідрядні речення з неоднорідною підрядністю	Розпізнавати складнопідрядні речення, визначати їх будову, зокрема складнопідрядних речень з кількома підрядними, уміти відображати її в схемі складнопідрядного речення; визначати основні види підрядних речень, типи складнопідрядних речень за характером зв' язку між частинами. Правильно й комунікативно доцільно використовувати виражальні можливості складнопідрядних речень різних типів у процесі спілкування
5.2.5.3 Безсполучникове складне речення	Типи безсполучникових складних речень за характером смислових відношень між складовими частинами-реченнями: 1) з однорідними частинами-реченнями (рівноправними); 2) з неоднорідними частинами (пояснюваною і пояснювальною). Розділові знаки в безсполучниковому складному реченні.	Розпізнавати безсполучникові складні речення; визначати смислові відношення між їхніми частинами-реченнями (однорідними й неоднорідними), особливості інтонації безсполучникових складних речень. Правильно й комунікативно доцільно використовувати виражальні можливості безсполучникових складних речень у мовленні
5.2.5.4 Складні речення з різними видами сполучникового й безсполучникового зв’язку	Складні речення з різними видами сполучникового й безсполучникового зв’язку	Визначати структуру складних речень з різними видами сполучникового й безсполучникового зв’язку; правильно й комунікативно доцільно використовувати виражальні можливості речень цього типу в мовленні
5.3 Способи відтворення чужого мовлення	Пряма й непряма мова. Речення з прямою мовою. Слова автора. Заміна прямої мови непрямою. Цитата як різновид прямої мови. Діалог	Визначати в реченні з прямою мовою слова автора й пряму мову, речення з непрямою мовою; замінювати пряму мову непрямою; правильно й доцільно використовувати в тексті пряму мову й цитати; правильно вживати розділові знаки в конструкціях із прямою мовою та діалозі
6. Стилістика	Стилі мовлення (розмовний, науковий, художній, офіційно-діловий, публіцистичний), їх основні ознаки, функції	Розпізнавати стилі мовлення, визначати особливості кожного з них. Уміти користуватися різноманітними виражальними засобами української мови в процесі спілкування для оптимального досягнення мети спілкування
7. Орфоепія	Відображення вимови голосних (наголошених і ненаголошених) через фонетичну транскрипцію. Відображення вимови приголосних звуків: 1) [дж], [дз], [дз?]; 2) [ґ]; 3) [ж], [ч], [ш], [дж]; 4) груп приголосних (уподібнення, спрощення); 5) м’яких приголосних; 6) подовжених приголосних. Вимова слів з апострофом	Визначати особливості вимови голосних і приголосних звуків, наголошувати слова відповідно до орфоепічних норм
8. Орфографія	Правопис літер, що позначають ненаголошені голосні [е], [и], [о] в коренях слів. Спрощення в групах приголосних. Сполучення йо, ьо. Правила вживання м’якого знака. Правила вживання апострофа. Подвоєння букв на позначення подовжених м’яких приголосних і збігу однакових приголосних звуків. Правопис префіксів і суфіксів. Позначення чергування приголосних звуків на письмі. Правопис великої літери. Лапки у власних назвах. Написання слів іншомовного походження. Основні правила переносу слів з рядка в рядок. Написання складних слів разом і через дефіс. Правопис складноскорочених слів. Написання чоловічих і жіночих імен по батькові, прізвищ. Правопис відмінкових закінчень іменників, прикметників. Правопис н та нн у прикметниках і дієприкметниках, не з різними частинами мови.	Розпізнавати вивчені орфограми й пояснювати їх за допомогою правил; правильно писати слова з вивченими орфограмами, знаходити й виправляти орфографічні помилки на вивчені правила
9. Розвиток мовлення	Загальне уявлення про спілкування й мовлення; види мовленнєвої діяльності; адресант і адресат мовлення; монологічне й діалогічне мовлення; усне й писемне мовлення; основні правила спілкування. Тема й основна думка висловлювання. Вимоги до мовлення (змістовність, логічна послідовність, багатство, точність, виразність, доречність, правильність). Текст як середовище функціонування мовних одиниць. Основні ознаки тексту: зв’язність, комунікативність, членованість, інформативність. Зміст і будова тексту, поділ тексту на абзаци, мікротеми. Способи зв’язку речень у тексті. Класифікація текстів за сферою використання, метою, структурними особливостями. Тексти різних стилів, типів, жанрів мовлення	Уважно читати, усвідомлювати й запам’ятовувати зміст прочитаного, диференціюючи в ньому головне та другорядне. Критично оцінювати прочитане. Аналізувати тексти різних стилів, типів і жанрів. Будувати письмове висловлення, логічно викладаючи зміст, підпорядковуючи його темі й основній думці, задуму, обраному стилю та типу мовлення, досягати визначеної комунікативної мети. Уміти формулювати, добирати доречні аргументи і приклади, робити висновок, висловлювати власну позицію, свій погляд на ситуацію чи обставин; правильно структурований текст, використовуючи відповідні мовленнєві звороти. Знаходити й виправляти похибки та помилки в змісті, побудові й мовному оформленні власних висловлювань, спираючись на засвоєні знання

Українська література

Назва розділу	Зміст літературного матеріалу (письменники, твори)	Предметні уміння та навички
1. Усна народна творчість	Загальна характеристика календарно-обрядових, суспільно-побутових та родинно-побутових пісень. Пісні Марусі Чурай. «Віють вітри», «За світ встали козаченьки» Історичні пісні. «Ой Морозе, Морозенку», «Чи не той то Хміль». Тематика, образи, зміст народних дум і балад. «Дума про Марусю Богуславку». Балада «Бондарівна»	Учасник ЗНО повинен уміти: Аналізувати літературний твір чи його уривок. Розрізняти види і жанри усної творчості. Розрізняти і називати різновиди календарно-обрядових пісень. Аналізувати зміст, образи, настрої суспільно-побутових і родинно-побутових пісень. Визначати провідні мотиви історичних пісень, характеризувати образи героїв їх – історичних осіб. Визначати тематику й художні особливості балад і дум, пісень Марусі Чурай. Виділяти у фольклорних творах анафори, рефрени, постійні епітети, персоніфікацію, символи, гіперболу, визначати їхню художню роль.
2. Давня українська література	«Повість минулих літ» (уривки про заснування Києва, про помсту княгині Ольги, про напад хозарів) «Слово про похід Ігорів» Григорій Сковорода. «De libertate», «Всякому місту – звичай і права», «Бджола та Шершень», афоризми	Знати основні теоретико-літературні поняття: художній образ, прототип; тема, ідея, мотив художнього твору; проблематика та конфлікт у художньому творі; сюжет і композиція літературного твору; позасюжетні елементи. Знати та вміти визначати в літературному творі тропи: епітет, порівняння; метафору, алегорію, гіперболу; метонімію, оксиморон. Знати характерні риси бароко.
3. Література кінця XVIII — початку XX ст.	Іван Котляревський. «Енеїда», «Наталка Полтавка» Г. Квітка-Основ’яненко. «Маруся» Тарас Шевченко. «До Основ’яненка», «Катерина», «Гайдамаки», «Кавказ», «Сон» («У всякого своя доля), «І мертвим, і живим, і ненарожденним…», «Заповіт», «Мені однаково» Пантелеймон Куліш. «Чорна рада» Марко Вовчок. «Максим Гримач» Іван Нечуй-Левицький. «Кайдашева сім’я» Панас Мирний «Хіба ревуть воли, як ясла повні?» Іван Карпенко-Карий. «Хазяїн» Іван Франко. «Гімн», «Чого являєшся мені у сні», «Мойсей»	Знати основні теоретико-літературні поняття: сентименталізм, романтизм, реалізм, їхні ознаки; епос, новела, оповідання, повість, роман, різновиди повісті та роману; лірика, сонет, гімн, послання, поема, тематичні різновиди лірики; драма, комедія, трагікомедія, власне драма, містерія, драма-феєрія. Види комічного: гумор, іронія, сатира, сарказм, гротеск, бурлеск, травестія. Визначати дво- і трискладові віршові розміри.
4. Література XX ст.	Михайло Коцюбинський. «Тіні забутих предків», «Intermezzo» Ольга Кобилянська. «Земля» Леся Українка. «Contra spem spero!», «Лісова пісня» Василь Стефаник. «Камінний хрест» Микола Вороний. «Блакитна Панна» Олександр Олесь. «Чари ночі», «О слово рідне! Орле скутий!..» Володимир Винниченко. «Момент» Павло Тичина. «О панно Інно», «Арфами, арфами…», «Ви знаєте, як липа шелестить…» Максим Рильський «Молюсь і вірю…» Микола Хвильовий. «Я (Романтика)» Юрій Яновський. «Подвійне коло», «Шаланда в морі» Володимир Сосюра. «Любіть Україну» Валер’ян Підмогильний. «Місто» Остап Вишня. «Моя автобіографія», «Сом» Микола Куліш. «Мина Мазайло» Богдан-Ігор Антонич. «Різдво» Олександр Довженко. «Україна в огні», «Зачарована Десна» Андрій Малишко «Пісня про рушник» Василь Симоненко. «Лебеді материнства» Олесь Гончар. «За мить щастя» Григір Тютюнник. «Три зозулі з поклоном» Василь Стус. «Як добре те, що смерті не боюсь я», «О земле втрачена, явися!..» Іван Драч. «Балада про соняшник» Ліна Костенко. «Страшні слова, коли вони мовчать», «Українське альфреско», «Маруся Чурай»	Визначати місце і роль митця в літературному процесі. Знати основні теоретико-літературні поняття: український модернізм і його особливості; модерністські напрями та течії: імпресіонізм, неоромантизм, експресіонізм. Знати основні теоретико-літературні поняття: поетичний синтаксис (інверсія, тавтологія, антитеза, анафора, епіформа, паралелізм); риторичні звертання і запитання, алітерація, асонанс; різновиди роману (роман у новелах, роман у віршах); кіноповість; усмішка. Вміти пояснювати поняття: «Розстріляне відродження»; психологізм; асоціативність.
5. Твори українських письменників-емігрантів	Іван Багряний. «Тигролови» Євген Маланюк. «Стилет чи стилос?»	Орієнтуватися в основних тенденціях функціонування української літератури за кордоном і творчості українських письменників-емігрантів. Знати особливості пригодницького роману.
6. Сучасний літературний процес	Загальний огляд, основні тенденції. Літературні угруповання (Бу-Ба-Бу, "Нова дегенерація", "Пропала грамота", "ЛуГоСад"). Творчість Ю. Андруховича, О. Забужко, І. Римарука. Утворення АУП (Асоціації українських письменників). Література елітарна і масова. Постмодернізм як один із художніх напрямів мистецтва 90-х років, його риси. Сучасні часописи та альманахи.	Орієнтуватися в основних тенденціях розвитку сучасної літератури; знати літературні угруповання 80-90-х років, найвизначніших представників літератури. Визначати найхарактерніші ознаки постмодернізму.

Твір до ЗНО «Вільний той, хто може не брехати»

Воля – складне поняття, його трактують по-різному. Вільна людина у буденному значенні – це той, хто може безперешкодно робити те, що він вважає за потрібне – жити там, де хоче, вчитися чи працювати за будь-яким фахом, мати свободу пересування тощо. Усі права та свободи людини прописані в Конституції України. Але ніде там не йдеться про щось схоже на те, про що говорить А.Камю, а саме про свободу від необхідності брехати.

Але якщо вдуматися, то французький філософ абсолютно правий. Бо у ці прості та влучні слова він уклав саму суть. Адже брехня – це не тільки, коли кажеш вчительці, що забув вдома зошит із домашнім завданням. Це досить таки безневинна брехня, яка по суті нікому не наробить шкоди. А буває брехня, яка псує людині усе життя. На мою думку, це трапляється тоді, коли людина змушена брехати собі самій.

Коли людина доходить до того, щоб брехати собі? Я вважаю, найчастіше це трапляється через якісь важкі зовнішні обставини, з якими людина не може впоратися, щось змінити. От наприклад, хтось вивчився на лікаря, витратив на те сім довгих років, багато сил та батьківських грошей, аж от розуміє, що лікувати – зовсім не його покликання. Але вже дуже багато вкладено у майбутню кар’єру, і немає сил чи можливостей перевчатися на когось іншого. І неможна нікому зізнатися, що сам себе вважаєш препоганим лікарем, бо хто довірить тобі своє здоров'я? І доводиться запевнювати всіх навколо і самого себе, що все добре. І життя людини перетворюється на в’язницю – він назавжди стає заложником немилої професії…

Мабуть, саме це й мав на увазі А.Камю. Не брехати – означає не прикидатися. Не прикидатися згодним, вдоволеним, щасливим, коли ти таким насправді не є. Як приклад вільної людини хочеться згадати Василя Стуса, який ні за що не хотів погоджуватися з політикою радянської влади, що суперечила його переконанням. Він обрав заслання, в’язницю, але не лицемірство. Він зберіг найголовніше - самоповагу.

Отже, справжня воля для людини – бути собою.

Твір до ЗНО «Єдина справжня розкіш – це розкіш спілкування»

Авторські твори з української мови та літератури :http://www.uatvory.ru/

Спілкування є дуже важливою складовою життя людини. Ми постійно знаходимося у круговерті спілкування – вдома, у школі, на вулиці ми зустрічаємося та розмовляємо з великою кількістю людей, близьких та малознайомих. Чому ж А. Сент-Екзюпері вважає спілкування «єдиною справжньою розкішшю»?

На мою думку, все залежить від якості спілкування. Часто трапляється, що люди лише обмінюються одне з одним плітками чи жаліються на проблеми, або хтось на когось гримає. І все це не тільки не приносить нам задоволення, а й просто відбирає силу та енергію, що наступного разу і розмовляти з цією людиною не хочеться.

Спілкування – це взаємодія, це рівноцінний обмін інформацією, враженнями, почуттями. Аби воно було повноцінним, необхідно бути зацікавленим у співрозмовникові, поважати його, вміти слухати тощо. Треба вміти давати й брати. Та й не завжди потрібні слова, спілкуємося ми не лише з людьми, а й с тваринами, природою, витворами мистецтва. І от спілкування, яке приносить задоволення, - це справді рідкісна та цінна річ.

Спілкування – це процес єднання, близькості, коли ти впускаєш когось чи щось до своєї душі, і воно стає частинкою тебе. Важко прожити без цього. Згадаємо Оксану, героїню «Боярині» Л.Українки. Потрапивши на чужину, вона втратила можливість щирого спілкування, ніхто не розумів її туги за рідними місцями, мовою, звичаями, душевно близькими людьми. І це призвело до її хвороби та загибелі.

Зараз твердження А. Сент-Екзюпері актуальне ще з однієї причини. У сучасному світі людина більше часу проводить з речами, ніж з людьми чи природою. Комп’ютери, автомобілі, банкомати, термінали, станки та конвеєри – все це дуже зручно та корисно. Інтернет та ЗМІ перенасичують нас інформацією. А врешті, у людини все менше сил на «живе» спілкування. І це погано, бо спілкування – наша духовна потреба, завдяки ньому ми розвиваємося, вчимося, розширюємо світогляд.

Тож, я вважаю, можна згодитися з твердженням, що спілкування – це справжня розкіш.  Треба дорожити близькими та цікавими нам людьми, більше часу проводити на природі, слухати музику, дивитися на прекрасні картини… Треба заповнювати своє життя спілкуванням з прекрасним у всіх його виявах, бо це робить наше життя повноцінним.

Твір до ЗНО «Без дружби життя не повноцінне»

Коли ми говоримо про важливих людей у своєму житті , то найчастіше розставляємо їх у такому порядку – батьки, близькі родичі, друзі, знайомі. Батьків та родичів не обирають, знайомих не впускають занадто глибоко у життя. І тільки справжній друг – та людина, стосунки з яким базуються на взаємності, доброзичливості, щирості та симпатії. От так стається – зустрічаються двоє незнайомців, що за певних умов стають незамінними одне для одного.

Без дружби життя не повноцінне – я повністю згоден з цим твердженням. Але лише якщо мова йде про справжню дружбу – не пусте спілкування, пліткування, використання одне одного з корисною метою. Оце все навпаки не приносить нам нічого доброго. Нащо вам друг, який з вами тільки тому, що йому більш нічого цікавого робити, і він легко зникне надовго, навіть не попередивши? Або друг, який з вами каже одне, аза вашою спиною пліткує про вас? Або той, хто  спілкується з вами, тільки коли йому щось потрібно? Або заздрісник? Хіба такі «друзі» роблять життя повноцінним?

Ні, дружба має означати щось інше. У побутовому плані – це взаємна та щира симпатія, зацікавленість одне в одному, бажання поділитися думками та враженнями, комфортне проводження часу. Є прислів’я про те, що друг пізнається у біді. Але не тільки. Справжній друг не тільки допоможе у скрутну хвилину, але й щиро порадіє вашим успіхам. Як і ви будете радіти за нього. Друг – це та людина, яка буде на твоєму боці, навіть попри тебе. Тобто друг зможе сказати «ні», якщо ти збираєшся нашкодити собі в будь-який спосіб.

Та найкраще про справжню сутність дружби, як на мене, йдеться у казці «Маленький принц»  А. де Сент-Екзюпері. Там у розмові Лиса з Маленьким принцом говориться, що для того аби стати близькими, треба пізнати одне одного. Треба впустити людину в своє серце, думки, життя. І самому увійти в його. Це – довіра, і саме вона священна. І це справжнє щастя – бути з кимось відвертим і знати, що тебе таким приймуть та не зрадять. І це необхідність для кожного з нас.

Твір до ЗНО «Помилка – шлях до самовдосконалення»

У народі кажуть, що людина вчиться на помилках. Що можна вважати за помилку взагалі? Вочевидь, це якась дія чи вчинок, які не призвели до очікуваного результату. От наприклад, чи міг Максим Гримач, герой однойменної повісті Марка Вовчка, знати, що його небажання одружити дочку з бідним, приведе до її загибелі? Прикро, що за такі помилки людині часто доводиться гірко заплатити.

Та зрозуміти це можливо, лише якщо допустити цей вчинок. Помилкові наші дії чи ні, ми усвідомлюємо по їхніх наслідках. І все, що ми можемо зробити, це якнайретельніше продумувати свої плани, щоб вони не нашкодили ні нам, ні оточуючим.  Усі ми робимо помилки в житті, проте не всіх це навчає чомусь, хтось так і наступає знов і знов на ті ж граблі.

Зараз ще жартома додають, що розумний вчиться на помилках інших, а дурний – на власних. Тобто, розумна людина зважає на попередній досвід інших. Та з іншого боку, більшість сенсаційних відкриттів робили люди, які відмовилися діяти вже відомими способами. На мою думку, тут немає однозначного вибору.

Чи є помилка шляхом до самовдосконалення? На моє бачення, це не зовсім вірне твердження. Бо вдосконалювати можна те, що ти вже маєш чи вмієш робити. Наприклад, розробники створюють все більш тонкі та легкі, але водночас потужні ноутбуки та смартфони, тобто вдосконалюють комп’ютерні технології. Якщо ти художник, то шляхом вправ т та творчих пошуків, за допомогою використання різних матеріалів, ти можеш вдосконалити своє вміння малювати. Спортсмени завдяки постійним тренуванням вдосконалюють свою фізичну форму і завойовують високі нагороди в змаганнях.

Мені здається, наші помилки можуть навчити нас лише одному – більш виваженому прийняттю рішень. Проте навіть це не врятує нас від того, що навіть найкраще розроблений план дій може провалитися або привести до небажаних наслідків.  Тому що обставини нашого життя не повністю залежать від нас. До помилок – власних та чужих -  треба ставитися уважно, проте без зайвої суворості, робити висновки та продовжувати йти вперед.

Твір до ЗНО «Кожна людина – коваль свого щастя»

Авторські твори з української мови та літератури :http://www.uatvory.ru/

Кожна людина прагне щастя. У всіх нас у житті бували хвилини неймовірної радості, задоволення та піднесення, які ми ніколи не забудемо. І нам хочеться відчувати себе так завжди. Навіть вітаючи одне одного зі святами, ми обов’язково зичимо щастя.

Щастя – це внутрішній стан спокою, радості, піднесення та вдоволення собою. Люди відчувають його, коли знаходяться поруч з коханими, займаються улюбленою справою, отримують яскраві враження тощо. На мій погляд, щастя для кожного своє. Те, що приносить задоволення одному, залишає байдужим іншого. А значить, скільки у світі людей, стільки й способів бути щасливими.

З огляду на це хочеться зазначити, що часто люди не дозволяють одне одному бути щасливим через те, що нав’язують своє розуміння його, не прислухаючись одне до одного. Наприклад, батьки одного мого друга обидва музиканти, закохані в музику. І вони змусили сина піти до музичної школи. Але сам він не любить грати, а захоплюється велоспортом, саме це заняття робить його щасливим. Та батьки чомусь цього не розуміють.

І отут я зрозумів, що мав на увазі великий український філософ Г.Сковорода – людина може тільки самостійно збудувати своє щастя, коли розбереться, у чому саме воно полягає. Ніхто інший не допоможе у цьому, адже не може зазирнути тобі в душу. Тому не треба перекладати відповідальність за своє щастя на інших, в краще докласти зусиль, щоб досягти саме того, що хочеш ти. Бо ти і тільки ти – коваль свого щастя. Життя самого Сковороди - яскраве тому свідчення.

Як приклад можна згадати Наталку Полтавку з однойменної п’єси І.Котляревського. Дівчина була згодна принести себе у жертву заради матері, але це зробило її дуже нещасною. Коли ж повернувся її коханий Петро, лише її впевненість та рішучість змусила пана возного відступитися, а її матір – благословити їхній з Петром шлюб. Наталка завдяки своїй вдачі здобула своє щастя.

Тому я повністю згоден з думкою Г.Сковороди. Обставини у житті можуть бути різними, але завжди варто боротися за своє щастя. Бо тільки ти знаєш, у чому воно полягає.