Романтики обстоювали свободу особистості як основу життя, виступали за щирі, людські стосунки, не приймали лицемірства, фальші, насильства.
Художник-романтик не ставив собі за мету точно відтворити дійсність. Для нього важливішим було висловлення свого ставлення до реальності, створення свого, вигаданого образу світу, часто за принципом контрасту з навколишнім життям, щоб донести до читача і свій ідеал, і свою неприязнь до світу, з яким він не може примиритися. У пошуках ідеалів романтики звернулися не до доби античності, як класицисти й просвітителі, а до Середньовіччя з його культом ідеального кохання, лицарських подвигів, добрих та злих чарівників. Через середньовічну літературу прийшли романтики і до народної творчості — легенд, казок, пісень та переказів, відкрили їхню красу й чарівність. Це знайшло відображення у творчості Т. А. Гофмана, В. Скотта, М. Гоголя.
Література романтизму запропонувала свого героя, який найчастіше виражає авторське ставлення до дійсності. Це людина з особливо сильними почуттями, з гострою реакцією на світ, здатна відкинути закони, яким підкоряються інші. Тому такий герой завжди вирізняється із свого оточення, перевищує його. З’являється новий тип героя — тираноборець, бунтар, одержимий «світовою скорботою», «несамовитий шукач життєвих насолод». Як правило, це виняткові характери, що діють за виняткових обставин.
Герой цей самотній, і тема самотності, мотиви трагічної долі особистості, «світової туги», «космічного песимізму» стають провідними у романтиків. Особливо це відчувається у творчості Дж. Г. Байрона, М. Лермонтова, Г. Гейне. Невід’ємною особливістю романтичного стилю є символіка, фантастика, екзотика. Письменників цікавить історичне минуле, фольклор, міфологія.
Романтична література має свою систему жанрів. Чільне місце серед них посідають ліричні (балада, елегія, лірична поема, дружнє послання). Серед прозових — психологічна повість, новела, літературна казка. У цей період створюються жанри роману (В. Скотт, Ж. Санд, В. Гюго), поеми (Дж. Г. Байрон, Г. Гейне, А Міцкевич), ліричної поезії.
Заслуга романтизму полягає в розвитку жанрів історичного роману й драми, фантастичної повісті, ліро-епічної поеми, балади, романсу. Надзвичайного розвитку у романтизмі досягли лірична поезія і лірична пісня. Водночас у різних країнах романтизм виявляв специфічні риси, виконував особливі соціальні та культурні функції.
У країнах Південно-східної Європи романтизм відіграв значну роль у. пробудженні національної свідомості, обґрунтуванні історичної самобутності народу, його культурних традицій, мови, літератури. Творчість Т. Шевченка, А. Міцкевича — яскравий тому приклад.
Серед найвизначніших представників романтизму слід назвати письменників Дж. Г. Байрона, В. Скотта, Е. Т. А. Гоф мана, Г. Гейне, А. Міцкевича та ін.; художників Е. Делакруа, Т. Жеріко, К. Д. Фрідріха, Дж. Констебла, О. Кіпренського та ін.; композиторів Ф. Шонена, Ф. Ліста, Р. Шумана, Р. Вагнера, Дж. Верді та ін. Під впливом європейського романтизму своєрідно розвивається американська література. Творчість Ф. Купера, Е. По, Г. Лонгфелло увійшла у скарбницю світової літератури, вплинула на її розвиток.
