Мацуо Басьо і японська класична поезія

Пізнавати світ від народження до смерті, проникати в його таємниці й премудрості — властиво людям Сходу, різним його націям і народностям. Пошуком сенсу життя, причин його швидкоплинності й різноманіття його форм з давніх часів зайняті думки і японських філософів. Японія — країна найбагатшої культури, неосяжних знань, численних відкриттів, дивних традицій. Книга віршів для будь-якого японця — джерело життєвої сили й духовного збагачення, необхідного, як повітря й сонце (у такий спосіб відбувається в Східній Азії спілкування «від духу до духу»). 

Особливе місце в ліриці японців займає пізніший за часом виникнення жанр хайку (або хоку), що є ніби усіченим танка. 
Один із кращих постів, що працювали в жанрі хайку, — Мацуо Басьо (1644—1694). Басьо перетворив хайку, що буквально означає «гумористичні вірші», на серйозний жанр пейзажної лірики. Його поезія, наповнена глибоким філософським змістом, пильною увагою до внутрішнього світу, прагненням проникнути вдушу явищ природи, вирішує проблеми пізнання дійсності з позицій любові дожиття й людини. У творчості Мацуо Басьо здобули високе звучання події щоденного життя людини. 
Одного разу під час дощу поет вертався з міста додому через л ісову хащу й побачив на дереві крихітну мавпу, яка благально дивилася на нього, вона промокла й не знала, куди подітися від дощу. Басьо «позичив» їй свій плаш до ранку. А повернувшись додому, написав про це хайку: Перший осінній дощ, І мавпа хоче Маленький солом'яний плащ. 
Вражають своєю несподіванкою й такі рядки: Місяць, померкни. Акеті про свою дружину Розповість.
Мова йде про воєначальника Акеті, шо опинився у скрутному матеріальному становищі, а його дружина, щоб допомогти чоловікові, обрізала своє волосся й продала його. Зворушений вчинком жінки, Акеті говорить про неї тільки в темряві, щоб слухачі не могли бачити його заплаканих очей. 
Але це — лише «зовнішня оболонка» хайку Басьо. Значно складніше зрозуміти внутрішній зміст цих віршів, побачити в них духовно-споглядальні корені. Поет визнає єднання природи й людини: 
Місяць на сосну І вішати, й знімати Пробував. 
Із практичністю очевидця Басьо зображує побутові, повсякденні сцени: 
Холодний осінній вітер. Щока розпухла болить. Обличчя людини. Поруч із в'юном Рис їм — Я ж людина. 
Поетові властиве передчуття гнітючої туги: 
Перший день нового року. Як подумаю... Самотній Осінній вечір. 
Тема контрастів у природі займає особливе місце у творчості Басьо: Весняний вітер Запах гною Розносить. День весни. На купі сміття Старий горобець. 
Найбільш характерні для японського духу є хайку про «блаженні» хвилини внутрішнього розслаблення й спокою: 
Ворота замкнув, Мовчачи лежу. Приємно. 
На думку фахівців, для японської пейзажної лірики обов'язкова наявність «сезонних слів». Для пісень весни — імла, соловей, квіти вишні (сакури), весняний дощ, весняна злива, молода зелень. Для пісень літа — зозуля, мандарин, що цвіте, тощо. Для пісень осені — осінній вітер, осінні листи клена, осінній дрібний дощ, біла хризантема та ін. Для зими — білий сніг, гірський вітер, сяйво місяця на світанку, випалене поле тощо. Саме в цьому — одна з головних відмінностей японської поезії від лірики Середньої Азії. 
Хайку не можна пробігати очима. Потрібна робота думки. Хайку містять багато символіки, вони передають тонкі почуття, враження, стан природи, звуки, аромати... 
Вдивляйтеся у звичне — і ви побачите незвичайне, Вдивляйтеся в некрасиве — і ви побачите гарне, . Вдивляйтеся в просте — і ви побачите складне, Вдивляйтеся в мале — і ви побачите велике. 
Побачити прекрасне й не залишитися байдужим — от до чого закликає нас японська поезія. Вираз «він уміє жити» японці розуміють по-своєму. Людина, що вміє жити, бачить радості життя в тому, повз що проходять 

Зозуля вдалину летить, А голос довго стелиться За нею по воді. 
(Мацуо Басьо) 

інші: 

Мої роздуми над романом «Злочин і кара»

Роман «Злочин і кара» Федора Достоєвського один із самих відомих у всьому світі. Реакція на цей твір може бути різною, як позитивною, так і негативною, проте байдужим цей роман нікого точно не залишить. Перше, що можна сказати після його прочитання, це те, що автор дуже майстерно поєднав детективний сюжет з надзвичайно глибоким реалізмом і психологізмом.

Питання, які підіймає цей роман, це одвічні образи добра і зла, а також ті поняття, які кожна людина вкладає в ці образи. Для когось це абсолютно різні категорії, між якими не може бути нічого спільного, а для когось межа між добром і злом буває досить тонкою.

Раскольніков постає як персонаж, який не хоче просто сидіти і чекати, він обирає активність, дієвість. Проблеми накривають героя одна за одною: закинуте навчання в університеті, відсутність роботи, прохання матері про матеріальну допомогу, а також улюблена сестра, яка зради родини готова провести усе життя з ненависною людиною.

Борги та злидні оточують Раскольніков на кожному кроці: родина Мармеладова, доля Соні, що продає себе заради добробуту родини, та багатьох інших, що втратили будь-яку надію на краще життя. Увесь цей біль і розпач приводить Раскольнікова до думки, що один злочинний вчинок можна пробачити, якщо він коштуватиме сотні добрих справ. Саме такі ідеї штовхають його на вбивство лихварки.

Думки та дії виявилися нетотожні: реальній вчинок – вбивство – змінив усе. Гроші уже не здаються такими необхідними, але головне, що герой стратив і те, що мав раніше – самоповагу, спокій, розуміння самого себе. Проти Раскольнікова не висунуто обвинувачень, кроте його самокатування гірші за в’язницю, врешті-решт змушує його здатися.

Роман змушує задуматися над пріоритетами у житті, вічними цінностями, моральними принципами та межею між дозволеним та недозволеним, яку кожна людина визначає для себе сама.

Людина та її світ у античній літературі

Починається наша заочна мандрівка у просторі й часі з найдавніших часів. Сьогодні перед нами відкриває свої таємниці антична культура. Вдома ви ознайомились з інформацією підручника про античність. Пригадайте, яку культуру ми називаємо античною. (Культуру Стародавньої Греції та Стародавнього Риму). Якими були хронологічні межі її існування? (Приблизно 1300 років, з VIII ст. до н.е. до V ст. н.е.) Як ви думаєте, чому ми, говорячи про світовий культурний та літературний розвиток, звертаємося перш за все саме до античності, а не до культури Китаю, Індії чи Єгипту, які хронологічно є більш древніми? (Саме Стародавня Греція та Рим мали ‘значний вплив на формування європейської культури, світогляду та її історії в цілому, тому європейці й звертаються до античності як до колиски свого цивілізаційного розвитку.)
Ми маємо тему «Людина та її світ у давніх літературах» з’ясувати для себе, що ж саме дала античність всьому людству і народам Європи, якими джерелами живилась сама, чому найбільше приділяла увагу людині, якою була уява давніх греків і римлян про світ і людину і як вона відобразилась у культурі античності і літературі зокрема. Для цього ми спробуємо узагальнити наш первинний досвід спілкування з античною культурою та історією, «який набули у попередніх класах, та розширимо й систематизуємо його на наступних п’ятнадцяти уроках, де більш детально будемо вивчати кращі взірці літератури Давньої Греції та Давнього Риму, що стали основою скарбниці світової літератури.
Світобачення антропоцентричне — людина у центрі буття як невід’ємна частка природи. Підвищення самоцінності людини від уславлення її сили та краси тіла до гармонії розуму та внутрішнього світу. Те, що людина та оспівування її самої та її світу стало однією із провідних тем у міфології і в янти’їній літературі, мало величезний вплив на формування і розвиток європейських літератур та культури Європи в цілому. Для наступних епох античність стала і основою світоглядних платформ, матеріалістичної та ідеалістичної, і невичерпним джерелом тем, сюжетів, проблем, образів, архетипів, які, переосмислюючись, від епохи до епохи надихають на створення шедеврів митців світової культури.
Як ми вже зазначили, витоки античності сягають невичерпної скарбниці міфопоетичної уяви давньої людини про світ і саму себе. Особливість міфології стародавніх греків полягає, перш за все, в її надзвичайній образності та гуманізмі. Тож перш ніж ми почнемо говорити про взірцеві (класичні) твори давньогрецької і давньоримської літератури, звернімося до найвідоміших циклів міфів періоду мікенської культури, яка стала підґрунтям до формування давньогрецької літератури.
(Таким чином людські якості підносились до рівня божественного. Людина все більше відчувала право бути господарем в оточуючому світі. Божественне начало робило її могутньою і досконалою. З’являється ціла плеяда таких героїв, чий родовід ми простежуємо від самого батька богіволімпійців Зевса, кращими з них були Персей, Геракл, Ясон, Тесей, Одіссей, Ахілл.
Дотримуючись черговості створення циклів міфів, на наступному уроці ми розглянемо цикл міфів про аргонавтів та з’ясуємо, як у них відобразилась уява стародавніх греків про людину та оточуючий її світ, які художні особливості міфології стали з часом надбанням античної літератури. Знайомство з циклами міфів давніх греків ще більше розширить коло наших знань про цю унікальну культуру й дасть нам можливість знову доторкнутися до скарбів культури, що залишається вічно юною, незважаючи на плин століть.

‘Плач Ярославни’— шедевр світової літератури

«Слово о полку Ігоревім» — твір давньоруської літератури про захист Руської землі від половецької навали. Написав його невідомий автор. Події, змальовані в поемі, відбуваються у 1185 році, коли князь Ігор повів своє військо на половців. Незважаючи на затемнення сонця, яке віщувало поразку, дружина Ігоря вирішила розбити половецькі війська, щоб назавжди закрити їм шлях на Русь. Але сталося навпаки. Тільки перші дні принесли радість перемоги. На третій день військо Ігоря зазнало поразки, а самого князя було взято в полон. Руські воїни віддали своє життя, захищаючи рідний край, але сили не були рівними. Щоб подолати половецькі орди, треба було об’єднати руські князівства для боротьби з ворогом. Незгода між князями привела до поразки дружини Ігоря, але постраждала земля Руська, яка стала беззахисною.
Як же реагує на поразку князя Ігоря його Батьківщина? Автор розуміє, що передати вболівання за військову невдачу, горе беззахисної землі можна тільки стражданнями близької до Ігоря людини. Такою є дружина князя — Ярославна. У творі вона — взірець жінки-слов’янки, вірної патріотки, відданої своєму чоловікові і своєму краю. З Ярославною ми знайомимось, коли вона плаче на брамі в Путивлі-граді, звертаючись до сил природи, заклинаючи їх повернути їй чоловіка. Ми бачимо невтішне горе дружини, яка втратила коханого, опору свою і надію. Думаючи про свого чоловіка, вона шукає підтримки у сил природи і для воїнів Ігоря. Звертаючись до вітру, Ярославна питає:
…Легкий, крилатий господине!
Нащо на дужому крилі
На вої любії мої,
На князя, ладо моє миле,
Ти ханові метаєш стріли?
Жінка ладна полетіти зигзицею, щоб тільки врятувати коханого та надати йому сили. Туга, біль, відчай злилися в цьому плачі-голосінні. Із втратою чоловіка Ярославна втрачає радість життя. Смуток і безнадія охоплюють її.
Подаючи нам картину плачу княгині, автор змушує замислитись над тим, хто є воїн для своєї землі, для своєї коханої. Ярославна оплакує не тільки свого чоловіка і його військо, вона оплакує Руську землю, що втратила своїх захисників. Сила почуття Ярославни допомагає князю врятуватися з полону. Вій повертається, щоб знову захищати рідну землю.
Ярославна — мудра жінка. Вона вражає своєю ніжністю, беззахисністю і в той же час силою. Для мене княгиня не просто дружина Ігоря. Я сприйняв цей образ в єдності з образом землі Руської. Силою свого кохання Ярославна повертає Ігоря до рідного краю, до народу, що потребує захисту. Повернувся Ігор з полону і земля Руська радіє:
Ігор їде по Боричевім
До святої Богородиці Пирогощої.
Землі раді, городи веселі.
Вже кілька століть образ Ярославни надихає на кращі помисли, на чисті стосунки, на героїчні вчинки. Ніжність і її вірність оспівані в піснях, висвітлені в поезії і в прозі.
Твір «Слово о полку Ігоревім» — не тільки пам’ятка історії, це — шедевр літературного мистецтва. Через художнє відтворення дійсності автор доніс до нас велич і красу людини в її патріотизмі, «хоробрості і мужності», у вірності в коханні і самовідданості. Це морально-етичний заповіт всім, хто живе на нашій землі.

Росія в зображенні А. А. Блоку

Ідуть століття, шумить війна, Встає заколот, горять села, А ти все та ж, моя країна, У вроді заплаканої й древньої. А. Блок. “Шуліка” Батьківщина… Росія… У житті кожного з нас вона дуже багато значить

Важко уявити собі людини, що не любив би її. А. Блок у своїй творчості приділяв велику увагу темі Батьківщини. Він дуже любив її. Але ця любов до Батьківщини відрізнялася від любові С. Єсеніна, що ставився до неї з ніжністю, чиї вірші були написані серцем: Тобі однієї плету вінок, Квітами сиплю стібку сіру. Об Русь, покійний куточок, Тебе люблю, тобі я вірую. А. Блок випробовував до Батьківщини не тількитвір саллсоч.

ру © 2005 ніжність, любов. Він ставився до неї з належною повагою, а в той же самий час із таємничістю, трепетом. Він схилявся перед нею, як перед Прекрасною Дамою: Снову шепіт – і в шептаньи Чиясь маска, як у сні, У чиїмсь жіночному дыханьи, Видно, вічно радість мені! Росія в зображенні А. Блоку – це прекрасний і незабутній образ жінки, перед якою він, як теперішній чоловік, не може встоятися

Вона скорила його своєю відкритістю, красою, теплом, добротою… Росія А. Блоку увібрала в себе всі кращі якості, які тільки може мати людина. Але вона була не ідеальна, як будь-яка жінка, і автор це розумів: И низьких злиденних сіл Не порахувати, не зміряти оком, И світить у потемнілий день Багаття в лузі далекому…

Він бачив всі недоліки своєї Батьківщини й не заперечував їх, а приймав. Але приймав він їх без жалості: Тебе жалувати я не вмію И хрест свій дбайливо несу… Всі ми знаємо, що в природі не існує людини без недоліків

Але рано або пізно в життя кожного з нас прийде (або вже прийшла) теперішня любов; з’явиться людина, що буде тебе любити ніжно й жагуче, прощаючи всі твої недоліки й навіть важкий характер. Саме такою людиною для Росії й став А. Блок. Він любив її, любив по-справжньому, любив всім серцем, всією душею: Росія, убожіючи Росія, Мені хати сірі твої, Твої мені пісні вітрові – Як сльози перші любові! Така любов приходить у життя кожної людини лише один раз, але багато хто не встигають неї розпізнати, і вона проходить мимо.

А. А. Блок зумів це зробити. Любов до Батьківщини він дбайливо зберігав у своєму серці все життя. Він ставився їй як до дружини: ПРО, убожіючи моя країна, Що ти для серця значиш? ПРО, бідна моя дружина, Про що ти гірко плачеш? Батьківщина…

Її по праву можна назвати другою матір’ю кожного з нас. Я думаю, що навіть сама жорстока й черства людина в глибині душі дуже любить її. Людина й Батьківщина тісно зв’язані один з одним, тому що одне не може існувати без іншого. Коли нам погано, важко на душі, нас завжди тягне в місця, де ми народилися, виросли, у місця, з якими в нас зв’язані самі приємні спогади. Ці місця для нас завжди будуть рідними

А. Блок любив всю Росію, цілком, а не тільки якісь окремі райони нашої країни. Про таку любов, яку випробовував А. А. Блок до Росії, може мріяти будь-яка жінка: Так, і такий, моя Росія, Ти всіх країв дорожче мені

Алегоричний змiст поеми "Божественна комедiя" Данте Алiг'єрi

Алегоричний змiст поеми "Божественна комедiя" Данте Алiг'єрi
"Божественну комедiю" визнано вершиною творчостi найвидатнi шого iталiйського поета, основоположника iталiйської лiтератури Данте Алiг'єрi. Сучасники поета з простих людей вiрили навiть, що вiн склав справжнiй путiвник потойбiчним свiтом, але насправдi змiст поеми не обмежується лише художнiм втiленням мiстичних уявлень про життя пiсля смертi. тлумачити змiст цього твору можна з рiзних поглядiв: як буквально (власне змалювання подорожi лiричного героя потойбiчним свiтом), так i алегорично, а також морально-етичного. тобто кожна подiя з одного боку описується, як така, але несе у собi додаткове навантаження. 
За традицiйним релiгiйним розумiнням, Пекло - це мiсце для покарання безнадiйних грiшникiв, Чистилище - для тих, хто ще має змогу врятуватись, тодi як Рай - винагорода за праведне життя. Йдеться про певну моральну оцiнку вчинкiв: куди саме потрапить людина визначається її земним життям: 
Душа тут кожна свiй проходить суд: 
Сказала, вчула та й пiшла до ями. 
Отже, навiть буквальний аспект вже подiляє людей на поганих та добрих. Але в "Божественнiй комедiї" Данте йдеться здебiльшого не про конкретних осiб, виведенi в поемi образи водночас символiзують певнi принципи або явища. Образ Вергiлiя, що супроводжує лiричного героя у Пеклi, не лише (i не стiльки) є образом конкретної особистостi, а втiленням принципiв пiзнання свiту, позбавленому вiри. Данте визнає його своїм вчителем, але Вергiлiй має лишатися в Пеклi. Не випадково як порятунок для нього пропонується чекати приходу Беатрiче - не просто жiнки, а алегорiї кохання, любовi до людей, а за деякими тлумаченнями -вiри, чи навiть теософiї. 
Алегорiї в творi теж не однозначнi, наприклад, звiрi, що заступають поетовi шлях у темному лiсi представленi за традицiйним тлумаченням символiв: леопард - коварство, лев - жорстокiсть, вовчиця - ненажерливiсть, хтивiсть, але iснує й iнше тлумачення: леопард - полi-тичнi супротивники Данте, лев - король Францiї, вовчиця - римське папство. Значення алегорiй нашаровуються одне на одне, надаючи змiсту нiби додатковий вимiр. 
Розгорнутою алегорiєю є й сама подорож - це пошук правильного шляху для людської душi, оточеної грiхами, спокусами та пристрастя ми. Пошук сенсу буття. Головна дiя взагалi вiдбувається саме в душi лiричного героя. Пiзнавши те, що є злом, пройшовши колами Пекла, вiн змiнюється, пiдноситься до розумiння найважливiших iстин про свiт i про себе: 
Були ж у мене крила надто кволi; 
Але яскравiсть сяйва тут прийшла, 
I мiць зростала розуму i волi. 
Саме у частинi, присвяченiй Раю (найменш досконалою з художньої точки зору), i визначається головна цiннiсть: любов. Не лише кохання, яке шукав лiричний герой на початку своєї подорожi, а любов у найширшому значеннi цього слова, "Любов, що водить сонце й зорнi стелi". Але ж i в Євангелiї стверджується, що Бог - це любов, хоча тривалими iсторичними перiодами церковнi дiячi намагалися не зосереджува ти увагу на цьому аспектi. 
У добу середньовiччя, коли створювалась поема, цей висновок був надто смiливим, та з ним важко не погодитися: саме любов є найголов нiшою цiннiстю.

Твір на тему «Трагедія Голокосту в поєзії Пауля Целана

Криваві соціальні трагедії ХХ ст., жахливі події Другої світової війни сформували світогляд, який називають «апокаліпсичним». Одна з головних тез Целанової творчості, яка розвивається у більшості його поетичних творів, після Освенциму люди приречені жити у відрізку часу, коли останній акт історії вже завершився, а Страшний Суд відкладений на невизначений строк. Провідний принцип поетики Целана – асоціативна образність. Образи його поезії впливають скоріш емоційно, ніж спонукають до роздумів. Але целанівські вірші емоційні настільки, наскільки може бути емоційним шок. Лірика Целана – це протистояння і співіснування пам’яті і забуття: пам’ять примушує страждати від болю і жаху, але забути все- неможливо. Одним із найвідоміших творів П. Целана стала «Фуга смерті». Ця поезія відзначається дивним поєднанням різних не тільки поетичних жанрів, а й видів мистецтва.

Для посилення емоційного впливу П. Целан використовує форму музичної фуги. Фуга – багатоголосний поліфонічний твір, заснований на прийомах імітації, тобто одна й та сама тема по черзі змінюється і подається у різних голосах. За будовою фуга складається з трьох основних розділів. У першому тема проводиться в усіх голосах; друга частина будується більш вільно: тема розвивається по черзі у різних голосах. У заключному розділі фуги утверджується головна тональність твору. За цими принципами будується і композиція Целанової «Фуги смерті». Особливості синтаксису поезії підкреслюють її «музичну організацію»: позбавлений розділових знаків, текст лине, витворюючи скорботну мелодію, в якій різні голоси сприяють розвиткові і посиленню основної теми.

Як і музичний твір, «Фуга смерті» викликає в першу чергу емоційні переживання, шок, і лише потім читач намагається усвідомити значення образів, асоціації, які вони викликають. Саме з цих асоціацій і накреслюються тема, мотиви твору. Вже назва поезії передбачає складний і неоднозначний асоціативний ряд. Наприклад: фуга – Бах, Гендель – Німеччина слава і гордість – духовне, вічне, прекрасне – орган; ці асоціації співіснують і протистоять у назві слову «смерть» у всіх його значеннях.

Так підсвідомо визначається читачем основна тема твору. У тексті «Фуги смерті» асоціативні образи, підказані назвою, набувають нових абрисів і народжують нові асоціації. Цілком правомірно сприймати цю поезію як модерністське зображення трагедії Голокосту: образи «чорного молока світання», «могил у повітрі» породжують асоціації з крематоріями, в яких гинули мільйони безневинних людей, тільки тому, що вони євреї; а образ «одного чоловіка, що живе в хаті», «грає зі зміями», «пише коли темніє в Німеччині твоя золотиста коса Маргарито», «свистить на євреїв», «хапається заліза в кобурі» викриває сутність фашистської ідеології, яка несе смерть усій людській цивілізації. «Трагедія Освенциму» усвідомлюється не як національна трагедія євреїв, а як всесвітня. Це підкреслюють і образи Мар-гарти і Суламіф, які є наскрізними у поезії і символізують багатющу гуманістичну культуру, яку подарувала людству німецька та єврейська нації. Орган-крематорій, на якому «з Німеччини майстер» грає «фугу смерті», нищить і «золотисту косу Маргарити», і «попелясту косу Суламіф».

Зміни слова, його перетворення, метаморфози в епоху, яка не підлягає опису, – одна з головних тем творчості Целана. Для поета Освенцим – абсолютно виключний факт, який визначає будь-який людський досвід, але не здатний сам стати досвідом. Мова пройшла через той страшний час, але не дала слів для зображення того, що відбувалося. Поет із жахом і відчаєм змушений визнати – мова не здатна на «акт правосуддя». Саме тому, що немає слів для достовірного, буквального відтворення реальності, Освенцим щезає у потоці часу як страшна, але цілком природна подія. Звідси походить поетова відмова «поетизувати світ», «тенденція до мовчання», а «шок незрозумілого» стає у Целана засобом протистояння традиційним і конвенційним засобам літератури. У поезії «Фуга смерті» П. Целан засобами різних видів мистецтва спробував передати трагедію Голокосту. Образи його не мають однозначного трактування, бо поет мусив визнати, що «вимовити», знайти відповідні цій трагедії слова поезія майже не здатна.

План

I. «Апокаліпсичний» світогляд поета.

II. Асоціативна образність як провідний принцип поетики П. Целана. 1. Образ фуги в поезії.

2. Символічне значення образів Суламіф і Маргарити.

3. Напружена емоційність віршів П. Целана. ІІІ. Поєднання в поезії різних видів мистецтва.

Рей Бредбері «Усмішка» урок

Мета: навчити учнів давати виважену оцінку подіям, які відбуваються в новелі та у власному житті; розкрити цінності краси справжньої  й  потворної  у творі «Усмішка», поглиблювати навички аналізу прозового твору; розвивати навички вдумливого читання, критичного мислення, зв’язного мовлення, уміння висловлювати свої думки, обгрунтовувати їх; виховувати в них почуття відповідальності за свої вчинки,бажання зберегти надбання людства. 

Епіграф до уроку:                 Стільки в людині доброти, скільки в ній і життя

                                                                                                              Р. Емерсон

Обладнання: тексти твору Р. Бредбері «Усмішка», зразок карти персонажів

Тип уроку: урок вивчення нового матеріалу

Педагогічна технологія: технологія розвитку критичного мислення учнів

Хід уроку

І. Фаза актуалізації

Учитель.Кожна людина так чи інакше створює свої власні стосунки із оточуючим світом. І від того, яким вона його хоче бачити, які цінності сповідує, в такому світі людина буде жити.

Який світ створили навколо себе герої новели Р.Бредбері «Усмішка»? Носіями яких цінностей вони були? Чи гарантовані ми, що цей вигаданий світ, не стане світом реальності? Чи можливо цього уникнути? Відповіді на ці питання ми отримаємо на уроці. (слайд1).

 

Організація роботи за методом «Припущення на основі запропонованих слів»

Учитель.Зараз я вам пропоную чотири слова: свято, натовп, посмішка,картина. Спробуйте створити історію,казку, де б ці слова були використані. Подумайте про час, місце дії, героїв. На це даю вам 2-3 хв.

А тепер об’єднайтеся у групи та поєднайте свої думки у вигляді історії. Один учень із групи має підготуватися, щоб розповісти вашу історію. На це у вас є 5 хвилин. Час пішов.

Пропоную вам розказати історію.

 2-3 учня розповідають .

 

2. Фаза побудови знань

Організація   читання твору за методом «Спрямоване слухання та міркування» 

Учитель.Зараз я буду читати новелу «Усмішка», розподіливши її на певні смислові частини,в яких будуть речі, про які ми щойно говорили. Після кожного прочитаного уривку я буду робити зупинку і задавати вам запитання. (слайд2).

Читання                          Усмішка

На головному майдані черга постала ще о п'ятій годині, коли за вибіленими інеєм полями співали далекі півні та ніде не було вогнів. Тоді довкола, серед розбитих будівель, пасмами висів туман, але тепер, о сьомій ранку, розвиднілось, і він почав танути. Уздовж дороги по двоє, по троє підшиковувалися до черги ще люди, яких привабило до міста свято та базарний день.

Хлопчисько стояв одразу за двома чоловіками, які гучно розмовляли між собою, але у чистім холоднім повітрі звук голосів здавався удвічі гучнішим. Хлопчисько притупцьовував на місці і дмухав на свої червоні, у саднах, руки, позираючи то на брудну, з грубої мішковини, одежу сусідів, то на довгий ряд чоловіків та жінок попереду.

– Чуєш, хлопче, а ти що тут робиш так рано? - мовив чоловік за його спиною.

– Це моє місце, я тут чергу зайняв,- відповів хлопчик.  

– Біг би ти, хлопче, звідси та поступився своїм місцем тому, хто знається на цій справі!

– Облиш хлопця, – втрутився, різко обернувшись, один із чоловіків, які стояли попереду.

– Я ж жартую, – задній поклав руку на голову хлопчиська. Хлопчик похмуро скинув її. - Просто зважив: дивно це – дитина, так рано, а він не спить.

– Цей хлопець знається на мистецтві, зрозуміло? – сказав захисник, його прізвище було Грігсбі. – А як тебе звуть, хлопче?

– Том.

– Наш Том, вже він плюне як слід, вцілить, правда, Томе?

– Авжеж!

Сміх покотився людською шеренгою.

Попереду хтось продавав гарячу каву у тріснутих чашках. Глянувши туди, Том побачив маленьке жарке вогнище та юшку, що булькотіла в іржавій каструлі. Це була не справжня кава. її заварили з якихось ягід, зібраних на ланах за містом, та продавали по пенні за чашку зігріти шлунок, але мало хто купував – мало кому дозволяла кишеня.

Том кинув погляд туди, де черга зникала за зруйнованою вибухом кам'яною стіною.

– Кажуть, вона усміхається, – сказав хлопчик.

– Еге ж, усміхається, – відповів Грігсбі.

– Кажуть, вона зроблена з фарби та полотна.

– Правильно. Саме тому і здається мені, що вона не справжня. Та, справжня, я чув, була на дошці намальована, у давню давнину.

– Кажуть, їй чотириста років.

– Якщо не більше. Коли вже так казати, нікому не відомо, який зараз рік.

– Дві тисячі шістдесят перший!

– Правильно, так кажуть, хлопче, кажуть. Брешуть. А може, трьохтисячний. Чи п'ятитисячний. Звідки нам знати! Стільки часу самісінька веремія була... І лишилися нам лише уламки...

Вони човгали ногами, поволі просуваючись уперед по холоднім камінні бруківки.

– Скоро ми її побачимо? – сумовито протяг Том.

– Іще кілька хвилин, не більше. Вони обгородили її, повісили на чотирьох латунних стовпцях оксамитову мотузку, все як слід, щоб люди не-підходили надто близько. І затям, Томе: жодного каміння, вони заборонили жбурляти в неї камінням.  

– Добре, сер.

Сонце піднімалось усе вище небосхилом, несучи тепло, і чоловіки скинули з себе вимазані рядна та брудні капелюхи.

– А навіщо ми усі тут зібралися? – спитав, поміркувавши, Том. – Чому ми повинні плювати?

 

Зупинка. Обговорення за запитаннями:

üНазвіть героїв твору? ( Черга, Грігсбі, Том).

üДе відбуваються події? (На міській площі).

üО котрій годині натовп зібрався на площі? ( П’ятій ранку).

üНавіщо люди зібралися так рано на площі? (Вони збиралися «плюнути сильно й влучно» на картину).

üЧи знали люди що-небудь про картину, в яку вони так прагнули плюнути? ( Вони навіть не знали назву картини і ніколи її не бачили. Лише в кінці твору один чоловік якось невпевнено сказав «Мона Ліза»).

üЯк ви гадаєте, чому люди прагнули плюнути на цю картину? ( Ніхто не знав, але це була одна із їхніх забав).

ü Про що розмовляє Том з Грігсбі? (– Кажуть, вона усміхається, – сказав хлопчик.

– Еге ж, усміхається, – відповів Грігсбі.

– Кажуть, вона зроблена з фарби та полотна.

– Правильно. Саме тому і здається мені, що вона не справжня. Та, справжня, я чув, була на дошці намальована, у давню давнину.

– Кажуть, їй чотириста років.

– Якщо не більше. Коли вже так казати, нікому не відомо, який зараз рік.

– Дві тисячі шістдесят перший!

 

І це люди стоять так довго для того, щоб лише плюнути?)

Читання і завдання Після того,як прочитаю слідуючий уривок, вам потрібно буде знайти у тексті відповіді ось на які запитання: Як проявляється ненависть людей до минулого, до цивілізації? Як вони розуміють у 2061 році слово «свято»? (слайд3).

Грігсбі й не глянув на нього, він дивився на сонце, розмірковуючи, котра година.

– Е, Томе, причин безліч. – Він розгублено простягнув руку до кишені, якої вже давно не було, за неіснуючою цигаркою. Том бачив цей рух мільйон разів. – Тут уся справа в ненависті, ненависті до усього, що пов'язане з минулим. Дай-но відповідь мені, як ми дійшли до такого стану? Міста – купи руїн, дороги від бомбардувань – наче пилка, вгору-вниз, поля ночами світяться, радіоактивні... Ось і скажи, Томе, що це, коли не остання підлота?

– Так, сер, звичайно.

– У тому-то й річ... Людина ненавидить те, що її занапастило, що їй життя поламало. Вже так вона влаштована. Нерозумно, можливо, але така людська природа.

– А чи є хоч хто-небудь чи що-небудь, чого ми б не ненавиділи? – мовив Том.

– Ось-ось! А усе ця зграя ідіотів, яка орудувала світом у минулому! От і стоїмо тут із самісінького ранку, кишки судомить, стукотимо від холоду зубами – нові троглодити, ні покурити, ні випити, жоднісінької тобі втіхи, крім цих наших свят, Томе. Наших свят...

Том подумки перебрав свята, в яких брав участь останніми роками. Згадав, як шматували та палили книжки на майдані й усі реготали, наче п'яні. А свято науки місяць тому, коли притягли до міста останнього автомобіля, потім кинули жереб, і щасливці могли по одному разу довбонути машину кувалдою!

– Чи пам'ятаю я, Томе? Чи пам'ятаю? Та ж я розбив переднє скло – скло, чуєш? Господи, звук який був, розкіш! Тррахх!

Том і справді наче почув, як скло розсипається, виблискуючи осколками.

– А Біллу Гендерсону випало двигун роздовбати. Хех, і завзято ж він це спрацював, просто майстерно. Бамм! Та найкраще, – продовжував згадувати Грігсбі,- було того разу, коли громили завод, який ще намагався виробляти літаки. Ну й потішили ж ми душу! А потім знайшли друкарню та склад боєприпасів – і висадили їх у повітря разом! Уявляєш собі, Томе?

Том поміркував.  

– Еге ж.

Полудень. Пахощі зруйнованого міста отруювали спекотливе повітря, щось порпалося серед уламків будівель.

– Сер, це більше ніколи не повернеться?

– Що – цивілізація? А кому вона потрібна? Будь-кому, не мені!

– А от я готовий її терпіти, – мовив один з черги. – Не все, звичайно, але були й у ній свої добрі риси...

– Нащо марнословити! – гукнув Грігсбі. - Будь-що безсенсово.

– Е, – наполягав один із черги, – не поспішайте. Ось побачите: ще з'явиться тямовита людина, яка її підлатає. Запам'ятайте мої слова. Людина з душею.

– Не буде цього, – сказав Грігсбі.

– А я кажу, з'явиться. Людина, в якої душа горнеться до гарного. Він поверне нам – ні, не стару, а, так би мовити, органічну цивілізацію, таку, щоб ми могли жити мирно.

– Не встигнеш отямитись, як знову війна!

– Чому ж? Може, цього разу все буде інакше.

 

Зупинка. Знайти у тексті відповіді на запитання:

üЯк проявляється ненависть людей до минулого? 

Тут уся справа в ненависті, ненависті до усього, що пов'язане з минулим. Дай-но відповідь мені, як ми дійшли до такого стану? Міста – купи руїн, дороги від бомбардувань – наче пилка, вгору-вниз, поля ночами світяться, радіоактивні... Ось і скажи, Томе, що це, коли не остання підлота?

... Людина ненавидить те, що її занапастило, що їй життя поламало. Вже так вона влаштована. Нерозумно, можливо, але така людська природа

üЯк вони розуміють у 2061 році слово «свято»?

  А усе ця зграя ідіотів, яка орудувала світом у минулому! От і стоїмо тут із самісінького ранку, кишки судомить, стукотимо від холоду зубами – нові троглодити, ні покурити, ні випити, жоднісінької тобі втіхи, крім цих наших свят, Томе. Наших свят...

Том подумки перебрав свята, в яких брав участь останніми роками. Згадав, як шматували та палили книжки на майдані й усі реготали, наче п'яні. А свято науки місяць тому, коли притягли до міста останнього автомобіля, потім кинули жереб, і щасливці могли по одному разу довбонути машину кувалдою!

– Чи пам'ятаю я, Томе? Чи пам'ятаю? Та ж я розбив переднє скло – скло, чуєш? Господи, звук який був, розкіш! Тррахх!

Том і справді наче почув, як скло розсипається, виблискуючи осколками.

– А Біллу Гендерсону випало двигун роздовбати. Хех, і завзято ж він це спрацював, просто майстерно. Бамм! Та найкраще, – продовжував згадувати Грігсбі,- було того разу, коли громили завод, який ще намагався виробляти літаки. Ну й потішили ж ми душу! А потім знайшли друкарню та склад боєприпасів – і висадили їх у повітря разом!

 

Учитель.Святкувати – це знищити, зруйнувати, спалити… Людина стає потворою. Руйнівником. Немає любові, віри,надії . Безвихідь… Руїни навколо людей, а в їхніх душах –мертва пустеля. (слайд 4).

Обговорення за запитаннями:

üЧому люди впевнені, що цивілізація не повернеться? ( Бо змінилися самі люди і,на жаль, не в кращий бік).

üКого цікавить повернення минулого, цивілізації? («– Сер, це більше ніколи не повернеться?  – Е, – наполягав один із черги, – не поспішайте. Ось побачите: ще з'явиться тямовита людина, яка її підлатає. Запам'ятайте мої слова. Людина з душею»). Том мріє,а людина із черги сподівається на це.

 

Продовження читання. Знайдіть відповідь на запитання: чи є у новелі Людина з душею?

Кінець кінцем і вони ступили на головний майдан. Водночас до міста в'їхав вершник, тримаючи в руці аркуш паперу. Том, Грігсбі та всі інші, накопичуючи слину, просувалися вперед – ішли, приготувавшись, засмаковуючи, з розширеними зіницями. Серце Тома билось часто-часто, і земля палила його босі п'яти.

– Ну, Томе, зараз наша черга, не барися!

По кутках обгородженого майданчика стало четверо поліцаїв, четверо чоловіків із жовтим шнурком на зап'ястях – ознакою їхньої влади над іншими. Вони повинні були стежити за тим, щоб не кидали каміння.

– Це для того, – вже востаннє пояснив Грігсбі, – щоб кожному випало плюнути разок, зрозумів, Томе? Нумо!

Том завмер перед картиною, дивлячись на неї. У хлопчиська пересохло в роті.

– Томе, нумо! Спритніше!

– Але, – повільно мовив Том, – вона ж гарна!

– Гаразд, я плюну за тебе!

Плювок Грігсбі блиснув у сонячнім промінні. Жінка на картині посміхалася таємничо-сумовито, і Том, відповідаючи на її погляд, відчував, як калатається його серце, а у вухах неначе лунала музика.

– Вона гарна, – повторив він.

– Іди вже, поки поліція...

– Увага!  

Черга принишкла. Тільки що вони сварили Тома – став як пень! – а тепер усі повернулися до вершника.

– Як її звати, сер? – тихо спитав Том.

– Картину? Здається, "Монна Ліза"... Точно "Монна Ліза".

– Слухайте оголошення, – мовив вершник. - Влада постановила, що сьогодні опівдні портрет на майдані буде віддано в руки тутешніх мешканців, аби вони могли взяти участь у знищенні...

Том і отямитися не встиг, як натовп, гукаючи, штовхаючись, борсаючись, поніс його до картини. Різкий звук полотна, що рветься... Поліцаї кинулися навтікача. Натовп вив, і руки дзьобали портрет, наче голодні птахи. Том відчув, як його буквально кинули крізь розбиту раму. Сліпо наслідуючи інших, він простяг руку, схопив клапоть лисніючого полотна, смикнув та впав, а поштовхи та стусани вибили його з натовпу на землю. Весь у саднах, одяг розірваний, він дивився, як стареча жувала шматки полотна, як чоловіки розмальовували раму, розкидали ногами жорсткі клапті, шматували їх у найдрібніше лахміття.

 

Зупинка. Обговорення за запитаннями. Робота з підручником.

üЯким було перше враження Тома від картини? Зачитайте.(Том завмер перед картиною, дивлячись на неї. У хлопчиська пересохло в роті)

ü Чому Том не міг плюнути на картину? (вона ж гарна!).

üЩо люди зробили з картиною? (Натовп вив, і руки дзьобали портрет, наче голодні птахи; стареча жувала шматки полотна, як чоловіки розмальовували раму, розкидали ногами жорсткі клапті, шматували їх у найдрібніше лахміття).

üЩо зробив Том? (Сліпо наслідуючи інших, він простяг руку, схопив клапоть лисніючого полотна, смикнув та впав).

üХто ж ця «людина з душею», на вашу думку? ( Том). (слайд 5).

 

Продовження читання.  

Лише Том стояв притихлий обіч цієї свистопляски. Він зиркнув на свою руку. Вона гарячково притиснула до грудей шматок полотна, ховаючи його.

– Гей, Томе, чого ж ти? – гукнув Грігсбі.

Не кажучи ні слова, схлипуючи, Том побіг геть. За місто, на поранену воронками дорогу, через поле, через мілку річечку він біг, не обертаючись, і стиснута в кулак рука була захована під куртку.

Вже коли заходило сонце, він дістався маленького сільця та пробіг крізь нього. О дев'ятій годині він був біля розбитої ферми. За нею, у тому, що залишилося від силосної башти, під навісом, його зустріли звуки, які казали йому, що родина спить – спить мати, батько, брат. Тихесенько, мовчки, він ковзнув до вузьких дверей та ліг, часто дихаючи.

– Томе? – пролунав у темряві материн голос. -Що?

– Де ти вештався? – гримнув батько. - Постривай-но, ось я тобі вранці всиплю...

Хтось штовхнув його ногою. Його рідний брат, якому довелося сьогодні самому поратися на їхньому городі.

– Лягай! – стиха шикнула йому мати. Ще стусана.

Том дихав уже рівніше. Довкола панувала тиша. Рука його була щільно-щільно притиснута до грудей. Півгодини лежав він так, заплющивши   очі. Потім відчув щось: холодне біле світло. Високо в небі плив місяць, і маленький квадратик світла проповзав тілом Тома. Тільки тепер його рука послабила хватку. Тихо, обережно, прислухаючись до рухів сплячих, Том підняв її, він поквапився, глибоко-глибоко зітхнув, потім, весь охоплений чеканням, розтиснув пальці та розглядав клаптик зафарбованого полотна.

Світ спав, осяяний місяцем.

А на його долоні лежала Усмішка. Він дивився на неї у білім світлі, яке падало з опівнічного неба, і тихо повторював про себе, знову й знову: "Усмішка, чарівна усмішка..."

За годину він усе ще бачив її, навіть після того, як обережно склав та заховав. Він заплющив очі, і знову у темряві перед ним - Усмішка. Лагідна, щира, вона була там і тоді, коли він заснув, а світ охопила німа тиша, і місяць плив у холоднім небі спочатку вгору, потім униз, назустріч ранку.

 

Які душевні муки пережив Том? (– Гей, Томе, чого ж ти? – гукнув Грігсбі.Не кажучи ні слова, схлипуючи, Том побіг геть).

Учитель.Але саме страждання приводять хлопця до вибору свого єдиного шляху в житті. З Томом трапилась незвичайна подія, яка повністю змінила його життя.

Картину знищено. Натовп розійшовся. Навкруги стало тихо. Світ заснув. Не міг заснути лише тільки маленький хлопчик Том. «А на його долоні лежала Усмішка. Він дивився на неї у білім світлі, яке падало з опівнічного неба, і тихо повторював про себе, знову й знову: "Усмішка, чарівна усмішка..."