понеділок, 6 жовтня 2014 р.

Рей Бредбері «Усмішка» урок

Мета: навчити учнів давати виважену оцінку подіям, які відбуваються в новелі та у власному житті; розкрити цінності краси справжньої  й  потворної  у творі «Усмішка», поглиблювати навички аналізу прозового твору; розвивати навички вдумливого читання, критичного мислення, зв’язного мовлення, уміння висловлювати свої думки, обгрунтовувати їх; виховувати в них почуття відповідальності за свої вчинки,бажання зберегти надбання людства. 
Епіграф до уроку:                 Стільки в людині доброти, скільки в ній і життя
                                                                                                              Р. Емерсон
Обладнання: тексти твору Р. Бредбері «Усмішка», зразок карти персонажів
Тип уроку: урок вивчення нового матеріалу
Педагогічна технологія: технологія розвитку критичного мислення учнів
Хід уроку
І. Фаза актуалізації
Учитель.Кожна людина так чи інакше створює свої власні стосунки із оточуючим світом. І від того, яким вона його хоче бачити, які цінності сповідує, в такому світі людина буде жити.
Який світ створили навколо себе герої новели Р.Бредбері «Усмішка»? Носіями яких цінностей вони були? Чи гарантовані ми, що цей вигаданий світ, не стане світом реальності? Чи можливо цього уникнути? Відповіді на ці питання ми отримаємо на уроці. (слайд1).
 
Організація роботи за методом «Припущення на основі запропонованих слів»
Учитель.Зараз я вам пропоную чотири слова: свято, натовп, посмішка,картина. Спробуйте створити історію,казку, де б ці слова були використані. Подумайте про час, місце дії, героїв. На це даю вам 2-3 хв.
А тепер об’єднайтеся у групи та поєднайте свої думки у вигляді історії. Один учень із групи має підготуватися, щоб розповісти вашу історію. На це у вас є 5 хвилин. Час пішов.
Пропоную вам розказати історію.
 2-3 учня розповідають .
 
2. Фаза побудови знань
Організація   читання твору за методом «Спрямоване слухання та міркування» 
Учитель.Зараз я буду читати новелу «Усмішка», розподіливши її на певні смислові частини,в яких будуть речі, про які ми щойно говорили. Після кожного прочитаного уривку я буду робити зупинку і задавати вам запитання. (слайд2).
Читання                          Усмішка
На головному майдані черга постала ще о п'ятій годині, коли за вибіленими інеєм полями співали далекі півні та ніде не було вогнів. Тоді довкола, серед розбитих будівель, пасмами висів туман, але тепер, о сьомій ранку, розвиднілось, і він почав танути. Уздовж дороги по двоє, по троє підшиковувалися до черги ще люди, яких привабило до міста свято та базарний день.
Хлопчисько стояв одразу за двома чоловіками, які гучно розмовляли між собою, але у чистім холоднім повітрі звук голосів здавався удвічі гучнішим. Хлопчисько притупцьовував на місці і дмухав на свої червоні, у саднах, руки, позираючи то на брудну, з грубої мішковини, одежу сусідів, то на довгий ряд чоловіків та жінок попереду.
– Чуєш, хлопче, а ти що тут робиш так рано? - мовив чоловік за його спиною.
– Це моє місце, я тут чергу зайняв,- відповів хлопчик.  
– Біг би ти, хлопче, звідси та поступився своїм місцем тому, хто знається на цій справі!
– Облиш хлопця, – втрутився, різко обернувшись, один із чоловіків, які стояли попереду.
– Я ж жартую, – задній поклав руку на голову хлопчиська. Хлопчик похмуро скинув її. - Просто зважив: дивно це – дитина, так рано, а він не спить.
– Цей хлопець знається на мистецтві, зрозуміло? – сказав захисник, його прізвище було Грігсбі. – А як тебе звуть, хлопче?
– Том.
– Наш Том, вже він плюне як слід, вцілить, правда, Томе?
– Авжеж!
Сміх покотився людською шеренгою.
Попереду хтось продавав гарячу каву у тріснутих чашках. Глянувши туди, Том побачив маленьке жарке вогнище та юшку, що булькотіла в іржавій каструлі. Це була не справжня кава. її заварили з якихось ягід, зібраних на ланах за містом, та продавали по пенні за чашку зігріти шлунок, але мало хто купував – мало кому дозволяла кишеня.
Том кинув погляд туди, де черга зникала за зруйнованою вибухом кам'яною стіною.
– Кажуть, вона усміхається, – сказав хлопчик.
– Еге ж, усміхається, – відповів Грігсбі.
– Кажуть, вона зроблена з фарби та полотна.
– Правильно. Саме тому і здається мені, що вона не справжня. Та, справжня, я чув, була на дошці намальована, у давню давнину.
– Кажуть, їй чотириста років.
– Якщо не більше. Коли вже так казати, нікому не відомо, який зараз рік.
– Дві тисячі шістдесят перший!
– Правильно, так кажуть, хлопче, кажуть. Брешуть. А може, трьохтисячний. Чи п'ятитисячний. Звідки нам знати! Стільки часу самісінька веремія була... І лишилися нам лише уламки...
Вони човгали ногами, поволі просуваючись уперед по холоднім камінні бруківки.
– Скоро ми її побачимо? – сумовито протяг Том.
– Іще кілька хвилин, не більше. Вони обгородили її, повісили на чотирьох латунних стовпцях оксамитову мотузку, все як слід, щоб люди не-підходили надто близько. І затям, Томе: жодного каміння, вони заборонили жбурляти в неї камінням.  
– Добре, сер.
Сонце піднімалось усе вище небосхилом, несучи тепло, і чоловіки скинули з себе вимазані рядна та брудні капелюхи.
– А навіщо ми усі тут зібралися? – спитав, поміркувавши, Том. – Чому ми повинні плювати?
 
Зупинка. Обговорення за запитаннями:
üНазвіть героїв твору? ( Черга, Грігсбі, Том).
üДе відбуваються події? (На міській площі).
üО котрій годині натовп зібрався на площі? ( П’ятій ранку).
üНавіщо люди зібралися так рано на площі? (Вони збиралися «плюнути сильно й влучно» на картину).
üЧи знали люди що-небудь про картину, в яку вони так прагнули плюнути? ( Вони навіть не знали назву картини і ніколи її не бачили. Лише в кінці твору один чоловік якось невпевнено сказав «Мона Ліза»).
üЯк ви гадаєте, чому люди прагнули плюнути на цю картину? ( Ніхто не знав, але це була одна із їхніх забав).
ü Про що розмовляє Том з Грігсбі? (– Кажуть, вона усміхається, – сказав хлопчик.
– Еге ж, усміхається, – відповів Грігсбі.
– Кажуть, вона зроблена з фарби та полотна.
– Правильно. Саме тому і здається мені, що вона не справжня. Та, справжня, я чув, була на дошці намальована, у давню давнину.
– Кажуть, їй чотириста років.
– Якщо не більше. Коли вже так казати, нікому не відомо, який зараз рік.
– Дві тисячі шістдесят перший!
 
І це люди стоять так довго для того, щоб лише плюнути?)
Читання і завдання Після того,як прочитаю слідуючий уривок, вам потрібно буде знайти у тексті відповіді ось на які запитання: Як проявляється ненависть людей до минулого, до цивілізації? Як вони розуміють у 2061 році слово «свято»? (слайд3).
Грігсбі й не глянув на нього, він дивився на сонце, розмірковуючи, котра година.
– Е, Томе, причин безліч. – Він розгублено простягнув руку до кишені, якої вже давно не було, за неіснуючою цигаркою. Том бачив цей рух мільйон разів. – Тут уся справа в ненависті, ненависті до усього, що пов'язане з минулим. Дай-но відповідь мені, як ми дійшли до такого стану? Міста – купи руїн, дороги від бомбардувань – наче пилка, вгору-вниз, поля ночами світяться, радіоактивні... Ось і скажи, Томе, що це, коли не остання підлота?
– Так, сер, звичайно.
– У тому-то й річ... Людина ненавидить те, що її занапастило, що їй життя поламало. Вже так вона влаштована. Нерозумно, можливо, але така людська природа.
– А чи є хоч хто-небудь чи що-небудь, чого ми б не ненавиділи? – мовив Том.
– Ось-ось! А усе ця зграя ідіотів, яка орудувала світом у минулому! От і стоїмо тут із самісінького ранку, кишки судомить, стукотимо від холоду зубами – нові троглодити, ні покурити, ні випити, жоднісінької тобі втіхи, крім цих наших свят, Томе. Наших свят...
Том подумки перебрав свята, в яких брав участь останніми роками. Згадав, як шматували та палили книжки на майдані й усі реготали, наче п'яні. А свято науки місяць тому, коли притягли до міста останнього автомобіля, потім кинули жереб, і щасливці могли по одному разу довбонути машину кувалдою!
– Чи пам'ятаю я, Томе? Чи пам'ятаю? Та ж я розбив переднє скло – скло, чуєш? Господи, звук який був, розкіш! Тррахх!
Том і справді наче почув, як скло розсипається, виблискуючи осколками.
– А Біллу Гендерсону випало двигун роздовбати. Хех, і завзято ж він це спрацював, просто майстерно. Бамм! Та найкраще, – продовжував згадувати Грігсбі,- було того разу, коли громили завод, який ще намагався виробляти літаки. Ну й потішили ж ми душу! А потім знайшли друкарню та склад боєприпасів – і висадили їх у повітря разом! Уявляєш собі, Томе?
Том поміркував.  
– Еге ж.
Полудень. Пахощі зруйнованого міста отруювали спекотливе повітря, щось порпалося серед уламків будівель.
– Сер, це більше ніколи не повернеться?
– Що – цивілізація? А кому вона потрібна? Будь-кому, не мені!
– А от я готовий її терпіти, – мовив один з черги. – Не все, звичайно, але були й у ній свої добрі риси...
– Нащо марнословити! – гукнув Грігсбі. - Будь-що безсенсово.
– Е, – наполягав один із черги, – не поспішайте. Ось побачите: ще з'явиться тямовита людина, яка її підлатає. Запам'ятайте мої слова. Людина з душею.
– Не буде цього, – сказав Грігсбі.
– А я кажу, з'явиться. Людина, в якої душа горнеться до гарного. Він поверне нам – ні, не стару, а, так би мовити, органічну цивілізацію, таку, щоб ми могли жити мирно.
– Не встигнеш отямитись, як знову війна!
– Чому ж? Може, цього разу все буде інакше.
 
Зупинка. Знайти у тексті відповіді на запитання:
üЯк проявляється ненависть людей до минулого? 
Тут уся справа в ненависті, ненависті до усього, що пов'язане з минулим. Дай-но відповідь мені, як ми дійшли до такого стану? Міста – купи руїн, дороги від бомбардувань – наче пилка, вгору-вниз, поля ночами світяться, радіоактивні... Ось і скажи, Томе, що це, коли не остання підлота?
... Людина ненавидить те, що її занапастило, що їй життя поламало. Вже так вона влаштована. Нерозумно, можливо, але така людська природа
üЯк вони розуміють у 2061 році слово «свято»?
  А усе ця зграя ідіотів, яка орудувала світом у минулому! От і стоїмо тут із самісінького ранку, кишки судомить, стукотимо від холоду зубами – нові троглодити, ні покурити, ні випити, жоднісінької тобі втіхи, крім цих наших свят, Томе. Наших свят...
Том подумки перебрав свята, в яких брав участь останніми роками. Згадав, як шматували та палили книжки на майдані й усі реготали, наче п'яні. А свято науки місяць тому, коли притягли до міста останнього автомобіля, потім кинули жереб, і щасливці могли по одному разу довбонути машину кувалдою!
– Чи пам'ятаю я, Томе? Чи пам'ятаю? Та ж я розбив переднє скло – скло, чуєш? Господи, звук який був, розкіш! Тррахх!
Том і справді наче почув, як скло розсипається, виблискуючи осколками.
– А Біллу Гендерсону випало двигун роздовбати. Хех, і завзято ж він це спрацював, просто майстерно. Бамм! Та найкраще, – продовжував згадувати Грігсбі,- було того разу, коли громили завод, який ще намагався виробляти літаки. Ну й потішили ж ми душу! А потім знайшли друкарню та склад боєприпасів – і висадили їх у повітря разом!
 
Учитель.Святкувати – це знищити, зруйнувати, спалити… Людина стає потворою. Руйнівником. Немає любові, віри,надії . Безвихідь… Руїни навколо людей, а в їхніх душах –мертва пустеля. (слайд 4).
Обговорення за запитаннями:
üЧому люди впевнені, що цивілізація не повернеться? ( Бо змінилися самі люди і,на жаль, не в кращий бік).
üКого цікавить повернення минулого, цивілізації? – Сер, це більше ніколи не повернеться?  – Е, – наполягав один із черги, – не поспішайте. Ось побачите: ще з'явиться тямовита людина, яка її підлатає. Запам'ятайте мої слова. Людина з душею»). Том мріє,а людина із черги сподівається на це.
 
Продовження читання. Знайдіть відповідь на запитання: чи є у новелі Людина з душею?
Кінець кінцем і вони ступили на головний майдан. Водночас до міста в'їхав вершник, тримаючи в руці аркуш паперу. Том, Грігсбі та всі інші, накопичуючи слину, просувалися вперед – ішли, приготувавшись, засмаковуючи, з розширеними зіницями. Серце Тома билось часто-часто, і земля палила його босі п'яти.
– Ну, Томе, зараз наша черга, не барися!
По кутках обгородженого майданчика стало четверо поліцаїв, четверо чоловіків із жовтим шнурком на зап'ястях – ознакою їхньої влади над іншими. Вони повинні були стежити за тим, щоб не кидали каміння.
– Це для того, – вже востаннє пояснив Грігсбі, – щоб кожному випало плюнути разок, зрозумів, Томе? Нумо!
Том завмер перед картиною, дивлячись на неї. У хлопчиська пересохло в роті.
– Томе, нумо! Спритніше!
– Але, – повільно мовив Том, – вона ж гарна!
– Гаразд, я плюну за тебе!
Плювок Грігсбі блиснув у сонячнім промінні. Жінка на картині посміхалася таємничо-сумовито, і Том, відповідаючи на її погляд, відчував, як калатається його серце, а у вухах неначе лунала музика.
– Вона гарна, – повторив він.
– Іди вже, поки поліція...
– Увага!  
Черга принишкла. Тільки що вони сварили Тома – став як пень! – а тепер усі повернулися до вершника.
– Як її звати, сер? – тихо спитав Том.
– Картину? Здається, "Монна Ліза"... Точно "Монна Ліза".
– Слухайте оголошення, – мовив вершник. - Влада постановила, що сьогодні опівдні портрет на майдані буде віддано в руки тутешніх мешканців, аби вони могли взяти участь у знищенні...
Том і отямитися не встиг, як натовп, гукаючи, штовхаючись, борсаючись, поніс його до картини. Різкий звук полотна, що рветься... Поліцаї кинулися навтікача. Натовп вив, і руки дзьобали портрет, наче голодні птахи. Том відчув, як його буквально кинули крізь розбиту раму. Сліпо наслідуючи інших, він простяг руку, схопив клапоть лисніючого полотна, смикнув та впав, а поштовхи та стусани вибили його з натовпу на землю. Весь у саднах, одяг розірваний, він дивився, як стареча жувала шматки полотна, як чоловіки розмальовували раму, розкидали ногами жорсткі клапті, шматували їх у найдрібніше лахміття.
 
Зупинка. Обговорення за запитаннями. Робота з підручником.
üЯким було перше враження Тома від картини? Зачитайте.(Том завмер перед картиною, дивлячись на неї. У хлопчиська пересохло в роті)
ü Чому Том не міг плюнути на картину? (вона ж гарна!).
üЩо люди зробили з картиною? (Натовп вив, і руки дзьобали портрет, наче голодні птахи; стареча жувала шматки полотна, як чоловіки розмальовували раму, розкидали ногами жорсткі клапті, шматували їх у найдрібніше лахміття).
üЩо зробив Том? (Сліпо наслідуючи інших, він простяг руку, схопив клапоть лисніючого полотна, смикнув та впав).
üХто ж ця «людина з душею», на вашу думку? ( Том). (слайд 5).
 
Продовження читання.  
Лише Том стояв притихлий обіч цієї свистопляски. Він зиркнув на свою руку. Вона гарячково притиснула до грудей шматок полотна, ховаючи його.
– Гей, Томе, чого ж ти? – гукнув Грігсбі.
Не кажучи ні слова, схлипуючи, Том побіг геть. За місто, на поранену воронками дорогу, через поле, через мілку річечку він біг, не обертаючись, і стиснута в кулак рука була захована під куртку.
Вже коли заходило сонце, він дістався маленького сільця та пробіг крізь нього. О дев'ятій годині він був біля розбитої ферми. За нею, у тому, що залишилося від силосної башти, під навісом, його зустріли звуки, які казали йому, що родина спить – спить мати, батько, брат. Тихесенько, мовчки, він ковзнув до вузьких дверей та ліг, часто дихаючи.
– Томе? – пролунав у темряві материн голос. -Що?
– Де ти вештався? – гримнув батько. - Постривай-но, ось я тобі вранці всиплю...
Хтось штовхнув його ногою. Його рідний брат, якому довелося сьогодні самому поратися на їхньому городі.
– Лягай! – стиха шикнула йому мати. Ще стусана.
Том дихав уже рівніше. Довкола панувала тиша. Рука його була щільно-щільно притиснута до грудей. Півгодини лежав він так, заплющивши   очі. Потім відчув щось: холодне біле світло. Високо в небі плив місяць, і маленький квадратик світла проповзав тілом Тома. Тільки тепер його рука послабила хватку. Тихо, обережно, прислухаючись до рухів сплячих, Том підняв її, він поквапився, глибоко-глибоко зітхнув, потім, весь охоплений чеканням, розтиснув пальці та розглядав клаптик зафарбованого полотна.
Світ спав, осяяний місяцем.
А на його долоні лежала Усмішка. Він дивився на неї у білім світлі, яке падало з опівнічного неба, і тихо повторював про себе, знову й знову: "Усмішка, чарівна усмішка..."
За годину він усе ще бачив її, навіть після того, як обережно склав та заховав. Він заплющив очі, і знову у темряві перед ним - Усмішка. Лагідна, щира, вона була там і тоді, коли він заснув, а світ охопила німа тиша, і місяць плив у холоднім небі спочатку вгору, потім униз, назустріч ранку.
 
Які душевні муки пережив Том? (– Гей, Томе, чого ж ти? – гукнув Грігсбі.Не кажучи ні слова, схлипуючи, Том побіг геть).
Учитель.Але саме страждання приводять хлопця до вибору свого єдиного шляху в житті. З Томом трапилась незвичайна подія, яка повністю змінила його життя.
Картину знищено. Натовп розійшовся. Навкруги стало тихо. Світ заснув. Не міг заснути лише тільки маленький хлопчик Том. «А на його долоні лежала Усмішка. Він дивився на неї у білім світлі, яке падало з опівнічного неба, і тихо повторював про себе, знову й знову: "Усмішка, чарівна усмішка..."

Влада золота в повiстi "Гобсек"

Одним з найiстотнiших моментiв усiєї творчостi видатного французького реалiста Оноре де Бальзака було прагнення вiдтворити цiлiсну картину епохи. Майже всi його твори, за задумом письменника, були частинами великої епопеї "Людська комедiя", що мала охопити всi можливi явища тогочасного життя. За планом цей епiчний цикл мав складатися з трьох роздiлiв: "Етюди про звичаї", твори з якого змальовували життя, побут i звичаї рiзних прошаркiв французького суспiльства, "Фiлософськi етюди", що мав узагальнювати художнi вiдкриття Бальзака та його уявлення про закономiрностi життя, i, нарештi, "Аналiтичнi етюди", у яких письменник намагався сформулювати закони, якi керують дiйснiстю. 

У першому роздiлi ("Етюди про звичаї") Бальзак створив галерею найтиповiших образiв його сучасникiв що мали рiзний соцiальний статус та рiзнi професiї. Повiсть "Гобсек" входить до його складу. 

Iм'я центрального персонажу цього твору - лихваря Гобсека - стало прозивним. Проте саме в його образi О. Бальзак не лише змалював типового лихваря, а яскраво вiдтворив особливий психологiчний тип людини, що живе лише однiєю пристрастю - користолюбством у чистому виглядi. Грошi - ось єдина мета, єдина любов i покликання Гобсека. 

У художнiй лiтературi чимало образiв користолюбцiв та скнар, але вони не однаковi. Скупий лицар О. Пушкiна насправдi прагне влади, грошi для нього - лише засiб її досягнення, тож вiн швидше прихований владолюб, нiж справжнiй користолюбець. Плюшкiн М. Гоголя - дрiб'язковий скнара "побутового" типу. Не випадково "плюшкiними" називають часом людей, що не бажають викинути вчорашню газету чи щось подiбне: з Гобсеком їх порiвнювати не стане нiхто. У цьому образi узагальнено зовсiм iншi риси приватновласницької психологiї, доведенi до логiчного завершення (хоча майже абсурднi з точки зору нормальної людини). 

Ось життєва фiлософiя Гобсека: "Що може задовольнити наше "я", наше марнославство? Золото! Потоки золота. Щоб задовольнити нашi примхи потрiбен час, потрiбнi матерiальнi можливостi i зусилля. У золотi все це є у зародку, i воно насправдi дає все". 

При цьому Гобсек не намагається скористатися згаданими ним можливостями золота, йому достатньо його мати. Не заради чогось iншого. Для Гобсека не iснує жодних задоволень, крiм усвiдомлення наявностi свого багатства. 

Чи були у нього iншi риси? Через яскравiсть головної характеристики, його життєвого надзавдання, їх майже непомiтно. "Це була людина-автомат, яку щодня заводили", - пише про нього Бальзак. 

Навiть людинi, якiй вiн нiби спiвчуває, Гобсек позичає грошi лише на трохи поблажливiших умовах, нiж iншим, та ще й пiдводить свого роду "iдеологiчне пiдгрунтя" цьому вчинку, мовляв, так буде кориснiше для його характеру. Взагалi, до лихварiв люди звертаються лише в найскрутнiшi моменти життя, у розпачi, коли немає iншого джерела, щоб отримати грошi. Наприклад, коли наближається банкрутство, й банки вiдмовляють у кредитi. У самому лихварствi як явищi, первiсно закладено дещо жорстоке, та Гобсек перевершує у цьому навiть своїх "колег": спостереження за людьми, що потрапили у безвихiдь для нього стає розвагою. Про спiвчуття, зазвичай, взагалi не йдеться. 

Гобсек при всiй обмеженостi в цiлях, як не дивно, не примiтивний. Вiн здатен робити узагальнення щодо природи суспiльства, аналiзува ти його рушiйнi сили. Знає вiн i психологiю людей. Щоб зробити висновок про всевладнiсть золота i створити власну фiлософiю щодо цього, теж треба вмiти мислити. Отже, вiн розумна людина, але його пристрасть виявляється сильнiшою за розум. Влада золота, про яку вiн стiльки торочив, робить своєю жертвою самого Гобсека, вiн сам собi створює пастку. 

Що може бути абсурднiшим за смерть вiд голоду посеред незлiчено го багатства? Але попри абсурднiсть, вона є логiчною: Гобсека вбиває власна ж iдея про всевладнiсть золота та його неперевершену самоцiннiсть. Вiн настiльки боявся втратити свої надбання, що непомiтно для себе знищив їх у фiзичному розумiннi: дорогi тканини, посуд, картини - все зiпсувалося, все виявилось втраченим для свiту. Якщо зважити на наявнiсть авторського задуму, цей зумисний зовнiшнiй абсурд - природне завершення подiбного ставлення до життя. 
"Чи є у цiєї людини Бог?" - риторично запитує iнший герой твору, Дервiль. Так, є: це Мамона, iнакше кажучи грошi. Служiнню цьому iдоловi подаровано життя Гобсека. 

Суворо та безжально засуджує Бальзак жагу накопичення i власне процес збагачення людини. Анi Гобсеку, анi iншим не приносить золото щастя. I хай образ Гобсека - гранiчний випадок, вiн свiдчить, до чого призводить шлях користолюбства, а художня майстернiсть письменни ка робить це застереження ще переконливiшим.

Про Гобсека, жадібність… і про нас (Твір-роздум)

Хай кожна мить, що в вічність промайне,
 Тебе вщасливлює, бо головне,
 Що нам дається тут, - життя:
 Як ти захочеш, так воно й мине.
 Омар Хайям
 
 Життя прекрасне! З цим неможливо не погодитися, тому що справжнє щастя-це, передусім, вміння любити своє життя і людей, вміння віддавати свої сили, своє душевне тепло іншим. Потрібно творити добро. Сенсом нашого життя мають бути добрі, щирі вчинки, щоб не було потім соромно за «даремно прожиті роки». Але потрібно погодитися, що часто ми помиляємося, вибираючи собі ті чи інші життєві цінності. А це є дуже важливо. Потрібно пам’ятати, що всі наші вчинки, думки повертаються до людини - як хороші, так і погані.
 Багато поетів, письменників у своїх творах висвітлювали проблему жаги до збагачення: Скупий лицар, Плюшкін, Скрудж, Гобсек… - ціла галерея!
 Гобсек. Він вразив мене найбільше. Він був надзвичайно розумною людиною. Лихвар мав характерні ознаки психолога (дуже добре розумівся на тонкощах людської душі), філософа (вів розумні міркування), знався на мистецтві… Здається, у людини є всі природні дані, щоб присвятити своє життя благу людей. Його розуміння людини, його філософствування про сенс життя викликають лише здивування із-за його надзвичайних знань. Та все ж, що переважає в ньому – скнара чи філософ? Гроші чи розум? Мабуть, скнара.
 Ось його вбоге життя: з купою грошей він недоїдає, носить старий одяг, його кімната далеко не відповідає його можливостям. Він збирає гроші, коштовності, але для чого? Адже він ними не користується!
 Дуже часто ми бачимо в людях лише прагнення до матеріального. Гроші керують нашим суспільством, люди стали залежними від жаги до багатства. Гроші, на жаль, залишаються головним засобом досягнення мети.
Так і Гобсек. Гроші стали його богом. У нього розвинута примарна жадібність. Він не спілкується з рідними, бо тоді доведеться поділитися грошима; не має друзів, бо їм, як відомо, треба допомагати, а це все значний удар по його багатству. Для чого ж він жив? Адже він не робив нічого доброго для інших (та й для себе). Допомога іншим, добрі вчинки - ось чим має керуватися кожен з нас, пам’ятаючи, що все повертається «на круги своя». Родина і друзі, близькі люди - це найголовніше у житті. Без цього неможливе щастя.
Для Гобсека цих цінностей не існувало. Навіть Дервілю, якого він вважав за друга, лихвар дає позику під п'ятнадцять відсотків! Вже помираючи, Гобсек не бажав розставатися зі своїм надбанням - заховав золото у каміні, під грудою попелу (як собака на сіні – «сам не з'їм, але й іншим не дам»!). Його хвилював не близький кінець існування, не пам’ять, яку він залишить по собі, а гроші, коштовності, які змушений залишити через смерть. Гобсек створив музей своїх багатств. Дещо з «експонатів» цього музею стало непотрібним, непридатним для вживання – зіпсувалося. Гобсек не змінися і перед смертю, гроші взяли гору над розумом, душею, духовністю.
 Звідки ж з'явилося, як розвинулося у Гобсека це «жадібне бажання»? Звідки взагалі беруться люди, подібні герою? Що стоїть на шляху людини до збагачення?
 Дитинство… Вік, коли дуже швидко формується подальше світосприйняття людини; вік, який чітко та яскраво закарбовує в пам’яті все, що відбувається. Саме дитинство має неабиякий вплив на подальший розвиток особистості.
У Гобсека було тяжке дитинство. Він, мабуть, не відчував дитячої радості, ласки матері (адже вона його віддала у самостійне життя юнгою на корабель, коли йому було лише 10 років), він не отримував гарні подарунки, цукерки на свята. А далі: ані грошей, ані гарного одягу, інколи не було їжі – це одна частина життя; друга – багатство, верхівка суспільства. Саме це, можливо, і наштовхнуло Гобсека до прагнення будь-якими засобами досягти кращого життя. Пам’ятаючи бідність, заощадження, невпевненість у завтрашньому дні, Гобсек навчився будь-що не витрачати свої «кровні» гроші, заощаджувати, і буди впевненим – «лише гроші ніколи не зрадять» .
 Поступово він перетворився на людину – вексель, людину – автомат, головною метою якого є накопичення. Отже, він став заручником, рабом речей, золота, дорогоцінностей. І що він отримав? Нічого. Які почуття він викликає у мене? Зневагу? Огиду? Жалість? Мабуть, останнє. Відсутність дитинства, злидні, голод… Він прагнув для себе чогось більшого - це є схвальним. Що ж до його матеріальної залежності, відмови від рідних, родини, друзів - то я гадаю, це було його помилкове рішення, його бачення власного життя. Усі втіхи, родинне щастя і благополуччя, радощі спілкування він поклав на олтар, приніс у жертву заради мети.
 На жаль, на відміну від свого літературного «брата» Скруджа, Гобсек не зрозумів, що є краще життя, ніж він вів. Скрудж зрозумів сенс справжнього життя в кінці твору (він допомагає племіннику, бідним). Гобсек так і не пізнав справжнього щастя, щастя сімейного спілкування, любові до жінки. Він так і залишився самотнім.
Хоч, якщо його порівняти з іншим «родичем» - гоголівським Плюшкіним, він виграє: чистий одяг, чиста квартира («…усе в його кімнаті, від зеленого сукна на письмовому столі до килимка біля ліжка, було якесь однакове, охайне й потерте, наче в холодній оселі старої дівки, котра зранку до вечора тільки те й робить, що натирає меблі»), приємне спілкування зі стряпчим (а потім адвокатом) Дервілем (у Плюшкіна – брудна захаращена кімната, незрозумілий одяг, відсутність гідного спілкування).
 Плюшкін – здеградований Гобсек. А Гобсек міг би ще змінитися, якби було товариство, що позитивно вплинуло б на нього.
 Часи змінюються. Але скнари минулих епох живуть серед нас. Ми досить часто зустрічаємо таких собі «гобсеків», які все життя проводять у гонитві за збагаченням, капіталом, втрачаючи звичайні людські насолоди, друзів, родину. Чи хочемо ми собі таке життя? Стверджуємо – «ні». Але гобсеки живуть у нас. Ми, як Гобсек, дуже часто щось коштовне, дороге, цінне, але таке вже і непотрібне відкладаємо на «чорний день» - щоб було! У середині живе скнара, який не дає поділитись з іншими своїм добром. Ми заощаджуємо, зберігаємо:
 Но деньги превращают человека
 В животного, в безнравственность, зверька.
 И таковым ли он останется навеки –
 Зависит от него наверняка.
 
Отже, кожен з нас повинен розуміти, що є щастя, що є справжнє життя; пам'ятати, що мир і злагода не залежать від розміру гаманця, набитого грішми. А залежать від великої щасливої родини, вірних друзів, коханих людей. Знати, що набагато страшніше залишитися не з порожнім гаманцем, а з порожнім будинком, без сім'ї, залишитися наодинці зі своїми скарбами. І тому ми повинні обирати моральні цінності наперекір штучним, матеріальним спокусам, не піддаватися почуттю жаги до багатства. Ми повинні, якщо зможемо, вбивати в собі гобсеків, плюшкіних, скруджів, щоб не перетворити своє життя на рабське існування.

Образ Гобсека у повісті Оноре де Бальзака

Літературознавці і критики часто висловлювали свої думки про природу шедевра в мистецтві. Та зрештою всі схилялися до думки, що основною ознакою шедевра є те, що в ньому нічого не можна змінити. Такими є твори Бальзака: цілісні, художньо довершені. У невеликій за обсягом повісті "Гобсек" відкривається цілий світ паризького життя. 

Гобсек — лихвар, посвячений у таємниці людських стосунків. У нього в руках надійний важіль людських доль, ім'я якому — гроші. Безпристрасно і правдиво зображує Бальзак головного героя повісті: "Усе в житті лихваря здавалося настільки впорядкованим, ніби його хтось завів, наче якийсь механізм. У нього, здавалося, й емоцій не було. Життя його минало безшумно, немов "сипався цівкою пісок у старовинному пісочному годиннику". Часом його жертви обурювалися, кричали, але потім наставала тиша, "як буває на кухні, коли заріжуть качку". 

Гобсек був багатий, але дуже жадібний. Жив скромно, не бажаючи, аби хто-небудь здогадався про його статки. Якось із кишені його жилетки випала золота монета, а коли монету спробували повернути її власникові, Гобсек відмовився. Він сказав, що то не його гроші, звідки у нього, людини бідної, такі гроші. 

Як відомо, Бальзак дуже прискіпливо вивчав створені ним характери, але він у жодному разі не засуджував дійових осіб своїх творів. Кожен персонаж був глибоко індивідуальним і неповторним. У свою чергу і його герої ніколи не почуваються винними за свої вчинки. Кожен бальзаківський персонаж викладає свою точку зору з пристрасною переконливістю у власній правоті. Лихвар Гобсек не відчуває жодних докорів сумління через свою не зовсім людяну діяльність. І Бальзак, як сторонній спостерігач, його не засуджує. До того ж автор правдиво показує і позитивні риси його характеру: граф спитав у Дервіля, якої він думки про Гобсека, і той сказав, що в цій людині "живуть дві істоти: скнара і філософ, підла істота і вивищена". "Але якщо я помру, залишивши малолітніх дітей, то він буде їхнім опікуном", — сказав Дервіль. 

На відміну від Діккенса, Бальзак навіть не прагне нагородити доброчесність і покарати порок. Він дарує Гобсекові гідну смерть, не позбавлену своєрідної величі. В останні години життя лихвар давав Дервілю розпорядження, бідкався, кому дістанеться його добро, просив відшукати його далеку родичку і, навіть помираючи, радив стряпчому, що продати дорожче. "Гобсек помер, зупинивши погляд на купці попелу в каміні, і коли Дервіль придивився ближче, то побачив під золою купи золота і срібла, вірогідно, його доходи за час хвороби. Гобсек нікому недовіряв". 

Хтось із сучасників Бальзака сказав, що автора "Гобсека" та інших його безсмертних творів не завадило б уважно читати в усіх комерційних училищах. Із творів Бальзака можна багато про що дізнатися — зокрема про закони кредиту, купівлі і продажу, про юридичну правомірність угод та ще про багато інших тонкощів ведення бізнесу. 

До відомих афоризмів Бальзака належить і такий: "Письменник існує тільки тоді, коли тверді його переконання". Саме цій простій істині відповідав видатний французький романіст Оноре де Бальзак. 

Залишайте відгук: