Твір на тему: «Художнє осмислення загальнолюдських цінностей у творчості Ліни Костенко»

Коли я думаю, чую, читаю про Ліну Костенко чи про її твор­чість, то перед очима чомусь завжди з’являється постать захис­ниці Марії Оранти із Софії Київської. Така-от асоціація... Ліна Костенко ввійшла в українську поезію в шістдесяті роки. Але навіть на фоні літератури того часу, що відзначалась ліриз­мом, гуманізмом, волелюбністю, її поетична муза особливо виріз­нялася. Вона м’яка й сувора, глибоко жіноча і на диво мужня, красиво сентиментальна, але аж ніяк не плаксива і не безнадійна. Така, як про неї сказала сама поетеса у вірші «Доля». За неї «треба платити життям», отримуючи в нагороду солодку муку влучно знайденого слова: Великі поети не вміють писати віршів. Клював їх орел в печінку і сумнів сни випасав. Графоманові краще. Графоман вирішив написати — і написав. Списані рядками аркуші паперу для справжнього поета — це «смертельні плацдарми самотньої битви з державами, з часом, з самим собою». Творчість Ліни Костенко підпадає під таку харак­теристику. Вона роздумує над добром і злом, переосмислює зна­чення навколишнього світу і свого місця в ньому. Але дивна річ: силуети цієї талановитої поетеси, що їх нам являють її вірші,є надзвичайно різними, Олюднення природи, наш зв’язок з нею є однією з найбіль­ших цінностей в житті людини. У поезіях Ліни Костенко все починає рухатися, радіти і журитися, клопотатись і меланхо­лійно роздумувати: «Цей ліс живий. У нього добрі очі...», «...Ста­резні пні... літопис тиші пишуть у траві...». «Колише хмара втом­лені громи...», «Сплять діамантові жуки...». «Блакитні вії хата підніма...», «Світить сонце оком загадковим...», «Вікна сплять, засклив мороз їм сльози». Подібним світочуггєвим настроєм дихають чудові твори пое­теси, написані на згадку про дитинство. До нього веде «стежка, по якій вже тільки сніг іде» («Дзвенять у відрах крижані кру­жальця..». «Стоїть у ружах золота колиска.. «, «На конвертики хат літо клеїть віконця, як марки...»). Гармонія природи, оспівана поетесою, співзвучна гармонія людських взаємин, якої вона прагнула і до якої кликало її перо. Ціла галерея портретів, змальованих нею, являє нам красу жіно­чої душі, по-справжньому глибокої та шляхетної. «Пелюстки ста­ровинного романсу» та «Апологія лицарства» розгортають перед нашим зором трагедію жінки, яка в буденних хлопотах забу­ває про свою чарівну жіночність. Вона в’яне під гнітом суєти й несвободи, поки не з’явиться той, хто помітить і возвеличить у ній жінку: О, заспівайте дивчині романс! Жінки втомились бути не прекрасними. Дещо інший, пом’якшений грою світла и тиші, силует лірич­ної героїні постає перед нами в інтимній ліриці Ліни Костенко: «Очима ти сказав мені: люблю...», «Хуртовини», «В дні, прожиті печально і просто». «Двори стоять у хуртовині айстр...» та інші. Глибоко жіночі за звучанням, ці вірші вражають делікатністю, з якою автор розкриває внутрішній стан ліричної героїні, шля­хетною стриманістю, яка облагороджує, але не ховає від уваж­ного ока бурхливу внутрішню боротьбу: «Я вас люблю. О, як я вас люблю! ...Але про це не треба говорити». Поезія Ліни Костенко глибоко філософська. Її житгєві орі­єнтири проступають у віршах «Шукайте цензора в собі», «О, не взискуй гіркого меду слави». «Між іншим». «Ще вчора була я висока...» Лірична героїня цих та інших поезій чужа всьому суєтному, відкрита людям, чесна з собою та з іншими. У них роз­кривається внутрішня цілісність поетеси, яка хоче бути такою ж гармонійною в стосунках з людьми, як і у стосунках з природою. Загальнолюдскі цінності — це лише усвідомлена внутрішня гар­монія, у якій хоче жити людина. Органною величчю сповнені ті твори Ліни Костенко, у яких звучать християнські мотиви («Шлях на Голгофу». «Перш ніж півень заспіває»). Поетеса індивіалізує, наближає до нас у часі і просторі героїв біблійної легенди. І ті мірки, за ЯКИМИ ВІЧНІСТЬ розсудила їх, читач має змогу прикласти до себе, до свого життя. Любов, ненависть, віра, зрада, самопожертва — поняття вічні, на всі часи актуальні. І тому так проникливо говорить мовою цих понять поезія Ліни Костенко, поезія добра, поезія сильного духу, любові й свободи. У своїх м’яких, здавалося б, суто жіночих поезіях Ліна Кос­тенко відбила ту боротьбу за людське в людині, яку кожен веде сам з собою. Ці мотиви можна простежити в усіх її віршах, саме цій темі присвячена її Муза. Від глибокого відчуття природи до розуміння соціальних настанов — усі ці теми в її творчості сповнені гуманізму та душевної величі людини.

Скопійовано із сайту "Шкільні твори з української мови та літератури" http://www.uatvory.ru/2015/03/tvir-na-temu-khudozhne-osmislennya-zagalnolyudskikh-tsinnostej-u-tvorchosti-lini-kostenko.html

Твір на тему: "Мої плани на майбутнє"

Я — дев’ятикласник, і проблема вибору професії зараз достатньо важлива для мене. Звичайно, я довго міркував над цим питанням. У моїх батьків із цього приводу своя думка. А оскільки закінчення школи все ближче, мої тривоги стають сильнішими. Але попереду ще 3 роки.

Як і більшість моїх друзів, я збираюся після закінчення школи вступати до університету або іншого вищого навчального закладу. Я сподіваюсь, що отримаю атестат з гарними оцінками. Але я розумію, як багато молоді принесе свої атестати з відмінними оцінками до приймальної комісії університету. Складання вступних іспитів — серйозне випробування для тих, хто хоче продовжувати свою освіту.

У мене немає ніяких технічних здібностей. Але в той же час я не знаю, чи зумію я знайти гарну роботу після закінчення гуманітарного факультету університету.

Мої батьки хочуть, щоб я вступив на факультет менеджменту. Але я сумніваюся, що у мене є необхідні якості для цієї роботи. На мою думку, той, хто вибирає цю професію, повинен бути дуже комунікабельним. І, звичайно, якщо ви хочете досягти чого-небудь в цій сфері, ви повинні розбиратися в економіці, фінансах, трохи в бухгалтерському обліку, психології, праві, менеджменті;

Є також одна річ, яка дуже хвилює мене. Якщо я не отримаю достатньо балів для вступу до університету або інституту, мене можуть прийняти тільки на контракт, а в нашій сім’ї поки що немає таких грошей на моє навчання.

Є ще одна можливість здобути освіту. Я маю на увазі технікуми. Можливо, я виберу бухгалтерський облік. Хороші бухгалтери потрібні скрізь.

Якщо я не вступлю до інституту або університету, я намагатимуся навчитися працювати на комп’ютері ще краще. Звичайно, я продовжу вивчення англійської мови, і хотів би також вивчити німецьку й італійську. Я впевнений, що без цих знань неможливо отримати гарну роботу. Багато людей почали з малого і досягли потім вершин. Головне — правильно поставити мету!

Проблема молоді в романі Барки «Жовтий князь»

Молодь — майбутнє нації. Ідеологи тоталітарного режиму добре це розуміли і почали її обробку відповідно до своїх потреб. У романі В. Барки ми читаємо, що в школі дітей вчать сміятися з віри і церкви, навіть зі своїх темних та «забобонних» батьків.

Комсомольців посилали для руйнування храмів. «Наближається комісія, і з нею комсомольці, яких люди знають з обличчя і прізвища, а від цього дня будуть пам’ятати з приладдя розору, несеного до церкви: лому, кайла, сокири, молотка, линви, пилки чи що. Як збройні солдати, хлопці держать знаряддя, удаючи зневажливість, але огинаються під поглядами». І далі: «Хлопці знехотя, ніби ледачі підпаски, послані завернути коні, рушили до дзвіниці, приглушено ремствуючи». Відчувається, що не так легко зламати вікову традицію — пошану до церкви, що виховувалася змалечку селянами у своїх дітей.

Молодших дітей теж залучали до «справи», привчаючи до неправди й несправедливості. Коли уповноважені забирали у селян останній хліб, ланка піонерів, під орудою партійця, скандувала: «Куркуль, віддай хліб! Віддай хліб, ти — експлуататор!» Школярі навіть не розуміли слова, які викрикували, але так наказано…

Селянин із гіркотою, але спокійно говорить дітям: «— Який я експлуататор? То — хтось другий: навча неправди і так робить. А я від землі. Дивіться на мої руки: всі в мозолях, і дивіться на чиїсь…

Піонери зирнули на руки диригента-партійця, м’які, як балабушки, але він помигонув грізним знаком — знов кричати». Так рушилась одвічна традиція і моральний закон — шанувати старших, поважати працю, справедливість, а не силу.

У сім’ї головного героя Мирона Даниловича Катранника — троє дітей. Разом із дружиною і матір’ю він намагається виховати їх відповідно до своїх моральних переконань, не допустити чужого, ворожого впливу. Але хлопці ходили до школи і потроху звикали до думки, що віра, церква — це щось зайве, «пережиток». Коли настав голод, мати вирішила, що навчання можна перервати. «Бо з якої речі? Змордовані діти від їхнього голоду будуть душами калічитись, завчаючи злу неправду про батьків». Учням розповідали також про партію, «як гарно при ній». І це, мабуть, єдина правда, бо ті, хто прилаштовувалися «при партії», одержували пайок і всілякі привілеї.

У боротьбі за виживання прийняли мученицьку смерть тихі, добрі та лагідні Микола й Оленка Катранники. Із родини залишився живим тільки Андрійко. І це символічно. Він збереже коштовну церковну чашу, він понесе далі в життя все те добре і світле, чого навчили його батьки, він — запорука того, що народ відродиться. Хочеться вірити, що моральні уроки роману В. Барки не минуть даремно.