Твір до ЗНО на тему: "Ліпше вмирати біжучи, ніж жити гниючи"

Мені надзвичайно сподобався роман «Тигролови» українського письменника Івана Багряного, особливо головний герой Григорій Многогрішний, який поєднує в собі найкращі людські якості. Григорію притаманні мужність і сила духу, які допомагають йому у найне-безпечніших ситуаціях.

Атлетичний юнак-українець, за фахом інженер-аві-атор, він був хороброю і водночас гуманною людиною. Григорій, на відміну від мільйонів інших в'язнів, не дав переломити себе в тоталітарній м'ясорубці і був засуджений на двадцять п'ять років таборів. Він цілісна натура, що відчуває повну єдність з нацією, її культурою та історією, але душею і вчинками противиться тій злій силі, яка скувала український народ. І, всупереч системі, він претендує на володарювання над особистою долею.

Образ Григорія Многогрішного гартує душу читача, вчить його великій і мужній любові. Григорій блискуче володіє зброєю, потрапляючи завжди у ціль. Знесилений довгими блуканнями тайгою, змучений і зне-можений, він, однак, не роздумуючи кидається рятувати людину від розлюченоі-о ведмедя і з легкістю перемагає його. Плавання в сибірських ріках, сон на теплому снігу, довготривале очікування і моментальна, блискавична реакція під час полювання на живу тигрицю — усе це свідчить про те, що Григорію були невідомі вагання й страх. Він завжди кидається у вир небезпеки не задумуючись, що свідчить про його вольову вдачу, сміливе і палке серце, ясний та кмітливий розум.

Наче влиті в сідла, розмірено гойдаються вершники, долаючи сопки і паді, укриті пралісом. І це не тільки мужні юнаки, молоді мускулясті атлети Григорій і Гриць, але й натренована життям та його умовами юна Наталка, і досвідчений сивий Сірко.

Головні герої роману «Тигролови» викликають захоплення, бо це мужні й сильні люди, які обрали в житті правильний шлях.

«Ліпше вмерти, біжучи, ніж жити, гниючи!» — ця фраза була життєвим девізом головного героя роману Івана Багряного «Тигролови» Григорія Многогрішного, У ній розкривається не тільки його характер, його вдача, а й доля. Адже саме цей девіз визначив його життєвий шлях.

Образ Григорія Многогрішного захоплює читача з перших рядків роману. Він, 25-річний хлопець, якого названо «особливо небезпечним злочинцем» за те, що він був патріотом своєї нації, захищав її свободу, відстоював її право на рідкісну культуру і мову, мріяв про щастя для свого народу. За всі ці гріхи його засуджено на 25 років таборів, стільки, скільки він сам прожив. Але вдача Григорія не дозволяє йому скоритися, прийняти цей вирок. Доклавши неймовірних зусиль, взявши на допомогу все своє терпіння, він випиляв в арештантському вагоні дошки і виплигнув з поїзда, що мчав на шаленій швидкості, адже «Ліпше вмерти, біжучи, ніж жити, гниючи!». Скільки мужності треба була мати героєві, щоб зважитися на такий небезпечний крок! Але Григорій вважав, що краще буде йому вмерти в такий спосіб, ніж повільно помирати від знущань у таборі.

Григорій фактично здійснив подвиг. Він подарував іншим в'язням надію на втечу. Його неймовірна людська воля вразила і арештантів, і наглядачів. Але подальші пригоди Григорія ще більше вражають його фізичною і моральною витривалістю, силою духу, бажанням здобути волю і жити. Фізично знесилений, поранений, він довгий чаеблукав тайгою, де не знаходив ніякої поживи, не бачив жодних слідів перебування в цій місцевості людини. Але ні на хвилину в нього не виникало сумнівів з приводу правильності обраного шляху. Жодного разу він не подумав про смерть, бо хотів жити. І, коли він вже не міг рухатися і впав під деревиною, раптом почув крик про допомогу. Зібравши всі свої сили, юнак поспішив на крик, адже він не міг не допомогти, не міг не від реагувати. Так Григорій спас дівчину Наталку від ведмедя. Його мужність і сміливість не тільки подарували йому життя, а й врятували від голодної смерті в тайзі. Доля винагородила юнака за його мужність і благородство, за його хоробрість і силу духу — подарувала йому кохання.

Іван Багряний створив у романі «Тигролови» образ справжнього сучасного героя, якого наділив не тільки фізичною силою, сміливістю, мужністю, а й прекрасними моральними якостями, великою любов'ю до життя і силою духу.

Твір до ЗНО «Звинуватити легко, зрозуміти важко»

Наше життя різноманітне й часом складне. Ми переживаємо багато подій та взаємодіємо з великою кількістю людей. Не дивним є той факт, що в певний критичний момент виникають різні конфлікти на навіть скандали, що псують і настрій, і взаємини.

Найбільш прогнозованою та стандартною позицією людини є несприйняття аргументів та точки зору опонента, ким би він не був. Звідти витікають звинувачення на його адресу, агресія та інші деструктивні процеси. Ми завжди квапимося звинуватити людину, якщо її позиція не відповідає нашій. Звичайно, така реакція є найпростішою, бо таким чином ми знімаємо з себе відповідальність та перекладаємо її на чужі плечі.

Інколи люди дуже жорстокі до тих, кого не хочуть зрозуміти. Наприклад, у «Лілеї» Т. Г. Шевченка люди вбили дитину лише за те, що вона була позашлюбною дочкою пана. Не від гарного життя матері довелося народжувати в таких умовах, та хто хотів це зрозуміти? Усі просто засуджували її за це. Так люди просто зігнали злобу на пана, на якого змушені були працювати довгі роки.

Більш складним, але водночас найбільш правильним шляхом є спроба зрозуміти іншу людину. У цьому світі будь-яка подія має дві сторони, і щоб мати повну картину треба поглянути на неї з усіх боків. Наприклад, дуже легко звинуватити батьків у намаганнях вирішувати все за тебе, аніж зрозуміти їхнє бажання допомогти та слабкі сторони власних дій, що до того призводять.

Як показує життя, засудження та покарання ще нікого не зробило кращим. Звичайно, ніхто не говорить, що треба завжди в усьому йти на поступки – ні. Зрозуміти – не означає виправдати. Згадаємо «Хіба ревуть воли, як ясла повні?» Панаса Мирного. Не можна потакати злочинам, та лише розуміння причин того, що штовхає людину на це, дає можливість вирішити проблему.

Твір до ЗНО «Мета – ніщо, рух до мети – все»

Життя кожної людини підпорядковано Великій Меті. В кожного вона своя. На шляху до неї люди долають багато перешкод та переживають нескінченну череду різноманітних події, як позитивних, так і драматичних. Для багатьох досягнення мети триває майже все життя. Тому доцільним постає питання: чи доцільним є підпорядковувати все життя їй? Можливо, саме рух до мети і є визначальною силою?

На думку психологів, під час досягнення мети людина відчуває певне розчарування та спад життєвих сил. До цього стану призводить те, що багато зусиль, фізичних та душевних, було покладено для досягнення певної цілі. Людина стає ніби на нульову відмітку, де кінець й початок співпадають. Саме тому, в житті людини з’являються інші цілі, за для яких вона знов долає зовнішні та внутрішні бар’єри, міняє себе й оточуючий світ.

З огляду на це, можна сказати, що саме рух від однієї мети до іншої й змушує людину вдосконалювати саму себе, виходячи на вищий рівень саморозвитку. Згадаємо Енея з обох «Енеїд» - хоч Вергілієвої, хоч сатиричного Котляревського. На шляху до первинної мети головний герой змужнів, виріс, багато чого зрозумів. Саме тому йому судилося стати тим, хто побудував велике місто – Рим.

Процес досягнення мети вимагає напруження усіх сил душі, самодисципліну та виваженість,які формують стрижень особистості, гартуючи її душу. Таким чином, напрошується висновок, що саме рух до мети є визначальним та найважливішим у житті людини як особистості. А якщо бути ще більш точним, то саме Життя і є тим самим непереривним рухом до Великої Мети – самовдосконалення.

Твір до ЗНО «Людина варта стільки, на скільки себе оцінює»

Це дуже складна для розуміння думка – що людина варта стільки, на скільки себе оцінює. Важко зрозуміти, за якими критеріями можна оцінити самого себе. Усім нам щось подобається в собі, щось ні. Оточуючі нас люди також схвалюють якісь наші риси, а якісь – ні.

Вартість людини можна розглядати в двох планах: зовнішньому та внутрішньому. Зовнішній дуже часто зводиться до зверхніх оцінок приналежності до того чи іншого соціального кола за наявністю або відсутністю певних атрибутів. Звичайно, людина – це не тільки айфон, але на жаль, до розгляду внутрішнього потенціалу людини іноді так і не доходить, адже вона «блокується» на етапі оцінювання матеріального стану. Ця проста, але необ’єктивна фільтрація одразу вішає ярлик, не залишаючи місця для розкриття самої особистості. Це нагадує нам, що зовнішня оцінка з боку інших – часто необ’єктивна.

Внутрішній план – це самооцінка самої людини. Згадаємо Мину Мазайла з однойменної п’єси М. Куліша. Йому ось прізвище «заважає» бути гідною людиною. А інколи насправді талановиті люди не можуть розкрити світу свій талант саме з причини того, що самі не вірять в його цінність. Чому? Мабуть, через те, що дозволяємо оточуючим впливати на нашу самооцінку та занижати її.

Я дійшов висновку, що людина духовно багата не цікавиться зовнішніми атрибутами власної «собівартості». Вона розвиває свої здібності, майстерність у тому, що її цікавить, намагається дати людям те, що в неї добре виходить.

Усі ми унікальні, кожен має свій талант. Мабуть, ніхто не знає людину краще за неї саму. Тому саме вона і ніхто інший розуміє, як досягти висот власного особистого розвитку. І тому, тільки самому собі ми можемо дати чесну та об’єктивну оцінку. Тому насправді, людина варта стільки, наскільки себе оцінює.