четвер, 31 жовтня 2013 р.

Твір-роздум на тему «Мати»

Мати – це мабуть, найголовніше слово у всіх мовах на землі. Це слово, яке першим у житті вимовляє більшість дітей світу. І скільки б не було людині років: десять, двадцять п’ять чи сорок, вона просить: «Ой, мамочко, допоможи!», коли потрібна допомога. Мамо, матінко, матушко, голубко…Навіть якщо матері немає біля нас, ми віримо, що вона почує та захистить.
Що тут казати! Коли ми, наприклад, чимось налякані, то спершу у нас виривається зойк «Мама!». А потім вже «Міліція!», «Сусіди!» чи «Уряд!».
Я розмірковую, чому це так. І приходжу до висновку, Ми знаємо – є людина, яка буде любити та допомагати своїм дітям завжди та всюди, які б іноді невдячні не були ці діти. І така людина – мама. Тому ми завжди жаліємо сиріт, або тих дітей, у кого матері ведуть асоціальний образ життя та не піклуються про них. Поряд з ними є друзі, держава, вчителі, вихователі, можливо, родичі. Але немає найріднішої людини…
Мати може «читати мораль», навіть вилаяти, але перша прибіжить на допомогу в разі потреби. Знаючи це, люди співають безліч пісень про материнський подвиг. Як приклад можна навести естрадну пісню з такими словами «Мамо, мамо ти моя, стіна кам’яна…». Або українську пісню про мамин рушник: «Рідна мати моя, ти ночей недоспала…»
Моя мати – така ж самовіддана жінка. Давно, коли я ще зовсім маленьким лежав в колисці, вона навіть на годину не полишала мене самого. Сповивала, годувала, купала, пильнувала мій сон. Потім змагалася з усіма моїми дитячими хворобами. Приносила мені щойно куповані нові іграшки, щоб порадувати. І зараз турбується про те, що я їм, чи щось мені не болить, чи добре я вдягнений. І звісно, яку я отримаю освіту та яким буде моє майбутнє.
Водночас вона виховує в мені самостійність, адже діти теж мають при нагоді вміти самі дати собі раду. Інакше як вони потім зможуть вести доросле життя та самими бути батьками?
Матерів треба берегти. Адже вони так багато вкладають у нас, що можуть забувати про себе. Діти можуть допомагати своїм матерям по господарству, старанніше вчитися  та менше давати своїм мамам причин для зайвих турбот. Інколи варто відмовитися і від надто дорогих подарунків, якщо бачиш, що батькам вони «не по кишені».
Краще самому зробити мамі подарунок та показати їй свою подяку за її любов. Нехай невеликий, недорогий або змайстрований власноруч, але все одно подарунок. І не тільки до Восьмого березня чи до дня народження, а просто так, від душі!

Твір на тему Пісочний годинник

У кімнаті брата на столі — пісочний годинник, подарунок колег. Брат старший на дев'ять років. Він лікар, хірург. Брат мало буває вдома. Я люблю на самотині побути у братовій кімнаті. Серед безлічі предметів саме годинник завжди привертав мою увагу. Дві взаємоз'єднані ємності, опорою яким є підставка з червоного дерева з трьома фігурними різьбленими стовпцями. Усередині — пісок теракотового кольору. Люблю спостерігати за тим, як поволі, тягуче, м'яко спливає він у годиннику. Переверну годинник — і потече пісок тонкою ниточкою. Годинник — як вертикальні терези з пустою та переповненою чашами. Як часто люди не цінують свого часу, марнують його. Але ж час не стоїть на місці! Піщинками стікають секунди, і вже в іншій чаші годинника невловимо, легко, не поспішаючи, складаються у кристальну пірамідку. Час — безжальна безперервність втрачених можливостей. Пісочний годинник веде лік своїм піщинкам — секундам у такт пульсу. Часу — пульсу, який ніколи не пришвидшується, не уповільнюється і ніколи не зупиняється. На його величність Час не можна вплинути: його не можна ані вмовити, ані обдурити. Невблаганно рухається він уперед розміреною ходою. Для наочності я порівняла б життя з пісочним годинником. Течуть піщинки — дні, роки. Падають одна за одною. Ці з сумом, інші веселі, щасливі. Піщинки горя і радості, падіння і утвердження. Немає у них схожості так само, як немає і вороття. Брат каже, що пісочні годинники бувають різного об'єму: одні більші, інші — трішки менші... 

Жодна людина не знає об'єму свого пісочного годинника — життя. Шкода, що життя — не пісочний годинник. Його не можна перевернути назад, падіння піщинок назад не повернеш. А я перевертаю годинник знову і знову, і щоразу мене заворожує цей магічний рух — танець піску. Пісочний годинник показує час, який ніби поклали на терези. Скільки вже збігло, а скільки ще залишилося? Пісочний годинник — це символ часу. Минає все: вмирають могутні правителі, час стирає з поверхні землі міста і цілі держави. А пісочний годинник як був символом часу, так і залишиться ним назавжди. Хто його вигадав, де і коли? На Сході пісочний годинник був відомий ще до нашої ери. Зображення годинника з колбами знайдено в Давній Греції. У Західній Європі він з'явився лише в Середні віки... Сьогодні вже неможливо встановити ні імені винахідника, ні точної дати винаходу. 

Тримаю в руках одночасно таку просту і вишукану, давню і сучасну річ. Так, час назад не повернути. Але завжди є можливість запустити новий відлік часу, почати все спочатку. 

Твір на тему Мій улюблений письменник

Авторські твори з української мови та літератури :http://www.uatvory.ru/


Письменників, творчістю яких я захоплююсь, багато. Із світової літератури це Л. Толстой, Ф. Достоєвський, А. Камю, Е. М. Ремарк, серед поетів, звичайно, О. Пушкін, А. Ахматова, П. Верлен. Про світову літературу можна багато говорити. Та звернімося до нашої, української. Із захопленням читаю О. Гончара, О. Довженка, сподобався мені твір І. Багряного "Тигролови", защеміло серце, коли читала "Марію" У. Самчука. Серед наших українських поетів мої улюблені - Леся Українка, Олександр Олесь та Ліна Костенко. Творчість саме цих поетів мені до душі, особливо відгукується серце на вірші Ліни Костенко. 

Та з усієї української літератури із найбільшим задоволенням я читаю Остапа Вишню. Майже щодня його оповідання я перечитую, особливо коли хочу позбавитися поганого настрою. Гумор в його творах добрий і не простий - із натяком, повчальний. Я захоплююсь оптимізмом Остапа Вишні. Моє захоплення посилилось після того, як я прочитала його біографію. Цькування наприкінці 1920-х, арешт у 1933-му, вирок — розстріл, який потім замінили на 10 років таборів... Усе це він пройшов і витримав, хоча й був період тяжкої депресії. І Остап Вишня не втратив гумору, а продовжив писати у своєму жанрі. 

Читаю твори Остапа Вишні і насолоджуюся. Яка мова! Так і лине тобі в душу, зігріває серце оте рідне українське слово. Його "Зенітку" та "Мисливські усмішки" повік не забудеш. Дотепний гумор, любов до природи й до всього, що нас оточує, просто зачаровує. Остап Вишня полюбляв ходити на полювання. Та, як згадує його дружина, він був "не убойним" мисливцем і повертався з полювання здебільшого без трофеїв. Ті походи були лише спілкуванням із природою, з дикими звірами і надихали його на подальшу творчість. 

Любов Остапа Вишні до людей можна порівняти хіба що з батьківською. З якою шаною він згадує своїх рідних, односельців ("Якби моя бабуся встали", "Моя автобіографія")! Любов до Батьківщини, до українського народу та водночас занепокоєння деякими його "національними" рисами вдало передано у творах "Чукрен" і "Чукраїнці", у яких легко можна впізнати ментальність нашого народу. Оте "якби ж знаття", "якось воно буде", "забув", "спізнивсь" актуальне і сьогодні. По-доброму висміює Остап Вишня лінощі, недалекоглядність, байдужість — риси, характерні для "чухраїнців". Погодьтеся, нам є над чим працювати! 

Твори Остапа Вишні навчають людяності, оптимізму, дбайливого ставлення до природи, виховують в нас любов до Батьківщини, змушують замислитись над тими чи іншими проблемами, недоліками, з усмішкою долати труднощі в житті. Виникає почуття гордості за народ, у літературі якого є такий письменник, як Остап Вишня! 

Твір на тему Недобре слово вбиває

Я підтримую думку про те, що недобре слово вбиває. Адже слово несе не тільки смислове, але й емоційне навантаження, отож слово по-різному впливає на людину, а недобре слово може і вбити. 

На підтвердження цього досить згадати, як ми реагуємо на тон, яким може бути сказане одне й те саме слово. Наприклад, "красно дякую" може звучати як щира подяка, а може містити іронію або й відверте глузування. Тоді ми сприймаємо слова як знак недоброго ставлення до нас. Слово й справді вбиває. 

Яскравим прикладом цього може слугувати історія Марусі Чурай з однойменного роману Ліни Костенко. її слова для всієї України були як знамено в бою, як душа, що співає про головне в житті. Але коли зрадив героїню Гриць, багато хто з ницих людців не посоромився встромити ніж недоброго слова у спину дівчини. Вона навіть не виправдовувалася, бо знала справжню ціну слова. 

А як убивчо звучало для героїнь Т. Шевченка слово "покритка"! У ньому був не тільки осуд, а вирок людині без права спокутувати свій гріх. Катерина, наприклад, не витримала і покінчила з життям, а Ганна, героїня поеми "Наймичка", зуміла пересилити біль від недоброго слова, але все життя спокутувала свій гріх, доглядаючи рідного сина і не маючи права сказати йому про це. 

Не можна не згадати історії нашої країни 30—50-х років XX століття, коли страшне словосполучення "ворог народу" руйнувало мільйони життів. На жаль, слово й справді може вбити, але, можливо, люди не завжди до кінця розуміють це. Інакше б ставилися до слова більш відповідально. 

Отже, з усього виходить висновок, що недобре слово вбиває, а добре — рятує. 

середа, 30 жовтня 2013 р.

Українська література підготовка до ЗНО

Авторські твори з української мови та літератури :http://www.uatvory.ru/


УСНА НАРОДНА ТВОРЧІСТЬ Пісні про боротьбу з турецько-татарськими нападниками Важливу тематичну групу складають найстаріші історичні пісні про жахливі, спустошливі турецько-татарські напади на наш край, про полонення мирного населення і відправлення його на невільницькі ринки. Ці пісні найчастіше побудовані як розповідь очевидця про ті чи інші злочини турецько-татарських грабіжників. Нерідко розповідь переривається зойком скривджених у формі монологу чи діалогу. Такі пісні відбили в собі дух і колорит епохи, сповненої трагічних подій. У цих піснях нерідко перегукується трагічне з героїчним. У піснях змальовано жахливі картини ворожих нападів: пожежі, грабунки, знищення старих немічних людей та полонення молодих. Типовою для цього погляду є пісня «За річкою вогні горять». Своє особисте горе оповідач подає на тлі народного горя: За річкою вогні горять, Там татари полон ділять. Село наше запалили І багатство розграбили, Стару неньку зарубали, А миленьку в полон взяли. А в долині бубни гудуть, Бо на заріз людей ведуть: Коло шиї аркан в'ється, І по ногах ланцюг б'ється. Можливо, що цю пісню було створено на основі конкретної події, змалювання якої згодом набуло узагальнюючого характеру, бо розбійні напади були типовими для XV-XVI століть. Характерна картина спустошення українських земель турецько-татарськими ордами зображена в пісні «Зажурилась Україна, бо нічим прожити»: Зажурилась Україна, Бо нічим прожити, Витоптала орда кіньми Маленькії дітки, Котрі молодії — У полон забрато. Як зайняли, то й погнали До пана, до хана. Але пісня не обривається на сумній картині. її мінорний тон змінюється закликом до запеклої боротьби: Бери шаблю гостру, довгу Та йди воювати! Ой ти станеш на воротях, А я в закоулку, Дамо тому стиха лиха Та вражому турку!

Кобзар у моєму життi


«Кобза́р» — назва збірки поетичних творів Тараса Шевченка
У наш час під назвою «Кобзар» розуміють усі віршовані твори Шевченка, однак перші «Кобзарі» містили тільки деякі його поезії.
Уперше «Кобзар» видано 1840 у Санкт-Петербурзі за сприяння Євгена Гребінки
Сiмейна бiблiотека є майже в кожнiй сiм’ï, бо книга завжди супроводжувала
наше життя: навчала, розважала, вiдкривала новi свiти. Довгий час книга була
найцiннiшим подарунком. Мабуть, тому в бiблiотецi моєï бабусi є багато
кни жок, якi вона передасть у спадщину менi, щоб я знала, якi були моï
предки, чим вони цiкавилися, що читали.
Серед книг сiмейноï бiблiотеки є декiлька видань “Кобзаря” Тараса
Григо ровича Шевченка. Особливо мою увагу привернули двi факсимiльнi книги: пер ше
видання “Кобзаря” 1840 року та малоï захалявноï книжки перiоду заслання.
Звичайно, це лише точнi копiï безцiнних книг Т. Шевченка, але як багато вони
можуть розповiсти про самого автора, про епоху, в якiй вiн жив. Так, з
факси мiльноï копiï малоï захалявноï книжки я побачила почерк
Великого Кобзаря: красивi, дрiбненькi лiтери рiвненько лягали рядочками, лише
де-не-де автор за креслював слово й надписував iнше. Менi здається, це свiдчить
про те, що вiршi легко складалися автором. Копiя першого “Кобзаря” може
розповiсти, де й за яких умов видавався цей твiр, дає змогу побачити, який вигляд
мали друкованi книги першоï половини XIX столiття.
У бiблiотецi моïх родичiв є видання “Кобзарiв” рiзних перiодiв нашоï
iсторiï. Здебiльшого це видання пiслявоєннi, бо довоєннi, на жаль, були
знищенi фа шистами. Коли бабуся розповiдала, як фашисти топили плиту книгами з
нашоï сiмейноï бiблiотеки, у неï на очах завжди були сльози.
“Кобзаревi” видання 1943 року належить особливе мiсце, бо це мiй прадiд привiз
його з фронту. Вiн розповiдав, що книгу цю читали на передових фрон тiв, черпали з
неï силу й мужнiсть нашi бiйцi.
“Кобзар” видання 1947 та тритомник 1949 року
Ї це вже дарунки моïм ба бусi та дiдусевi вiд ïхнiх батькiв до Дня
народження. Є в нашiй бiблiотецi й “Кобзар” 1956 року
Ї це велике, красиве, з iлюстрацiями до творiв Т. Шевчен ка видання було
подаровано вже моïй матусi. Я люблю гортати й перечитувати цю книгу й тому що
ïх сторiнок торкалися руки моєï матусi, й тому що подо баються вiршi Т.
Шевченка, й тому що в нiй є чудовi iлюстрацiï I. Їжакевича та В. Касiяна.
Отже, “Кобзар” Т. Шевченка був i, сподiваюся, буде особливою книгою для
украïнцiв. I що незважаючи на науково-технiчний прогрес i лазернi диски iз
за писом творiв письменникiв, “Кобзар”
Ї книга, яка завжди буде в кожнiй укра ïнськiй родинi.

Кожна людина – неповторна (твір-роздум)

Німецький поет Г. Гайне сказав: «Кожна людина — це неповторний світ. Під кожною могильною плитою — світова історія». Як на мене, наше завдання не зруйнувати цей світ, а спробувати розібратись у ньому.

Якщо взяти пригорщу піску та добре роздивитися її під мікроскопом, то виявиться, що немає жодної піщинки, схожої на іншу. Краплини дощу, які на перший погляд повинні бути схожими, при детальному вивченні виявляються зовсім різними. І так можна перелічити все живе й неживе на землі, від сніжинок до зебр, від листка на дереві до квітки, від комахи до слона і, нарешті, до людини. Все це унікальний витвір природи. Саме так, ми — унікальний витвір. Розумієте — унікальний! Тобто неповторний по своїй суті, за своєю формою. Ми різні: ми по-різному сприймаємо обставини життя, по-різному на них реагуємо. Ми можемо бути адекватними і неадекватними, красивими і некрасивими, розумними і не дуже. Але є те, що нас об'єднує. Всі ми — люди, а основною ознакою людини є розуміння і всепрощення. Іноді нам здається, що всі люди навколо нас неприязні, вони не поділяють нашої точки зору, їм не подобається наш одяг, манера вести розмову тощо. Але ж озирніться! Всі ці люди — це ми з вами.

Кожна людина — неповторна! Тож давайте її сприймати саме як явище неординарне, давайте пробачати одне одному, довіряти. Давайте принаймні спробуємо бути терпимішими, адже всі ми діти матінки-природи. У всіх нас різні почуття, емоції, і не можна однозначно сказати, хто правий в тій чи іншій ситуації. Любімо одне одного, поважаймо. Нехай розквітнуть усі наші таланти, нехай кожна людина зрозуміє, що завдання життя не в тому, щоб бути на стороні більшості, а в тому, щоб жити згідно із внутрішнім законом, законом справжньої людини.

вівторок, 29 жовтня 2013 р.

Твір на морально-етичну тему „Закони моралі – найкращі життєві орієнтири”

Життя людини – складне й багаторівневе явище. Кожен із нас постійно взаємодіє з іншими людьми – ми спілкуємося, навчаємося, працюємо поруч, претендуємо на ті самі життєві блага. Люди різні, із власними потребами та інтересами. Часто стається, що ці інтереси перетинаються або й взагалі суперечать одне одному. І в такому випадку людина має якось вчинити, зробити вибір, а в цьому їй допомагає мораль.
У моєму розумінні мораль – це поняття окремої людини або суспільства про те, що є добре, а що – погано. Це ті внутрішні переконання свідомої людини, які навіть не потребують бути зафіксовані в законах. Наприклад, більшість з нас не зможе спокійно сидіти в автобусі, якщо поруч стоїть вагітна жінка або старенька бабуся. Але не кожен поступиться місцем. Тут уступає в дію мораль суспільна, яка примусить когось це зробити: хтось присоромить, хтось почне обурюватися тим, що ви не дотримуєтесь законів моралі добровільно. Таким чином, закони моралі – це зразки ставлення та поведінки, які допомагають регулювати взаємодію людей у суспільстві.
Закони суспільної моралі не завжди були гуманні. Наприклад, у деяких західних країнах іще в позаминулому столітті вважалося непристойним для молодої вдови зняти траур навіть через рік після загибелі чоловіка й спробувати побудувати своє життя з іншим.
Проблемою сьогодення є те, що значення моралі принижено, важко визначити, що насправді добре чи погано. Але мені здається, що в такій ситуації найкращим поводарем людини будуть її совість та давня мудрість про те, що до інших треба ставитися так, як хочеш, щоб вони ставилися до тебе. Обставини життя постійно змінюються, і одного разу там, де ти когось образив, тобі доведеться просити допомоги. Дотримуючись законів моралі, ми зробимо наше співіснування справедливим і комфортним, і кожен з нас зможе стати трохи щасливішим.

Програма ЗНО 2012

Авторські твори з української мови та  літератури :http://www.uatvory.ru/

Програма ЗНО 2012 (зовнішнього незалежного оцінювання 2012 року) з української мови та літератури

українська мова

Пояснювальна записка

Програму зовнішнього незалежного оцінювання з української мови (далі – програма ЗНО) розроблено з урахуванням чинних програм з української мови для 5–9 класів (лист Міністерства освіти і науки України № 1/11-6611 від 23.12.2004 р.) та програм для профільного навчання учнів 10–11 класів (рівень стандарту, наказ Міністерства освіти і науки України № 1021 від 28.10.2010 р.
Матеріал програми ЗНО розподілено за такими розділами: «Фонетика. Графіка», «Лексикологія. Фразеологія», «Будова слова. Словотвір», «Морфологія», «Синтаксис», «Стилістика», «Орфоепія», «Орфографія», «Розвиток мовлення».

Українська мова

Назва розділу, темиЗнанняПредметні уміння та способи навчальної діяльності
1. Фонетика.
Графіка
Фонетика як розділ мовознавчої науки про звуковий склад мови. Голосні й приголосні звуки. Приголосні тверді і м’які, дзвінкі й глухі. Позначення звуків мовлення на письмі. Алфавіт. Співвідношення звуків і букв. Звукове значення букв я, ю, є, ї, щ. Склад. Складоподіл. Наголос, наголошені й ненаголошені склади. Уподібнення приголосних звуків. Спрощення в групах приголосних. Найпоширеніші випадки чергування голосних і приголосних звуків. Основні випадки чергування у-в, і-й
Учасник ЗНО повинен уміти:
Визначати в словах голосні, тверді і м’які, дзвінкі й глухі приголосні, ненаголошені й наголошені голосні; ділити слово на склади; визначати звукове значення букв у слові. Визначати місце букв в алфавіті, розташовувати слова за алфавітом; розпізнавати явища уподібнення приголосних звуків, спрощення в групах приголосних, основні випадки чергування голосних і приголосних звуків, чергування у-в, і-й
2. Лексикологія.
Фразеологія
Лексикологія як учення про слово. Ознаки слова як мовної одиниці. Лексичне значення слова. Багатозначні й однозначні слова. Пряме та переносне значення слова. Омоніми. Синоніми. Антоніми. Лексика української мови за походженням. Власне українська лексика. Лексичні запозичення з інших мов. Загальновживані слова. Професійна, діалектна, розмовна лексика. Терміни. Лексика української мови з погляду активного й пасивного вживання. Застарілі й нові слова (неологізми). Нейтральна й емоційно забарвлена лексика. Поняття про стійкі сполуки слів і вирази. Фразеологізми. Приказки, прислів’я, афоризмиафоризми (відповідно до словника фразеологізмів за підручниками рівня «стандарт»)
Пояснювати лексичні значення слів; добирати до слів синоніми й антоніми та використовувати їх у мовленні; уживати слова в переносному значенні. Знаходити в тексті й доречно використовувати в мовленні вивчені групи слів; пояснювати значення фразеологізмів, приказок, прислів’їв, крилатих висловів, правильно й комунікативно доцільно використовувати їх у мовленні
3. Будова слова.
Словотвір
Будова слова. Основа слова й закінчення. Значущі частини слова: корінь, префікс, суфікс, закінчення. Словотвір. Твірні основи при словотворенні. Основа похідна й непохідна. Основні способи словотворення в українській мові: префіксальний, префіксально-суфіксальний, суфіксальний, безсуфіксальний, складання слів або основ, перехід з однієї частини мови в іншу. Основні способи творення іменників, прикметників, дієслів, прислівників. Складні слова. Способи їх творення. Сполучні голосні [о], [е] у складних словах
Відділяти закінчення слів від основи, членувати основу на значущі частини, добирати спільнокореневі слова, слова з однаковими префіксами й суфіксами; розрізняти форми слова й спільнокореневі слова, правильно вживати їх у мовленні; визначати спосіб творення слів
4. Морфологія.
4.1 Іменник
Морфологія як розділ мовознавчої науки про частини мови. Іменник як частина мови: значення, морфологічні ознаки, синтаксична роль. Іменники власні та загальні, істоти й неістоти. Рід іменників: чоловічий, жіночий, середній. Іменники спільного роду. Число іменників. Іменники, що вживаються в обох числових формах. Іменники, що мають лише форму однини або лише форму множини. Відмінки іменників. Відміни іменників: перша, друга, третя, четверта. Поділ іменників першої та другої відмін на групи. Особливості вживання та написання відмінкових форм. Букви -а(-я), -у(-ю) в закінченнях іменників другої відміни. Відмінювання іменників, що мають лише форму множини. Невідмінювані іменники в українській мові. Написання і відмінювання чоловічих і жіночих імен по батькові
Розпізнавати іменники, визначати їхнє загальне значення, морфологічні ознаки, синтаксичну роль, належність іменників до певної групи за їхнім лексичним значенням, уживаністю в мовленні; визначати основні способи творення іменників; правильно відмінювати іменники, відрізняти правильні форми іменників від помилкових; використовувати іменники в мовленні, послуговуючись їхніми виражальними можливостями
4.2 Прикметник
Прикметник як частина мови: значення, морфологічні ознаки, синтаксична роль. Розряди прикметників за значенням: якісні, відносні та присвійні. Явища взаємопереходу прикметників з одного розряду в інший. Якісні прикметники. Ступені порівняння якісних прикметників: вищий і найвищий, способи їх творення (проста й складена форми). Зміни приголосних при творенні ступенів порівняння прикметників. Особливості відмінювання прикметників (тверда й м'яка групи)
Розпізнавати прикметники, визначати їхнє загальне значення, морфологічні ознаки, синтаксичну роль; розряди прикметників за значенням; ступені порівняння якісних прикметників, повні й короткі форми якісних прикметників; основні способи творення відносних і присвійних прикметників; відмінювання прикметників; відрізняти правильні форми прикметників від помилкових
4.3 Числівник
Числівник як частина мови: значення, морфологічні ознаки, синтаксична роль. Розряди числівників за значенням: кількісні (на позначення цілих чисел, дробові, збірні) й порядкові. Групи числівників за будовою: прості й складені. Типи відмінювання кількісних числівників:
1) один, одна;
2) два, три, чотири;
3) від п’яти до двадцяти, тридцять, п’ятдесят ... вісімдесят;
4) сорок, дев’яносто, сто;
5) двісті – дев’ятсот;
6) нуль, тисяча, мільйон, мільярд;
7) збірні;
8) дробові.
Порядкові числівники, особливості їх відмінювання. Особливості првопису числівників.
Розпізнавати числівники, визначати їхнє загальне значення, морфологічні ознаки, синтаксичну роль, розряди числівників за значенням, основні способи їх творення, відмінювання; відрізняти правильні форми числівників від помилкових; добирати потрібні форми числівників і використовувати їх у мовленні; визначати сполучуваність числівників з іменниками
4.4 Займенник
Займенник як частина мови: значення, морфологічні ознаки, синтаксична роль. Співвіднесеність займенників з іменниками, прикметниками й числівниками. Розряди займенників за значенням: особові, зворотний, присвійні, вказівні, означальні, питальні, відносні, неозначені, заперечні. Особливості їх відмінювання. Творення й правопис неозначених і заперечних займенників
Розпізнавати займенники, визначати їхнє загальне значення, морфологічні ознаки, синтаксичну роль, розряди займенників за значенням, основні способи їх творення, відмінювання; відрізняти правильні форми займенників від помилкових, правильно добирати потрібні форми займенників і використовувати їх у мовленні
4.5 Дієслово
Дієслово як частина мови: значення, морфологічні ознаки, синтаксична роль. Форми дієслова: дієвідмінювані, відмінювані (дієприкметник) і незмінні (інфінітив, дієприслівник, форми на -но, -то). Безособові дієслова. Види дієслів: доконаний і недоконаний. Творення видових форм. Часи дієслова: минулий, теперішній, майбутній. Способи дієслова: дійсний, умовний, наказовий. Творення форм умовного та наказового способів дієслів. Словозміна дієслів І та II дієвідміни. Особові та числові форми дієслів (теперішнього та майбутнього часу й наказового способу). Родові та числові форми дієслів (минулого часу й умовного способу). Чергування приголосних в особових формах дієслів теперішнього та майбутнього часу
Дієприкметник як особлива форма дієслова: значення, морфологічні ознаки, синтаксична роль. Активні та пасивні дієприкметники. Творення активних і пасивних дієприкметників теперішнього й минулого часу. Відмінювання дієприкметників. Дієприкметниковий зворот. Безособові форми на -но, -то
Дієприслівник як особлива форма дієслова: значення, морфологічні ознаки, синтаксична роль. Дієприслівники доконаного й недоконаного виду, їх творення. Дієприслівниковий зворот
Розпізнавати дієслова, особливі форми дієслова, безособові дієслова; визначати загальне значення дієслова, морфологічні ознаки, синтаксичну роль, часи й способи дієслів, дієвідміни, особливості словозміни кожної дієвідміни; використовувати один час і спосіб у значенні іншого; основні способи творення дієслів, зокрема видових форм, форм майбутнього часу недоконаного виду, форм умовного та наказового способу дієслів; відрізняти правильні форми дієслів від помилкових
Розпізнавати дієприкметники (зокрема відрізняти їх від дієприслівників), визначати їхнє загальне значення, морфологічні ознаки, синтаксичну роль, особливості творення, відмінювання; відрізняти правильні форми дієприкметників від помилкових; добирати й комунікативно доцільно використовувати дієприкметники та дієприкметникові звороти в мовленні, використовувати дієприкметники в мовленні
Розпізнавати дієприслівники, визначати їхнє загальне значення, морфологічні ознаки, синтаксичну роль, основні способи їх творення; відрізняти правильні форми дієприслівників від помилкових; правильно будувати речення з дієприслівниковими зворотами
4.6 Прислівник
Прислівник як частина мови: значення, морфологічні ознаки, синтаксична роль. Розряди прислівників за значенням. Ступені порівняння прислівників: вищий і найвищий. Зміни приголосних при творенні прислівників вищого та найвищого ступенів. Правопис прислівників на -о, -е, утворених від прикметників і дієприкметників. Написання разом, окремо й через дефіс прислівників і сполучень прислівникового типу
Розпізнавати прислівники, визначати їхнє загальне значення, морфологічні ознаки, синтаксичну роль, розряди прислівників за значенням, ступені порівняння прислівників, основні способи творення прислівників; відрізняти правильні форми прислівників від помилкових; добирати й комунікативно доцільно використовувати прислівники в мовленні
4.7 Службові частини мови
Прийменник як службова частина мови. Групи прийменників за походженням: непохідні (первинні) й похідні (вторинні, утворені від інших слів). Групи прийменників за будовою: прості, складні й складені. Зв’язок прийменника з непрямими відмінками іменника. Правопис прийменників
Сполучник як службова частина мови. Групи сполучників за значенням і синтаксичною роллю: сурядні (єднальні, протиставні, розділові) й підрядні (часові, причинові, умовні, способу дії, мети, допустові, порівняльні, з’ясувальні, наслідкові). Групи сполучників за вживанням (одиничні, парні, повторювані) та за будовою (прості, складні, складені). Правопис сполучників
Частка як службова частина мови. Групи часток за значенням і вживанням: формотворчі, словотворчі, модальні. Правопис часток
Розпізнавати прийменники, визначати їхні морфологічні ознаки, групи прийменників за походженням і за будовою; правильно й комунікативно доцільно використовувати форми прийменників у мовленні
Розпізнавати сполучники, визначати групи сполучників за значенням і синтаксичною роллю, за вживанням і будовою; правильно й комунікативно доцільно використовувати сполучники в мовленні
Розпізнавати частки, визначати групи часток за значенням і вживанням; правильно й комунікативно доцільно використовувати частки в мовленні
4.8 Вигук
Вигук як частина мови. Групи вигуків за походженням: непохідні й похідні. Значення вигуків. Звуконаслідувальні слова. Правопис вигуків
Розпізнавати вигуки, визначати групи вигуків за походженням; правильно й комунікативно доцільно використовувати вигуки в мовленні
5. Синтаксис
5.1 Словосполучення.
Завдання синтаксису. Словосполучення й речення як основні одиниці синтаксису. Підрядний і сурядний зв'язок між словами й частинами складного речення. Головне й залежне слово в словосполученні. Типи словосполучень за морфологічним вираженням головного слова. Словосполучення непоширені й поширені
Розрізняти словосполучення й речення, сурядний і підрядний зв'язок між словами й реченнями; визначати головне й залежне слово в підрядному словосполученні; визначати поширені й непоширені словосполучення, типи словосполучень за способами вираження головного слова
5.2 Речення
Речення як основна синтаксична одиниця. Граматична основа речення. Порядок слів у реченні. Види речень у сучасній українській мові: за метою висловлювання (розповідні, питальні й спонукальні); за емоційним забарвленням (окличні й неокличні); за будовою (прості й складні); за складом граматичної основи (двоскладні й односкладні); за наявністю чи відсутністю другорядних членів (непоширені й поширені); за наявністю необхідних членів речення (повні й неповні); за наявністю чи відсутністю ускладнювальних засобів (однорідних членів речення, вставних слів, словосполучень, речень, відокремлених членів речення, звертання)
Розрізняти речення різних видів: за метою висловлювання, за емоційним забарвленням, за складом граматичної основи, за наявністю чи відсутністю другорядних членів, за наявністю необхідних членів речення, за будовою, за наявністю чи відсутністю однорідних членів речення, вставних слів, словосполучень, речень, відокремлених членів речення, звертання
5.2.1 Просте двоскладне речення
Підмет і присудок як головні члени двоскладного речення. Особливості узгодження присудка з підметом. Способи вираження підмета. Типи присудків: простий і складений (іменний і дієслівний). Способи їх вираження
Визначати структуру простого двоскладного речення, способи вираження підмета й присудка (простого й складеного), особливості узгодження присудка з підметом. Уміти правильно й комунікативно доцільно використовувати прості речення
5.2.2 Другорядні члени речення у двоскладному й односкладному реченні
Означення узгоджене й неузгоджене. Прикладка як різновид означення. Додаток. Типи обставин за значенням. Способи вираження означень, додатків, обставин. Порівняльний зворот. Функції порівняльного звороту в реченні (обставина способу дії, присудок)
Розпізнавати види другорядних членів та їх типи й різновиди, визначати способи вираження означень, додатків, обставин, роль порівняльного звороту; правильно й комунікативо доцільно використовувати виражальні можливості другорядних членів речення в мовленні; правильно розставляти розділові знаки при непоширеній прикладці, порівняльному звороті
5.2.3 Односкладні речення
Граматична основа односкладного речення. Типи односкладних речень за способом вираження та значенням головного члена: односкладні речення з головним членом у формі присудка (означено-особові, неозначено-особові, узагальнено-особові, безособові) та односкладні речення з головним членом у формі підмета (називні). Способи вираження головних членів односкладних речень. Розділові знаки в односкладному реченні
Розпізнавати типи односкладних речень, визначати особливості кожного з типів; правильно й комунікативно доцільно використовувати виражальні можливості односкладних речень у власному мовленні
5.2.4 Речення з однорідними членами
Узагальнювальні слова в реченнях з однорідними членами. Речення зі звертанням. Звертання непоширені й поширені. Речення зі вставними словами, словосполученнями, реченнями, їх значення. Речення з відокремленими членами. Відокремлені означення, прикладки - непоширені й поширені. Відокремлені додатки, обставини. Відокремлені уточнювальні члени речення. Розділові знаки в односкладними членами
Розпізнавати просте речення з однорідними членами, звертаннями, вставними словами, словосполученнями, реченнями, відокремленими членами (означеннями, прикладками, додатками, обставинами), зокрема уточнювальними, та правильно й комунікативно доцільно використовувати виражальні можливості таких речень у мовленні; правильно розставляти розділові знаки в них
5.2.5 Складне речення
Ознаки складного речення. Засоби зв'язку простих речень у складному:
1) інтонація й сполучники або сполучні слова;
2) інтонація.
Типи складних речень за способом зв' язку їх частин: сполучникові й безсполучникові. Сурядний і підрядний зв'язок між частинами складного речення
Розпізнавати складні речення різних типів, визначати їх структуру, види й засоби зв' язку між простими реченнями. Добирати й конструювати складні речення, що оптимально відповідають конкретній комунікативній меті. Правильно розставляти розділові знаки, будувати схему такого речення
5.2.5.1 Складносурядне речення
Єднальні, протиставні та розділові сполучники в складносурядному реченні. Смислові зв' язки між частинами складносурядного речення
Розпізнавати складносурядні речення, визначати смислові зв' язки між частинами складносурядного речення; комунікативно доцільно використовувати його виражальні можливості в мовленні
5.2.5.2 Складнопідрядне речення
Складнопідрядне речення, його будова. Головне й підрядне речення. Підрядні сполучники й сполучні слова як засоби зв'язку у складнопідрядному реченні. Основні види підрядних речень: означальні, з'ясувальні, обставинні (місця, часу, способу дії та ступеня, порівняльні, причини, наслідкові, мети, умовні, допустові). Складнопідрядні речення з кількома підрядними, їх типи за характером зв'язку між частинами:
1) складнопідрядні речення з послідовною підрядністю;
2) складнопідрядні речення з однорідною підрядністю;
3) складнопідрядні речення з неоднорідною підрядністю
Розпізнавати складнопідрядні речення, визначати їх будову, зокрема складнопідрядних речень з кількома підрядними, уміти відображати її в схемі складнопідрядного речення; визначати основні види підрядних речень, типи складнопідрядних речень за характером зв' язку між частинами. Правильно й комунікативно доцільно використовувати виражальні можливості складнопідрядних речень різних типів у процесі спілкування
5.2.5.3 Безсполучникове складне речення
Типи безсполучникових складних речень за характером смислових відношень між складовими частинами-реченнями:
1) з однорідними частинами-реченнями (рівноправними);
2) з неоднорідними частинами (пояснюваною і пояснювальною).
Розділові знаки в безсполучниковому складному реченні.
Розпізнавати безсполучникові складні речення; визначати смислові відношення між їхніми частинами-реченнями (однорідними й неоднорідними), особливості інтонації безсполучникових складних речень. Правильно й комунікативно доцільно використовувати виражальні можливості безсполучникових складних речень у мовленні
5.2.5.4 Складні речення з різними видами сполучникового й безсполучникового зв’язку
Складні речення з різними видами сполучникового й безсполучникового зв’язку
Визначати структуру складних речень з різними видами сполучникового й безсполучникового зв’язку; правильно й комунікативно доцільно використовувати виражальні можливості речень цього типу в мовленні
5.3 Способи відтворення чужого мовлення
Пряма й непряма мова. Речення з прямою мовою. Слова автора. Заміна прямої мови непрямою. Цитата як різновид прямої мови. Діалог
Визначати в реченні з прямою мовою слова автора й пряму мову, речення з непрямою мовою; замінювати пряму мову непрямою; правильно й доцільно використовувати в тексті пряму мову й цитати; правильно вживати розділові знаки в конструкціях із прямою мовою та діалозі
6. Стилістика
Стилі мовлення (розмовний, науковий, художній, офіційно-діловий, публіцистичний), їх основні ознаки, функції
Розпізнавати стилі мовлення, визначати особливості кожного з них. Уміти користуватися різноманітними виражальними засобами української мови в процесі спілкування для оптимального досягнення мети спілкування
7. Орфоепія
Відображення вимови голосних (наголошених і ненаголошених) через фонетичну транскрипцію.
Відображення вимови приголосних звуків:
1) [дж], [дз], [дз?];
2) [ґ];
3) [ж], [ч], [ш], [дж];
4) груп приголосних (уподібнення, спрощення);
5) м’яких приголосних;
6) подовжених приголосних.
Вимова слів з апострофом
Визначати особливості вимови голосних і приголосних звуків, наголошувати слова відповідно до орфоепічних норм
8. Орфографія
Правопис літер, що позначають ненаголошені голосні [е], [и], [о] в коренях слів. Спрощення в групах приголосних. Сполучення йо, ьо. Правила вживання м’якого знака. Правила вживання апострофа. Подвоєння букв на позначення подовжених м’яких приголосних і збігу однакових приголосних звуків. Правопис префіксів і суфіксів. Позначення чергування приголосних звуків на письмі. Правопис великої літери. Лапки у власних назвах. Написання слів іншомовного походження. Основні правила переносу слів з рядка в рядок. Написання складних слів разом і через дефіс. Правопис складноскорочених слів. Написання чоловічих і жіночих імен по батькові, прізвищ. Правопис відмінкових закінчень іменників, прикметників. Правопис н та нн у прикметниках і дієприкметниках, не з різними частинами мови.
Розпізнавати вивчені орфограми й пояснювати їх за допомогою правил; правильно писати слова з вивченими орфограмами, знаходити й виправляти орфографічні помилки на вивчені правила
9. Розвиток мовлення
Загальне уявлення про спілкування й мовлення; види мовленнєвої діяльності; адресант і адресат мовлення; монологічне й діалогічне мовлення; усне й писемне мовлення; основні правила спілкування. Тема й основна думка висловлювання. Вимоги до мовлення (змістовність, логічна послідовність, багатство, точність, виразність, доречність, правильність). Текст як середовище функціонування мовних одиниць. Основні ознаки тексту: зв’язність, комунікативність, членованість, інформативність. Зміст і будова тексту, поділ тексту на абзаци, мікротеми. Способи зв’язку речень у тексті. Класифікація текстів за сферою використання, метою, структурними особливостями. Тексти різних стилів, типів, жанрів мовлення
Уважно читати, усвідомлювати й запам’ятовувати зміст прочитаного, диференціюючи в ньому головне та другорядне. Критично оцінювати прочитане. Аналізувати тексти різних стилів, типів і жанрів. Будувати письмове висловлення, логічно викладаючи зміст, підпорядковуючи його темі й основній думці, задуму, обраному стилю та типу мовлення, досягати визначеної комунікативної мети. Уміти формулювати, добирати доречні аргументи і приклади, робити висновок, висловлювати власну позицію, свій погляд на ситуацію чи обставин; правильно структурований текст, використовуючи відповідні мовленнєві звороти. Знаходити й виправляти похибки та помилки в змісті, побудові й мовному оформленні власних висловлювань, спираючись на засвоєні знання

Українська література


Назва розділуЗміст літературного матеріалу (письменники, твори)Предметні уміння та навички
1. Усна народна творчість
Загальна характеристика календарно-обрядових, суспільно-побутових та родинно-побутових пісень.
Пісні Марусі Чурай. «Віють вітри», «За світ встали козаченьки»
Історичні пісні. «Ой Морозе, Морозенку», «Чи не той то Хміль».
Тематика, образи, зміст народних дум і балад. «Дума про Марусю Богуславку». Балада «Бондарівна»
Учасник ЗНО повинен уміти:
Аналізувати літературний твір чи його уривок.
Розрізняти види і жанри усної творчості.
Розрізняти і називати різновиди календарно-обрядових пісень. Аналізувати зміст, образи, настрої суспільно-побутових і родинно-побутових пісень.
Визначати провідні мотиви історичних пісень, характеризувати образи героїв їх – історичних осіб.
Визначати тематику й художні особливості балад і дум, пісень Марусі Чурай.
Виділяти у фольклорних творах анафори, рефрени, постійні епітети, персоніфікацію, символи, гіперболу, визначати їхню художню роль.
2. Давня українська література
«Повість минулих літ» (уривки про заснування Києва, про помсту княгині Ольги, про напад хозарів)
«Слово про похід Ігорів»
Григорій Сковорода. «De libertate», «Всякому місту – звичай і права», «Бджола та Шершень», афоризми
Знати основні теоретико-літературні поняття:
  • художній образ,
  • прототип;
  • тема, ідея, мотив художнього твору;
  • проблематика та конфлікт у художньому творі;
  • сюжет і композиція літературного твору;
  • позасюжетні елементи.
Знати та вміти визначати в літературному творі тропи:
  • епітет,
  • порівняння;
  • метафору,
  • алегорію,
  • гіперболу;
  • метонімію,
  • оксиморон.
Знати характерні риси бароко.
3. Література кінця XVIII — початку XX ст.
Іван Котляревський. «Енеїда», «Наталка Полтавка»
Г. Квітка-Основ’яненко. «Маруся»
Тарас Шевченко. «До Основ’яненка», «Катерина», «Гайдамаки», «Кавказ», «Сон» («У всякого своя доля), «І мертвим, і живим, і ненарожденним…», «Заповіт», «Мені однаково»
Пантелеймон Куліш. «Чорна рада»
Марко Вовчок. «Максим Гримач»
Іван Нечуй-Левицький. «Кайдашева сім’я»
Панас Мирний «Хіба ревуть воли, як ясла повні?»
Іван Карпенко-Карий. «Хазяїн»
Іван Франко. «Гімн», «Чого являєшся мені у сні», «Мойсей»
Знати основні теоретико-літературні поняття:
  • сентименталізм, романтизм, реалізм, їхні ознаки;
  • епос, новела, оповідання, повість, роман, різновиди повісті та роману;
  • лірика, сонет, гімн, послання, поема, тематичні різновиди лірики;
  • драма, комедія, трагікомедія, власне драма, містерія, драма-феєрія.
  • Види комічного: гумор, іронія, сатира, сарказм, гротеск, бурлеск, травестія.
Визначати дво- і трискладові віршові розміри.
4. Література XX ст.
Михайло Коцюбинський. «Тіні забутих предків», «Intermezzo»
Ольга Кобилянська. «Земля»
Леся Українка. «Contra spem spero!», «Лісова пісня»
Василь Стефаник. «Камінний хрест»
Микола Вороний. «Блакитна Панна»
Олександр Олесь. «Чари ночі», «О слово рідне! Орле скутий!..»
Володимир Винниченко. «Момент»
Павло Тичина. «О панно Інно», «Арфами, арфами…», «Ви знаєте, як липа шелестить…»
Максим Рильський «Молюсь і вірю…»
Микола Хвильовий. «Я (Романтика)»
Юрій Яновський. «Подвійне коло», «Шаланда в морі»
Володимир Сосюра. «Любіть Україну»
Валер’ян Підмогильний. «Місто»
Остап Вишня. «Моя автобіографія», «Сом»
Микола Куліш. «Мина Мазайло»
Богдан-Ігор Антонич. «Різдво»
Олександр Довженко. «Україна в огні», «Зачарована Десна»
Андрій Малишко «Пісня про рушник»
Василь Симоненко. «Лебеді материнства»
Олесь Гончар. «За мить щастя»
Григір Тютюнник. «Три зозулі з поклоном»
Василь Стус. «Як добре те, що смерті не боюсь я», «О земле втрачена, явися!..»
Іван Драч. «Балада про соняшник»
Ліна Костенко. «Страшні слова, коли вони мовчать», «Українське альфреско», «Маруся Чурай»
Визначати місце і роль митця в літературному процесі.
Знати основні теоретико-літературні поняття:
  • український модернізм і його особливості;
  • модерністські напрями та течії: імпресіонізм, неоромантизм, експресіонізм.
Знати основні теоретико-літературні поняття:
  • поетичний синтаксис (інверсія, тавтологія, антитеза, анафора, епіформа, паралелізм);
  • риторичні звертання і запитання,
  • алітерація, асонанс;
  • різновиди роману (роман у новелах, роман у віршах);
  • кіноповість;
  • усмішка.
Вміти пояснювати поняття:
  • «Розстріляне відродження»;
  • психологізм;
  • асоціативність.
5. Твори українських письменників-емігрантів
Іван Багряний. «Тигролови»
Євген Маланюк. «Стилет чи стилос?»
Орієнтуватися в основних тенденціях функціонування української літератури за кордоном і творчості українських письменників-емігрантів. Знати особливості пригодницького роману.
6. Сучасний літературний процес
Загальний огляд, основні тенденції.
Літературні угруповання (Бу-Ба-Бу, "Нова дегенерація", "Пропала грамота", "ЛуГоСад"). Творчість Ю. Андруховича, О. Забужко, І. Римарука.
Утворення АУП (Асоціації українських письменників).
Література елітарна і масова.
Постмодернізм як один із художніх напрямів мистецтва 90-х років, його риси.
Сучасні часописи та альманахи.
Орієнтуватися в основних тенденціях розвитку сучасної літератури; знати літературні угруповання 80-90-х років, найвизначніших представників літератури. Визначати найхарактерніші ознаки постмодернізму.

Є в коханні і будні, і свята і любов

Що таке кохання? Може, це щасливий подарунок долі? А може, це щось легке і приємне? Чи щось непривітне, таке, що приносить суцільні неприємності? Як не дивно, все вищесказане підходить до визначення кохання, настільки воно неоднозначне й різноманітне у своїх проявах.
Чи знайоме вам відчуття, коли нічого не хочеться? Коли все стає байдужим, і нічого не цікавить. Навіть те, що недавно подобалось і тішило, вже не приваблює. Заплакати б, а немає чим. Засміятися б, а немає з чого. І здається, що не може бути нічого гіршого за цей стан. Хочеться знайти людину, яка розуміла б з півслова, якій можна було б розказати про все на світі, зануритися з головою в шалений вир кохання. Правда, буває, що коли ти, здається, вже до­чекався такої людини, виявляється: це було просте захоплення, неглибоке, нещире за своєю суттю. Таке «прозріння» приносить із собою відчуття тяжкого розчарування.
Минають години, дні, тижні, місяці... Все ніби так, як і завжди, але врешті-решт розумієш, що чогось до болю не вистачає. І раптом така жадана зустріч відбувається! Нарешті відчуваєш, що певна людина, може, і знаходиться десь там далеко, але в твоїй душі вона тут, із тобою; обертаєшся та шукаєш серед сотень пар очей ті, що кожної хвилини постають у пам'яті. І наче все, як і завжди, але знайомі й друзі, дивлячись на тебе, в один голос твердять, що ти змінився. Дійсно, ти ніби літаєш на крилах кохання, землі під ногами не чуючи від щастя, яке переповнює колись одиноке серце, адже кохана людина — поруч.
Зародження кохання завжди супроводжується відчуттям радості буття. Однак неможливо бути щасливим вічно: навіть за умов ідеальних стосунків можливі сварки, суперечки, прояви невдоволення одне одним, бо кохання, як і все на землі, не буває «стерильно» бездоганним. Інакше ж можна вмерти від безмірного щастя, захлинувшись ним, наче водою."Отже, бачимо, що кохання має як світлі, так і темні сторони, тому що радість іде поряд із болем, відчуття потрібності комусь — із відчуттям самотності. Існує думка, що просто необхідно зазнати втрат, щоб вміти цінувати те позитивне, що дає любов.
Окремо стоїть проблема сімейних стосунків. Спочатку закоханим здається, ніби їх стосунки ідеальні. Проте частими є випадки, коли молода'сім'я не витримує випробування побутом, і починаються сльози, дрібні сварки, з'ясування стосунків — у кохання наступили «будні»... їх треба просто пережити, не розтоптати своєї любові із-за дрібниць, бо щонайменше інфантильно вимагати від коханої людини тільки радості й позитивних емоцій. Відомо ж бо — після страшної зливи завжди яскраво світить сонце, а після сварки неодмінно настане примирення, і почнеться «свято». Хто розуміє це, тому побутові дрібниці ніколи не завадять зберегти у серці чисте й палке почуття, той спокійно переживатиме «будні» кохання і з радістю зустрічатиме його «свята»

понеділок, 28 жовтня 2013 р.

Твір на тему Осінній ліс (твір-опис природи,художній стиль)

Осіння пора! Як заворожує вона своєю красою. Але найбільш чаруючим і гарним постає перед нами осінній ліс. 

Чудово, неначе в казці! Все навколо виблискує під яскравими промінчиками лагідного сонечка. Вже не почуєш веселих пісень дзвінкоголосих пташок. З дерев повільно опадає останнє листя, наче пофарбоване чарівним пензлем у жовтогарячий колір. Воно замріяно кружляє у повільному таночку, поки тихо долетить до землі. Приємно йти доріжкою, коли під ногами лагідно шарудить різнобарвний килим осені. А вітерець, пустотливо граючись, розносить по всьому лісу приємні пахощі достиглих ягід. Поважно хитають маленькі ялинки та високі сосни своїми вічнозеленими верхівками, ніби мирно розмовляючи між собою. Тільки свіжий подих вітру інколи порушує цю розмову. Аж ось у густих вітках блискавично промайнула і миттєво сховалась руденька білочка — весела сусідка всіх дерев і невпинна трудівниця. 

Де-не-де з-під опалого листя виглядають маленькі боровички, лисички, підберезовики. 

А високо в блакитному небі безперестанку пливуть темно-сині хмаринки, нагадуючи своїми обрисами різних казкових персонажів. Розсікаючи небесну блакить, повагом летять і зажурливо курличуть журавлі. 

Як хороше, як гарно навкруги! Спасибі тобі, осінь, за цю красу!

Подвоєння та подовження приголосних в українській мові

Подвоєння приголосних

1. Подвоєння приголосних виникає внаслідок збігу однакових приголосних на межі морфем та у складноскорочених словах: беззахисний, туманний, юннат.
2. Подвоєння приголосних відбувається у прикметниках із суфіксами -енн-, -анн-, -янн-, які наголошені, та в похідних від них іменниках та прийменниках: старанний – старанність – старанно; незрівнянний – незрівнянність – незрівнянно.
Увага! У дієприкметниках в українській мові подвоєння приголосних не відбувається!!!
Наприклад: Давно прочитана книга все же лежала на столі.
3. У деяких окремих словах: бовван, лляний, овва, Ганна, Алла, Римма, Інна.


Подовження приголосних

Приголосні д, т, з, с, ц, л, н, ж, ч подовжуються, якщо вони стоять після голосного:
а) перед я, ю, і та є в усіх відмінках іменників середнього роду ІІ відміни: колосся, обличчя, життя (крім форми Р.в. з нульовим закінченням: облич);
б) в суфіксах –инн-, -інн-, -енн-, -анн-, -янн-: гарбузиння, зростання, сприяння. Не відбувається в іменниках І відміни жіночого роду на –ин-: княгиня, рабиня. Також подовження не відбувається в іменниках IV відміни: дитя, каченя.
в) перед я, ю, і, е після д, т, л в усіх відмінках деяких іменників чоловічого та жіночого роду І відміни (крім форм Р.в з закінченням -ей): суддя, рілля, стаття – але статей.
г) перед ю в О.в. іменників жіночого роду ІІІ відміни, основа яких закінчується на один м’який або шиплячий звук: молодь – молоддю, туш – тушшю, але радість – радістю.
д) перед ю, я у прислівниках: зрання, попідтинню.
е) після є, ю у формах теперішнього часу дієслова лити: ллє, ллють, виллєш. 

Правопис м’якого знака

Якщо в українській літературній вимові приголосний звучить твердо, то м’який знак не ставиться. Якщо ж приголосний вимовляється м’яко перед іншим приголосним, то м’який знак може писатися чи ні.

М’який знак пишеться:

1) на позначення приголосних д,т, з, с, ц, л, н, дз в кінці слова: знань, сердець, мазь, молодь, горить, голись, олівець, біль;
2) на позначення м’якості приголосного л у середині слова перед приголосним: сільський, Данильченко, дальній, їдальня, крильце; у суфіксах –альник, -ельник, -ильник, -альн, -ельн, -ильн, - альність: складальник, будівельник, рубильник, в’язальник, котельник, коптильник, тональність;
3) на позначення м’якості приголосних д, т, з, с, ц, н, дз перед твердими (крім шиплячих): батько, слизько, боротьба (м’який знак зберігається при відмінюванні цих слів), сядьте, злазьте, зненацька, станьмо;  
4) у словах іншомовного походження після м’яких д, т, з, с, н, л перед ї, йо, я, ю, є, що позначають два звуки: Нью-Йорк, конферансьє, мільярд;
5) в суфіксах –ськ, -зьк, -цьк, –зькість, -ськість, - ськ, -зьк, -цьк, иськ, -еньк, -оньк, -есеньк, -ісіньк, -юсіньк, незважаючи на наступний м’який приголосний: сільський, близький, військо, хвацько, пасовисько, близькість, людськість, слизькість, тоненько, тонесенько, малюсінький;
6) в середині слова після р перед о: трьох, чотирьох;
7) після м’якого приголосного перед о: сьомий, цього;
8) у сполученнях –ньк-, -льк- і похідних від них –ньц-, -ньч-, -льц-, -льч-: ненька – неньці, лялька – ляль чин;
9) Якщо у формі називного відмінка слова є м’який знак, то він зберігатиметься при відмінюванні, незалежно від попереднього та наступного приголосного:  тасьма – на тасьмі, дівчинонька – дівчиноньці, калька - кальці.

М’який знак не пишеться:

1) після б, п, в, м, ф, ж,ч, ш, щ: кров, степ, дощ, облич, дим, верф, ставте, насипте, наріжте, піч, свічка, ківш; після ц в окремих іменниках та вигуках у кінці слова: плац, палац, шприц, бац, клац, гоц;

2) після букви р у кінці слова та складу: базар, Харків, воротар, лікар, гіркий. Виняток: Горький;
3) у словах іншомовного походження перед я, ю, що позначають звуки [а], [у] після м’якого приголосного: дюна, ілюзія;
4) у складних числівниках у кінці першої частини, незважаючи на наступний твердий приголосний: шістсот, п’ятсот, шістнадцять;
5) якщо після приголосного наступний приголосний м’який:  астраханський, колодязні. Виняток: слова з м’яким [л’] Уральський, сільський, тьмяний та слово різьбяр;
6) у прізвищах після н, д перед суфіксами –ченк, -чук, чишин: Грінченко, Романчук, Гринчишин. Увага! Після л м’який знак пишеться: Михальчук, Гальченко;
7) у словах баский, боязкий, в’язкий, дерзкий, жаский, ковзкий, порский, плаский, плоский, різкий та похідних від них: боязкість, різкість, плоско, ковзко, тому що сполучення –зк-, -ск- тут не є суфіксами;
8) у суфіксах –алн(о), -илн(о): ціпилно, держално, пужално. Проте у зменшених формах м’який знак пишеться: держальце, пужальце;
9) у сполученнях –лк- та в похідних від нього –лц-, -лч-: гілка – гілці, балка – балці, Наталка – Наталчин;
10) між літерами, що позначають подвоєні приголосні: рілля, зілля, сіллю, піччю, розрісся, ллю, ранній, Запоріжжя.

Написання слів іншомовного походження

Складності у написанні слів іншомовного походження виникають при написанні деяких голосних, вживанні апострофа та м’якого знаку, подвоєнні приголосних.

Написання голосного и в словах іншомовного походження:

1) після д, т, з, с, ц, ж, ч, ш та р перед іншими приголосними крім й: дизель, ширма, риф, режим, стимул;
2) у географічних назвах на –ида, -ика:   Антарктида, Мексика;
3) у географічних назвах після ж, ч, ш, щ, ц перед приголосним крім й: Алжир, Вашингтон, Чикаго, Лейпциг;
4) у географічних назвах після р перед приголосним крім р: Рим, Мадрид, Крит, Мавританія;
5) у деяких географічних назвах згідно з традиційною вимовою: Единбург, Єгипет, Палестина, Пакистан, Сирія, Сардинія, Ватикан;
6) у ряді давно засвоєних слів після б, п, ф, м, ф, к, г, х, л, н: імбир, кит, лимон, лиман, кипарис.

Написання голосного і у словах іншомовного походження:

1) на початку слів: ідея, інженер, Індія;
2) на кінці незмінюваних слів: журі, таксі, колібрі;

3) після приголосних б, п, в, м, ф, г, к, х, л, н перед приголосним: бізнес, піраміда, гіпопотам, вікінг;
4) після приголосного перед голосним та й: клієнт, тріумф, аксіома, професійний;
5) у ряді власних назв: Греція, Австралія, Міссурі;
6) після голосного після префіксів та у складних словах: поінформувати, староіндійський.
Написання ї у словах іншомовного походження:  після голосного: мозаїка, Енеїда, наївний, Ізмаїл.
Написання у в словах іншомовного походження: у словах, запозичених з французької мови: парфуми, журі, парашут, брошура. Виключення – вестибюль.

Подвоєння приголосних у словах іншомовного походження:

1) у власних назвах та їхніх похідних: Діккенс, Руссо, Марокко, міссурійський;
2) при збігові однакових приголосних у префіксі та корені слів, які в українській мові вживаються і без префікса: імміграція, сюрреалізм, контрреволюція;
3) у деяких загальних назвах: манна, брутто, нетто, ванна, вілла, аннали, тонна, мірра.

Вставні та випадні о, е. Чергування з нулем звука

1) о, е випадають при відмінюванні, якщо вони є останніми голосними в іменниках, які закінчуються на приголосний:
пес – пса
вогонь – вогню
день – дня
Винятки:
а) слова на - оро-, -оло-, -ере-, -еле-
горох – гороху,
зелень – зелені
б) слова лоб, мох, лев, рот, олень
2) о, е з’являються в Р.в. множини іменників, які мають у Н.в. однини перед закінченням збіг двох приголосних:
дно – ден,
відро – відер

о з’являється у словах гра – ігор, кухня – кухонь, поверхня – поверхонь, сукня – суконь;
е в інших іменниках: домна – домен, копальня – копалень, мітла – мітел.

Чергування о-а, е-і, е-и в дієсловах

1) о переходить в а в коренях ряду дієслів перед суфіксом -а-, -ува-:
могти-вимагати
скочити – скакати
2) е чергується з і в коренях ряду дієслів перед суфіксом -а-, -ува-:
зберегти-зберігати
чекати-очікувати

3) е переходить в и перед суфіксом -а- в ряді дієслів, корінь яких закінчується на р та л:
беру – вибираю
стелю - вистилаю

Вживання о та е після шиплячих та й

1) о вживається після ж, ч, ш, щ та й, якщо наступний приголосний твердий і перед складом з голосним а, о, у та и, що походить з давнього ы: жона, чотири, шостий, чоботи, знайомий
2) е вживається перед м’яким приголосним та перед наступним складом з е, и, що розвинулися з давнього і: честь, пшениця, щеміти, поженімо.
Винятки
О вживається:
1) іменники  ж.р ІІІ відміни з суфіксом –ост(і) у Р.в.: більшість – більшості, безкраїсть – безкрайості
2) у Д.в. та М.в. окремих іменників: бджола – бджолі, щока – щоці
3) в закінченнях Р.в. та О.в. прикметників та займенників: вищої, нашої, безкрайої
Е вживається:
1) в окремих формах дієслів: пишемо, шептати
2) у прикметниках з наголошеним суфіксом –ев(ий): грушевий, рожевий, дешевий
3) в суфіксах на -ен(ко), -еч(ок), -езн: Шевченко, мішечок, ложечка, величезний
4) у словах іншомовного походження: чемпіон, жезл, джем

Залишайте відгук: