середу, 9 липня 2014 р.

Твір на тему - Пригода на канікулах

Ось і продзвенів останній дзвінок. Настали довгоочікувані канікули. На канікулах всі кудись їдуть відпочивати. І я також поїхав у село до дідуся з бабусею.

Одного чудового ранку дідусь взяв мене косити траву біля лісу. З собою ми взяли глечик молока і скибку хліба. Ще було дуже рано і на траві виблискували краплинки роси. Дідусь косив траву, а я спостерігав як вона рівними рядочками лягає на землю. Раптом дідусь зупинився і покликав мене до себе. Він поклав косу,
розгорнув руками траву перед собою і я побачив маленьких зайченят.

Їх було шестеро. Та раптом вони почали розбігатися в різні боки. Я зловив одного зайченятка, потім другого і запитав в дідуся: «Можна я візьму їх додому?». Але дідусь сказав мені , що їхній дім – це ліс. Вони не зможуть жити в неволі. А ще він мені повідомив, що від них може відмовитися мати, тому що я взяв їх у руки. Я ніжно поклав зайченят на місце. Дідусь оминув заячу домівку і продовжував косити траву. Я здалеку спостерігав за маленькими зайченятами і чекав, що з’явиться їхня мати. Але вона так і не з’явилася. Коли ми повернулися додому, я продовжував думати про зайченят.

Наступного ранку дідусь знову пішов косити і коли він повернувся, то повідомив мені радісну звістку. Мати зайченяток була коло них і годувала своїх діточок. Я був дуже задоволений, що все так чудово закінчилося.

Твір на тему - Улюблена пісня нашої родини

У нашій родині із задоволенням слухають як сучасну музику, так і українську народну пісню. Неможливо уявити собі наше життя без пісень. Мені дуже подобаються українські пісні, тому що, вони народжені неосяжними степами, зеленими гаями і дібровами, стрункою тополею і червоною калиною, високим явором і плакучою вербою.

Дуже важко обрати якусь окрему пісню, що найбільш улюблена в нашій сім’ї. Інколи переважають пісні сповненні життєвої 
правди, смутку, жалю і переживання. І жартівливі пісні люблять співати. Проте я вважаю пісню «Ніч яка місячна, зоряна, ясная ...» особливою. Тому що, коли збираються родичі, то дідусь завжди починає співати з свої улюбленої пісні. 

Ця пісня дуже романтична, спокійна й тривожна, вона змалку зачарувала мене своєю красою й мелодійністю. Як тільки я почую цю пісню, то в моїй уяві постають ті місячні зоряні ночі, які я завжди бачу влітку в селі. І я думаю — яка ж красива природа в наший рідній Україні, як красива душа поета, що склав таку пісню; і як тонко відчув композитор смуток і надію її слів. Мені здається, що ця пісня буде із мною все життя і на душі відразу стає спокійно. 

Ця пісня, як і багато інших, увібрала в себе найніжніші почуття кохання і розлуки, гіркої долі і смутку, радості і печалі. Наша українська пісня вміє чарувати своєю красою. У ній і ясний місяць у небі, ясні зорі, чисті води, широкий степ. Я вважаю, що українські пісні своїм правдивим змістом, поетичною формою, красивою мелодією завжди чаруватимуть людей і житимуть вічно.


Рідна мова - Лист другу

Вітаю тебе з Новим роком та Різдвом Христовим. Давно ми з тобою не спілкувалися, от я і вирішив написати тобі невеличкого листа. Мені дуже цікаво як там в тебе справи, чи займаєшся далі в секції карате, чи вже маєш пояс наступного рівня? А ще ти хотів навчатися гри на гітарі. Які маєш успіхи?

В мене все гаразд і вдома, і в школі. Семестр закінчив на відмінно. Мені подобаються всі предмети, але найбільше математика, тому, що розв'язувати задачі – це те саме 
що відгадувати загадки та кросворди. Це дуже цікаво. Доречи про головоломки, кілька днів тому ми закінчили складати великий PUZZLE на дві тисячі елементів, вийшла дуже гарна картина. Я теж вирішив навчитися грати на гітарі, поки що вчуся брати основні акорди. Шкода, що нема часу займатися більше, бо треба вчити уроки. У нас в п'ятому класі стільки задають, та мабуть ти і сам знаєш. А ще ж і в комп'ютерні ігри трішки хочеться пограти. Доречи в яку ти гру зараз граєш? Я знову повернувся до гри Diablo II – дуже захоплюючий сюжет .
Мабуть, на цьому буду закінчувати свого листа. Передаю тобі привіт від свого брата, а ти передавай привіт своїм батькам та сестричці. Дуже хочу знову тебе побачити. Тому з нетерпінням буду чекати на твою відповідь. 

До побачення.
Максим

Твір на тему - Для чого ми живемо?

Мабуть, кожен із нас, замислившись над цим запитанням, подумки починає аналізувати справи, які він виконує, та їхні мотиви. А й справді, для чого ми живемо? Можна скільки завгодно уникати цього запитання, займатися марнотратством, але рано чи пізно настає момент, коли хочеться знайти відповідь на ще одне запитання, що закономірно випливає з першого: а чи не проходить моє життя даремно? 

Відповідаючи на обидва ці запитання, мимоволі згадуєш людей, котрим допоміг і продовжуєш допомагати. Особливо думаєш тоді про кохану людину, зустріч з якою наповнила твоє життя новим сенсом. Пригадуєш улюблених дітей, вихованню котрих присвятив кращі роки життя. І якщо глибоко проаналізувати прожитий час розумієш, що, очевидно, запитання полягає не в тому, для чого ми живемо, а в тому, для кого. Адже все, що ми виконуємо, так чи інакше впливає на світ і насамперед на людей, котрі нас оточують. 

У народі кажуть, що в житті треба встигнути зробити три речі: побудувати дім, посадити дерево та виховати сина. І все це пов'язано зі ставленням до близьких людей. Адже дім ми будуємо не тільки для себе, а для сім'ї, щоби приймати гостей, надавати ночівлю подорожньому. Також і дерево ми саджаємо не лише для того, аби споживати його плоди самому, але щоби й інші могли насолодитися їхнім смаком. Сина чи дочку ми виховуємо також не стільки для себе, скільки для людини, з котрою вони створять свою сім'ю. Багато людей убачають ще дещо позитивне в тому, аби збудувати дім, посадити дерево й виховати сина - таким чином можна залишити пам'ять про себе. Бо дім буде стояти як пам'ятник, коли життя наше наче тонка ниточка обірветься. Також і дерево буде продовжувати приносити свої плоди іншим, навіть якщо нас уже й не буде. І, звичайно ж, добре виховані син чи донька, часточка нас самих, будуть кращим свідченням того, якими ми були при житті. Усвідомлення усього цього зігріває серце і дає впевненість у тому, що життя пройшло не даремно. 

Однак, якщо бути до кінця чесним із самим собою, усі ми розуміємо, що пам'ять про наші вчинки, плоди наших справ також коли-небудь зникнуть, як і ми. Адже дім рано чи пізно занепаде, і його доведеться знести. Дерево також перестає родити. Коли-небудь воно засохне і буде зрубане. І як це не сумно, але наш син, дочка, онуки, правнуки - вони усі також коли-небудь помруть. Якщо замислитися, то всі ми з'являємося тут лише на коротку мить, аби, скуштувавши насолоду життя, тут же зникнути в небуття. Але ніхто з нас насправді не хоче помирати. Усі ми боїмося невідомості й забуття, котрі несе в собі смерть. Якщо запитати людину літнього віку, чи достатньо вона пожила, то, найімовірніше, почуємо, що хотілося б повернути свою молодість і ще пожити, адже саме зараз починаєш розуміти, у чому справжній сенс твого перебування на Землі. Якщо запитати хворого на рак, котрий живе, терплячи муки від болю, чи хоче він помирати, то, як це не дивно, ми почуємо відверте: «Ні!» Він не хоче помирати, відчайдушно продовжує чіплятися за життя до останнього, сподіваючись на чудо зцілення. Якщо запитати засудженого, що сидить у камері смертників, чи жалкує він про скоєне і чи бажає уникнути смертної кари, то ми також почуємо у відповідь, що в'язень не хоче у такий спосіб прощатися з життям. І коли надходить наказ про помилування такої людини, тоді вона від радості готова цілувати стіни та кричати на весь світ про те, що уникнула смерті. 

Отож, сенс нашого народження в тому, щоб коли-небудь померти? Можливо, це звучить дещо безглуздо, але в той момент, коли ми народжуємося, фактично починається зворотній відлік до дня нашої смерті. І різниця між людьми полягає лише в тому що хтось устигне залишити більш яскравий слід у цьому житті (встигне побудувати дім, посадити дерево, виховати сина, досягти ще багатьох висот), а інший може не зробити навіть, здавалося б, елементарного. Однак і той, і інший, рано чи пізно зустрінуться зі смертю. Тоді навіщо було будувати дім, саджати дерево, виховувати сина, якщо все для нас рано чи пізно закінчується однаково, - смертю? Можна тішити себе тим, що життя прожите достойно, але все ж таки, якщо зізнатися чесно, усі твої досягнення - надто слабка утіха для душі. То навіщо ж тоді ми живемо? Заради чого вся ця суєта? 

Святе Письмо розповідає нам про Людину, Котра Своїм життям наповнила сенсом життя усіх людей Землі. Це - Ісус Христос! Хто Він для нас? Простий тесля? Мудрий учитель? Божий пророк? Священик? Розп'ятий на хресті злочинець? Месія? Син Божий? Ще за життя Ісуса в народі говорили про Нього різне, кожний мав свою думку. Сам же Ісус Христос якось сказав про Себе таке: «є дорога, і правда,і життя! Ніхто не приходить до Отця, якщо не через Мене» (Івана 14:6). У кількох простих словах Ісус розкрив сутність і Христос переконує, що Він - дорога. Кожний із нас протягом життя йде різними дорогами. І часом вони заводять нас туди, куди ми й не хотіли. Однак якими б добрими ці дороги не були, вони все одно заводять нас у глухий кут, бо кінець їх - смерть. Тому Христос підбадьорює нас, кажучи, що Він є дорога, котра веде нас до вічного радісного життя. 

Також Христос стверджує, що Він - істина. У кожного з нас може бути своя думка про те з чого будувати дім, де посадити дерево і як виховати сина. Сьогодні, як ніколи, важко розібратися в тому, які з численних порад і рекомендацій істинні, а які - хибні. Христос каже, що Він є істина. Ісус не відокремлює себе від істини. Він не просто живе за істиною, але все те, що Він робить і проповідує, - істина. Життя Господа Ісуса Христа є основоположним критерієм, за яким нам пропонується визначати, що є істинним у цьому світі. 

І, нарешті, Христос навчає, що Він -життя. Господь подарував нам життя. Він знає, коли нам потрібно народитися, а коли - зітхнути востаннє. Багато різних наукових і релігійних теорій гіпотетично шукають відповіді на запитання: «Як жити вічно?». Однак жодна людина не може оминути смерті. Мудрий Соломон констатує, що «знають живі, що помруть, а померлі нічого не знають, і заплати немає вже їм, - бо забута і пам'ять про них (Екл. 9:5). Хочемо ми того чи ні, але Писання свідчить нам про те, що людина після смерті поринає в несвідомий стан, а її тіло розпадається. І лише Бог, Ісус Христос, Котрий має життя в Самому Собі, Котрий і є Життям, переміг смерть і може повернути подих життя та відтворити нашу особу. При цьому Христос хоче подарувати зовсім інше життя, де не буде гріха. Ісус утішає, що Він «прийшов, щоб ви мали життя і щоб над міру мали» (Івана 10:10). Іншими словами, Ісус хоче дати кожному з нас життя без скорботи та болю. Христос бажає подарувати нам вічне життя, котре перевершить навіть наші найсміливіші мрії. І лише в перспективі вічності, тільки в надії на зустріч із Христом під час Його Другого приходу наше теперішнє життя набуває сенсу! 

Побудувати дім, посадити дерево, виховати сина - усе це життєві цілі, достойні поваги і того, щоб їх досягати. Однак істинний сенс ці цінності набувають лише тоді, коли ми зустрічаємося з Христом, Котрий пропонує нам шлях істинного життя. Одна справа, коли ми будуємо дім, саджаємо дерево і виховуємо сина, бажаючи лише залишити про себе пам'ять, і зовсім інша, коли робимо все це, очікуючи повернення Ісуса Христа й готуючись до життя у вічності з Богом, Його ангелами, нашими близькими, коханими людьми та іншим творінням. 

Для чого ми живемо? Важко відповісти на це запитання, не беручи до уваги вічності, котру пропонує нам люблячий Бог. Для кого ми живемо? Писання переконує, що для радісної зустрічі з Тим, Хто помер на хресті за наші гріхи, воскрес, щоб ми «мали життя, і щоб над міру мали». 

Залишайте відгук: