Мій улюблений твір Шевченка. Твір

Шевченко написав дуже багато віршів. Та найбільше мені сподобався вірш «Садок вишневий коло хати». Вірш був створений у важких умовах, коли поет був у казематі . Написаний попри всі заборони писати у 1847 році в С.-Петербурзі, коли думки автора линули далеко до рідного краю.
      Цей вірш припав мені до душі тим, з якою влучністю у ньому розповідається читачу про працьовитий народ, з яким трепетом розкривається краса рідної землі:
Садок вишневий коло хати,
Хрущі над вишнями гудуть,
Плугатарі з плугами йдуть,
Співають ідучи дівчата,
      Словами «сім’я, вечеря коло хати » автор закликає шанувати батьків , яких йому дуже не вистачало. Не забувати українські звичаї. Коли читаємо рядки вірша, можемо відчути ту затишну атмосферу і велику силу родини, коли всі збираються разом за столом .
      Від вірша віє спокоєм і впевненістю . Ми уявляємо собі той вечір, чарівний спів солов’я, задушевні українські пісні дівчат, що линуть у вечірній тиші. Вірш коротенький, але в ньому дуже точно переданий колорит саме українського села:
Затихло все, тілько дівчата
Та соловейко не затих.
      Ось чому мені подобається вірш Т.Шевченка «Садок вишневий коло хати».

Найважливіше у житті людини – правильний вибір . За віршем Бориса Олійника « Ринг». Твір

  Вічна проблема вибору, чесності, відповідальності поставала не раз у поезії Бориса Олійника.
     Все наше життя – це ринг боротьби добра зі злом. І тільки сильні духом люди, переконані у правоті своїх життєвих принципів, безкомпромісні та незалежні виходять переможцями у такому двобої правди та обману. Герой бачить усю підступність та нечесність майбутньої гри:
     Той ворог хитро, як лисиця ,
     мені готує рішенець,
     Нахабно в праву рукавицю
     Кладе для певності свинець.
Ринг – це образна територія життя, де ми вирішуємо, чи моральним буде наш вибір. Здається , що весь світ повстав проти ліричного героя : чаклує “чорний ворон” – хижий секундант, продажний рефері готовий підсуджувати, безжальна публіка хоче крові, навіть власний секундант не вірить у перемогу. Але перемога все ж таки за героєм ,бо з ним «поруч твердо крокує Честь», як секундант.
     Поет спонукає нас не страшитися перед вибором, бути вищими за обставини. Здобувати свої перемоги тільки із допомогою честі. Вірш особливо звучить сьогодні, коли ми стоїмо перед вибором збереження цілісності нашої країни.

Скарб. Олекса Стороженко. Твір

 Нещодавно ми читали у класі твір Олекси Стороженка “Скарб”. Він досить цікавий та дуже повчальний.
     Був собі такий чоловік, звався Павлусь. Спочатку мама за нього все робила, потім – наймичка. Ще й повезло, бо хлопцеві у вікно скарб підкинули, а він тільки їв та лежав.
І автор підкреслив, що скарб хотіли би мати багато людей, але на Павлуся ніхто б з них не побажав собі бути схожим. Бо не тільки скарбом , їжею та сном багата людина. Вона повинна працювати, про щось цікаве дізнаватись, вчитись, допомагати іншим, робити добрі справи. В сучасному житті не можна нічим не цікавитись, нічого не знати, нічого не робити.
     Випадок Павлуся мене змусив задуматись, що треба в школі добре вчитись.Це перший крок до мого майбутнього і щасливого життя.

Твір на тему "Пісня – духовне обличчя нації

Народна пісня, як і весь фольклор, якнайкраще відображає світобачення та традиції етносу. Я згоден з думкою А. Міцкевича про те, що пісня – духовне обличчя нації. І не тільки духовне, на мою думку, бо пісня також відображає найважливіші історичні події життя народу та особисті переживання. Та найголовніше, що розкриває для нас народна пісня, – це ставлення до всього, що відбувається в житті людей.

Народна пісня як те дзеркало відображає найістотніші риси певного народу. Войовничі народи півночі, наприклад, вікінги, найчастіше співали про воїнську доблесть, честь, відвагу, перемогу в битві. У народів-хліборобів більшість пісень пов’язано з працею на землі, врожаєм, природними явищами, що могли вплинути на результати їхньої праці.

Пісня супроводжувала всі значні події життя українців – народження, хрестини, входження у доросле життя, весілля та навіть смерть. Пісня допомагала у важкій праці, втамовувала душевний біль та веселила серце. Пісні співали йдучи на війну та зізнаючись у коханні, їх присвячували найдорожчим людям.

У народній пісні якнайкраще відображається характер народу, що склав її. Ми можемо дізнатися, що було важливим у житті людей, якими вони були, які риси цінували, чого прагнули та через що страждали. Так в українських народних піснях ми відчуваємо щирість, чистоту,духовну красу, доброзичливість. Проте буває, що в них бринить сум та відчай через незгоди та важкі умови життя. Наприклад, у пісні «Ой матінко-зірко» йдеться про сумну долю дівчини-наймички, яку батьки змушені були відправити відробляти гроші.  Також в українських народних піснях оспівано героїчне минуле нашого народу – доба козаччини, видатні козацькі ватажки, сміливість та відвага, відданість товаришам та любов до Батьківщини.  У пісні «Ой з-за гори чорна хмара іде» оспівано подвиг Івана Богуна, сподвижника Б.Хмельницького.

Українські народні пісні – прості, щирі, мелодійні. У них розкривається цілий дивовижний світ людського життя та почуттів. Рідна пісня – це вияв власної душі, це те спільне, що об’єднує кожного з нас, як спільна мова. Це почуття та переживання, що розуміє кожен із нас, бо вони викарбувані десь у глибині наших душ.

Твір на тему "Здається, байка просто бреше, а справді ясну правду чеше (Л. Глібов)"

Леонід Глібов був доброю людиною і глибоким ліриком у душі. На його байки, вірші та загадки відгукуються і дорослі, і малі. Адже йому вистачило таланта й майстерності одягти байку в національне вбрання, щоб вона засяяла всіма барвами. Ще з дитинства маленький Леонід Глібов із захопленням слухав бабусині казки. Він часто задумувався, що у них діють не тільки люди, але й тварини. І ці тварини теж бувають добрі і злі, що й у звірів є свої царі й пани, які бувають жорстокі до слабких і беззахисних. Леонід Іванович почав писати байки, в яких гостро критикує несправедливий суд, жорстокість панів, неробство, брехню. Ліризм – особлива риса Глібова-байкаря. Він спрямований на поглиблення основного смислу байки. Саме цей прийом використовує гуморист у байці «Щука», в якій показує сутність судових чиновників-хабарників.

Щука – хижачка, що живе у ставку й обдирає слабкіших за себе. Ця пройдисвітка нікого не боялась, бо потайки посилала Лисиці хабарі «…то щупачка, то сотеньку карасиків живеньких або линів гарненьких…» Коли! Щуку притягли до суду, вона в усьому поклалася на Лисицю і не помилилася, а вона врятувала її. Безумовно, судові чиновники, хабарники, щиро боронять інтереси тих, хто більше заплатить. Закономірним є вирок: не повісити на вербі Щуку в річці утопити! Тому так гостро виступає Л. Глібов у цій байці проти несправедливого суду, хабарництва і кругової поруки.

Отже, стислою розповіддю, винятково простим і в той же час глибоким змівстом, байки Л. Глібова прищеплюють нам непримиренність до свавілля і несправедливості. Співомови С. Рудансьного – відкрита сторінка веселої вдачі українського народу. Скільки вже було сказано про український гумор, скільки написано гумористичних поезій, оповідань, байок, комедій, співомовок. Минають роки, навіть тисячоліття, а гумор не зникає з нашого повсякденного життя. Саме він допомагає!

Історичні персонажі в романі Ліни Костенко «Маруся Чурай»

Роман у віршах «Маруся Чурай» Ліни Костенко належить до творів української художньо-історичної романістики. У ньому – ціла галерея історичних постатей. Найвідомішою з них є гетьман Богдан Хмельницький. І хоч це не головний герой роману, його характер поетеса розкрила правдиво і повно. Ліна Костенко більше уваги приділила його внутрішньому світові, описавши гетьмана як людину розумну, чутливу. Цей опис базується більше на емоційному заряді. З яким душевним болем сприйняв він розповідь Марусі Чурай:

• Про що він думав сам на сам з собою Опівночі, напередодні бою? Який душа несла його тягар, Про що він радився із Богом – То знає лиш перо і каламар, Де срібний лев боровся з однорогом. І як людина справедлива і розсудлива, враховуючи те, що дівчина, хоч і вчинила зло, але не є злочинницею, «бо тільки зрада є тому причина», він виносить вирок, щоб дівчину відпустили негайно.

З великою пошаною ставиться Ліна Костенко до козаків. Це і полтавський полковник Мартин Пушкар, чоловік дуже авторитетний і мудрий. Посаду полковника він обіймає упродовж десятка років, що свідчить про повагу до нього. Будь-кого козаки не обирали своїм головою. Заглядаючи в майбутнє, Ліна Костенко зазначає, що цей воїн загине в боротьбі зі шляхтою, але залишиться в пам’яті нащадків: Мине сім літ – і голову цю сиву Виговському на списі подадуть. Змальований поетесою і яскравий образ Леська Черкеса. Це хоробрий воїн, захисник своєї Вітчизни. Багато симпатії вкладено поетесою і в образ Івана Іскри, сина Якова Остряниці, «першого гетьмана після Павлюка». І цей козак «загине теж, в бою заживши слави». Поетеса звертає також увагу на ставлення Івана

• Іскри і Богдана Хмельницького до пісні. Поспішаючи до гетьмана зі звісткою про суд над Марусею, Іван думав:
• Якщо я впаду, -
• Не врятована пісня,

Задушена пісня в петлі захрипить! Згадує Ліна Костенко й тих, хто лишив у людській пам’яті гірку славу зрадника і мучителя. Так, вона розповідає про Ярему Вишневецького, якому «кожна осичинка над шляхом… про Юду листям шелестить». Отож любов до Вітчизни, до свого народу, правда, мужність і справедливість – ці риси повинні бути притаманні кожному громадянинові своєї країни.

Твір на тему "“Всім серцем любіть Україну свою – і вічні ми будемо з нею

«Люби свій край, всю душу солов’їну і серця жар йому віддай», — написавши колись ці слова, Володимир Сосюра вже ніколи не відступався від них. Вони стали девізом його життя і творчості.
Поет палко любив свій рідний край. Віддавав себе всього Україні, а натомість брав у рідної землі натхнення й віру, мужність, міць та силу, щоб творити «пісні солов’їні» задля неї самої.
Володимир Сосюра любив Батьківщину «всім серцем своїм», а своїми справами він не раз доводив відданість їй. Все творче життя поет присвятив рідному народові, розвитку його культури.
Почуття відданості рідній землі у Сосюри особливо ніжне і водночас тривожне:

Є любов до сестри, і до матері, і до дружини,
Є багато любовій, та найдужча й найвища з усіх,
Непогасна, як вічність, до тебе — моя Україно,
Що зростила мене в голубому розгоні доріг…

Саме ця любов давала поетові сили стверджувати, що «всю по каплі кров за свою вітчизну я віддать готов». Саме ця любов у 1944 році, в час, коли українські землі було визволено і на небі з’явилося довгоочікуване сонце, в радісну мить перемоги і загальнолюдського щастя, створила поезію «Любіть Україну». Цей вірш ішов тернистим шляхом до людських сердець. Він, палкий і променистий, сповнений високих патріотичних-почуттів, як своєрідний національний гімн, пройшовся по всіх серцях і душах української молоді. Ця поезія має форму послання. Поет, ніби заглядаючи в очі, в душу, одночасно звертається до кожного зокрема і до всього українського народу взагалі:

Любіть Україну, як сонце любіть,
Як вітер, і трави, і води…
В годину щасливу і в радості мить,
Любіть у годину негоди!

Володимир Сосюра змальовує Україну в зірках, у вербах, у квітці, в пташині, у хвилях Дніпра, у тому вічному, що прийшло до нас крізь віки. Поет так майстерно зумів зобразити «вишневу Україну», що її образ, привабливий та яскравий, сам вимальовується перед очима читача. В поезії автор говорить, що тільки тоді ми будемо вічними, коли всім серцем полюбимо Вітчизну. Так, імена тих, хто любив рідну землю не тільки в «радості мить», а й «у годину негоди», знають, люблять, поважають сьогодні, не забудуть і в майбутньому. Бо саме ті, хто звався Тарасом Шевченком, Лесею Українкою, Іваном Франком, зберегли українську мову, пісню, думу, культуру, красу національних святинь, а головне — рідну матір — Україну, її красу і велич. Зберігалася вона для нас з вірою в її безсмертя. Так будьмо ж гідними України!