Хлібороб Чіпка мав їх стільки, щоб дійти до суду, а про виграш справи («Як п’ятдесят рублів, то й діло можна поправити…» - II, 184) в тому наскрізь просякнутому хабарництвом судочинстві й мови не могло бути. Розбійник Чіпка гроші мав, легко їх здобував і без жалю роздавав. Але ж не гроші були рушійною силою в його падінні й розбійництві. Ніякої сюжетної ролі вони не відіграють: така собі ознака, аксесуар кривавої діяльності, що ніде не знаходить кількісного виразу.
Інша роль грошей у романі «Повія». Тут вони наскрізно якщо не пружина сюжетного розвитку подій, то матеріал, з якого ту пружину зроблено.
З тих злощасних п’яти карбованців, що вторгував старий (старий… мабуть, років сорок мав) Притика на останньому своєму ярмарку і які загарбав Супру-ненко, постає вимога фальшивого боргу з сім’ї Притик, а отже, й шлях у місто, у найми героїні.
Арешт Христі й спричинена ним смерть “її матері - знову ж через гроші, через велику купюру, даровану Загнибідою наймичці не за службу, а за те, щоб мовчала. Даровану у стані збудження й переляку за вчинене зі своєю жінкою, даровану тій, чия краса його приваблювала.
Злет і крах Колісника (водночас і Христі) - осердя ряду картин губернського громадського життя - знову гроші, на цей раз великі, земські (громадські!), викрадені Колісником.
Орендаторські сімдесят п’ят карбованців, даровані Колісником Христі, постають лакмусовим папірцем її ще не втраченої совісті, соціальної солідарності зі своїм селянським родом-коренем, а водночас і відірваності від кореня, і чужорідності середовищу, де обертається.
Пореформена доба - це й півстолітнв напередодні, півстолітнє очікування селянами «слушного часу» - кардинальної революційної операції. І це напередодні, де «дедалі яспігае змигували блискавки майбутніх революційних громовиць» (О. Гончар), почалося стихійними селянськими виступами, заворушеннями проти додаткової дворічної праці на пана, проти безземельної волі - введення купчих грамот. Явище повсюдне, всеросійське, особливо відзначалася цим опором Україна, а в ній Полтавщина.
З ретельністю літописця як історичний факт, що не підлягає художнім домислам, строго реалістично подано це явище в «Хіба ревуть воли…», у передісторії незавершеного твору «Голодна воля». В останньому з історично достовірними монаршими словами, сказаними в Полтаві у серпні 1861 р.: «Не буде вам іншої волі!», з солдатськими постоями, багнетами, різками…
Одним із давніх, традиційних засобів боротьби-помсти за кривду у селян був підпал. До вогню вдає-; ться хлопчик-наймит Чіпка, за те, що побив його хазяїн. Вогнем помщається героїня неопублікованого автором оповідання «Палійка». З цією ж помстою куркулям мала бути пов’язана доля рокового наймита Грицька Чайченка в розпочатому романі «Палій». У романі «Повія» селяни спалюють садибу жмикру-та-орендаря Кравченка. Заграва пожеж постає як достовірна історична реалія і символ революційних подій у новелі «Сон». «Пожежа має в собі щось революційне, вона сміється над власністю, нівелює статки» 23,- відзначав О. Герцен.
Із зародженням економій - капіталістичних аграрних господарств - пов’язана інтенсифікація сільського господарства через механізацію виробництва, залучення техніки: косарок, молотарок, парових двигунів, що позбавляло селянські руки роботи. І ті руки ремствували, повставали на війну з машинами… Луддитські форми боротьби селян знайшли своє відображення в картинах ламання панських косарок у повісті «Лихо давне…».
