Великого значення надавав вихованню дітей в сім'ї, наголошуючи, що батьки є першими вихователями своїх дітей, вони повинні підготувати їх до майбутньої трудової та громадської діяльності. Батьки в усьому мають давати своїм дітям добрий особистий приклад, готувати їх до навчання в школі й цікавитись їх навчальною діяльністю.
Важливе місце серед українських культурно-освітніх діячів ЗО—40-х років XIX ст. посідають члени гуртка передової західноукраїнської молоді "Руська трійця”.
Борис Дмитрович Грінченко (1863—1910) — відомий український письменник, лексикограф і педагог. , Упорядкував "Словарь української мови", за який йому було присуджено премію.
Усе своє життя віддав Грінченко освіті рідного народу. Боровся за створення народних шкіл з українською мовою навчання, сам нелегально вчив школярів і дорослих за власним рукописним підручником "Українська граматика до науки читання й письма", який було видано тільки в 1907 р. У статті "Народні вчителі і українська школа" Б.Грінченко зазначав, що на той час навчального і літературного матеріалу було вдосталь, щоб розпочати навчання українською мовою. Він підготував також читанку "Рідне слово" — одну з перших книг для читання українською мовою. У своїх підручниках пропагував культ народної педагогіки як умову виховання, вмістивши у них багато народних казок, оповідань.
У художніх творах ("Екзамен", "Непокірний", "Украла" та ін.) Б.Грінченко змалював життя та працю кращих учителів сільських шкіл, а також висміяв тих, хто перешкоджав їм у роботі.
Іван Якович Франко (1856—1916) — видатний український письменник і педагог-науковець. У його спадщині — понад сто наукових, публіцистичних та художніх творів з питань педагогіки.
У статтях "Народні школи і їх потреби", "Великі діяння пана Бобжинського", "Освіта народу Галичини", "Педагогічні невігласи" та інших гостро критикував недоліки тогочасної народної школи та реакційну політику австрійського уряду в галузі освіти. Боровся за створення шкіл, які були б тісно пов'язані з життям та інтересами народу. Поєднання навчання з працею, широка освіта, використання найкращих надбань людства, всебічний розвиток мислення та інших психічних
процесів дитини — такі завдання він ставив перед школою, навчанням і вихованням.
Мета, завдання і зміст освіти та виховання, на його думку, полягають у -тому, щоб забезпечити правильне розумове, фізичне і моральне виховання учнів, навчити їх правильно мислити, а це можливе лише за умови, що навчання здійснюватиметься рідною мовою учнів, яка має величезне значення у вихованні любові до рідного слова, його краси і чарівної милозвучності. Важливим засобом такого виховання дітей має бути народна творчість і художня література.
Великого значення І.Франко надавав ролі вчителя. Вважав, що той, хто хоче бути вчителем, не маючи покликання до педагогіки, лише завдає шкоди вихованню підростаючого покоління. Хороший учитель має завоювати довіру дітей, уникати шаблону й одноманітності в навчанні, розвивати в них самостійність думки і дії, прищеплювати кращі моральні якості, виховувати любов до праці та людей праці. Вчитель повинен мати не тільки теоретичну підготовку, а й володіти практичними навичками (столярне, токарне, швацьке ремесло), добре знати сільське господарство. Для вчителя, який самовіддано працює на ниві народної освіти, потрібно створювати сприятливі умови.
І.Франко дав чимало цікавих порад щодо виховання дітей у сім'ї. На його думку, найважливішим є вплив батьків на дитину у ранньому віці. Потрібне тверде керівництво дітьми з боку батьків, формування їхніх моральних якостей і норм поведінки; батьки повинні розвивати в дітей прагнення до пізнання природи й життя. Особлива роль у сімейному вихованні належить матері. У статті "Жінка-мати" він зазначав, що мати безпосередньо відповідає перед суспільством за виховання дітей; вона має створити всі умови, щоб діти росли здоровими й здобули правильне моральне виховання. Проте не можна покладатися лише на матір, батьки-чоловіки теж повинні дбати про виховання дітей, між батьками й дітьми має бути взаєморозуміння.
Василь Олександрович Сухомлинський (1918—1970)— видатний український педагог, засновник гуманістичної, новаторської педагогіки. З 1948 по 1970 рік — директор Павлиської середньої школи. Кандидат педагогічних наук, член-кореспондент АПН СРСР.
В.Сухомлинський — автор низки педагогічних праць: "Серце віддаю дітям", "Народження громадянина", "Як виховати справжню людину", "Павлиська середня школа", "Сто порад учителеві", "Батьківська педагогіка" та ін. Загалом він написав 41 монографію, понад 600 наукових статей.
Педагогічна спадщина В.Сухомлинського багатопланова. Вона зазнавала певної еволюції, постійно збагачувалася, поглиблювалася. Хоча він жив і творив у застійні часи, ставлення до його діяльності та ідей не змінилося. Його педагогічна концепція високогуманна і демократична, органічно поєднує класичну і народну педагогіку.
Особливу увагу В.Сухомлинський приділяє школі як осередку культури. Проте цю роль, на його думку, вона може виконати лише за умови, що в її діяльності пануватимуть чотири культи: Батьківщини, Людини, Матері й рідного Слова.
Педагогічну спадщину великого педагога пронизує ідея проектування людини. Для того щоб педагогіка виконувала таку функцію, вона має спиратися на психологічні знання, відійти від емпіричних узагальнень, у досягненні цілей навчання й виховання використовувати цілепокладання, моделювання, технологію активного перетворення педагогічної дійсності. Головною метою, якої має прагнути виховання, є всебічний розвиток особистості. Його можна досягти залученням її до різних видів діяльності, постійним і планомірним формуванням пізнавальних здібностей.
Важливим напрямом усебічного розвитку особистості, який необхідно враховувати при її проектуванні, є розумове виховання. В.Сухомлинський вважав, що розумове виховання потрібне людині не тільки для праці, а й для повноцінного духовного життя. Бути розумним повинен і математик, і тракторист. Тому в процесі навчання дітей треба спонукати до самостійної пізнавальної діяльності, до самоосвіти. Цю роботу слід починати з малих літ, формуючи в дітей допитливість, тоді навчання для них не стане тягарем. На його думку, дитина не може бути щасливою в школі, якщо їй там погано. Одна з його фундаментальних, ідей звучить так: навчання повинно бути радісною працею.
Важливим аспектом педагогічної спадщини В.Сухомлинського е її гуманізм. Виховання гуманізму й людяності повинно стати одним із завдань діяльності Школи і вчителя. Вони мають виявлятися в таких якостях і рисах особистості, як талант доброти, потреба в служінні людям — радість самовіддачі. Особливе місце має посісти почуття любові до матері і лицарське ставлення до жінки. На його думку, той, хто вміє любити матір, любитиме і батьківщину, і людство. Школа повинна любити дитину, тоді й вона полюбить школу. Без любові і поваги до учнів розмови про гуманність і людяність безпідставні.
Значне місце в педагогічній системі В.Сухомлинського відведено проблемам трудового виховання школярів. На його думку, учні мають брати участь у найрізноманітніших видах праці: навчальній і продуктивній, короткотривалій і тривалій, платній і безплатній, ручній і механізованій, індивідуальній і колективній, у майстернях і в полі. У статті "Гармонія трьох начал" він писав: "Трудове виховання — це, образно кажучи, гармонія трьох понять: треба, важко і прекрасно".
Важливу роль В.Сухомлинський відводить естетичному вихованню підростаючого покоління, вихованню красою. Він пропонує використовувати красу природи, красу слова, музики і живопису. Педагог має не тільки навчити дитину знати і розуміти мистецтво, а й сформувати в неї потребу милуватися природою і творами мистецтва, навчити творити прекрасне, насолоджуватися прекрасним, створеним власними руками.
