Першим було слово... Слово - це могутня зброя: ним можна зробити людину глибоко нещасною, смертельно поранити її несправедливою образою, але словом можна і окрилити людину. Відродити її до нового, повнокровного життя... Слово виховує і повчає.
Художнє слово зачаровує. Воно допомагає людині краще відчувати все, що її оточує. Допомагає дитині уявляти і мріяти.
У цій роботі я спробую розглянути які риси можна формувати у дошкільника за допомогою художнього слова та літератури, а також довести, що місце слова у житті кожної людини, а зокрема дитини - чи не найважливіше.
1. Значення художнього слова в житті людини
Художнє слово відкриває широкі можливості для прилучення учнів до тих безцінних духовних надбань, скарбів, віками нагромаджуваних талантом і розумом українських та інших народів світу. А це і є одним із найкращих засобів збагачення духовного світу кожної особистості. Художнє слово здатне творити ілюзію живого, повнокровного життя. І завдання читача - навчитися якнайповніше сприймати все те, що передає йому письменник художнім словом.
Як це не парадоксально, художній стиль відіграє в житті дитини важливішу роль, ніж у дорослих. Крім того, що фольклор (у першу чергу) і художня література відкривають духовний світ перед дитиною, вони виконують ще й дидактичну функцію. По-перше, вироблені спеціальні жанри, що розвивають мовний апарат, вправляють дитину у вимові окремих звуків, складних звукосполук. По-друге, цей стиль активізує мовний розвиток. Чому? Завдяки ритмізованості і римам художніх текстів дитина легко запам'ятовує їх і при потребі користується як зразками. Чим менша дитина, тим менший у неї і запас слів, і досвід їх поєднання, тим більша потреба у готових мовних формулах. Це помічаємо у випадках, здавалось, немотивованого вживання фрагментів художніх текстів (та їх перефразування) відповідно до ситуації. Наприклад, дитина 3-го року так виражає (цілком серйозно) своє співчуття хворій бабусі: «Бабусю, ти стогнеш, як Дніпр широкий». Поступово готові зразки стають моделями, за якими дитина формулює вже цілком самостійно свої думки. Отже, мовний розвиток віддзеркалює те, яке місце посідає в житті дитини поетичне слово, а різні прояви художнього стилю самої дитини створюють підґрунтя для формування яскравої мовної особистості. Звичайно, марно вимагати від кожного однакового оволодіння основами художнього стилю, але прагнути варто.
Узагальнюючи спостереження над проявами художнього стилю в мові дітей, можна виділити три основні способи його використання: цитування, перефразування та стилізацію [1].
. Моральне виховання дошкільників
Мораль (лат. moralis - моральний, від mos (moris) - звичай, воля, закон, властивість) - система поглядів, уявлень, норм, оцінок, які регулюють поведінку людей; форма суспільної свідомості. Моральний розвиток - рівень засвоєння уявлень про моральні норми, сформованості моральних почуттів і моральної поведінки.
Становлення уявлень особистості про світ, стосунки людей, про себе починається у дошкільному дитинстві одночасно з розвитком почуттів і моральних якостей (гуманізму, колективізму, любові до батьків та ін.). Перші уроки моралі дитина засвоює у сім'ї, опановуючи з допомогою батьків норми порядності, доброти, працьовитості тощо. У процесі морального розвитку протягом дошкільного дитинства під впливом дорослих формується спрямованість особистості - система мотивів поведінки. С. Русова, вважаючи творення моральної особистості стрижнем усієї виховної роботи, стверджувала, що «моральним вихованням має бути перейняте все навчання, все життя», а головним у цій роботі є «вироблення характеру». Моральність людини є результатом засвоєння і внутрішнього прийняття нею норм моралі, які набувають регулюючої сили, зумовлюють її поведінку, ставлення до світу і себе. Виявляється вона у вільному свідомому виборі способу дій і здатності до моральної поведінки.
Сформовані в дошкільному віці основи моральної спрямованості особистості значною мірою визначають подальше її життя, а виправити допущені батьками, педагогами помилки у моральному вихованні дітей важко або неможливо.
Моральне виховання - цілеспрямована взаємодія дорослого і дитини з метою формування моральних почуттів і якостей, засвоєння моральних норм і правил, розвитку моральних мотивів і навичок поведінки. Зміст морального виховання підпорядкований вічним цінностям і конкретним потребам суспільства, які з плином часу змінюються. Засноване воно на принципах рівноцінності особистостей педагога і дитини, гуманістичності змісту і засобів виховання, довіри і поваги в процесі виховання, створення позитивної емоційної атмосфери, творчої взаємодії педагога і дитини. Моральне виховання з перших років життя дитини спрямоване на формування її моральної позиції, ціннісних орієнтирів, інтересів і потреб. Адже на цьому етапі закладаються основи морального розвитку особистості, розвиваються уявлення, почуття, звички, які спрямовують подальше її вдосконалення. Особливо значні зміни відбуваються у мотиваційній сфері дитини-дошкільника, що виявляються у розвитку моральних мотивів поведінки, а на етапі старшого дошкільного віку вони набувають супідрядності - підпорядкованості певній вищій меті. Тому неувага до морального виховання в дошкільному віці не може бути компенсована у подальші роки. Моральне виховання тісно пов'язане з моральним розвитком, оскільки взаємодія між педагогічними впливами і розвитком особистості відбувається через сприймання, усвідомлення, оцінку й перевірку досвідом моральних вимог. Дошкільне дитинство є початковим періодом становлення особистості, коли формуються основи характеру, ставлення до навколишнього світу, людей, до себе, засвоюються моральні норми поведінки, важливі для особистісного розвитку якості психіки. Однією з перших моральних потреб є потреба у спілкуванні. Задовольняється вона у процесі взаємодії з дорослими, які добирають педагогічне доцільні зміст і засоби спілкування. У ньому дитина здобуває перший досвід моральної поведінки. Це аж ніяк не означає, що дорослий формує її за власним задумом чи зразком. Дитина розвивається лише тоді, коли сама активно діє. Мистецтво вихователя виявляється у пробудженні і спрямуванні її активності на самовиховання. Отже, цілеспрямований процес залучення дитини до моральних цінностей людства і конкретного суспільства починається у ранньому дитинстві. Успішність цього процесу залежить від єдності моральної свідомості і поведінки. Визначальною у ньому є роль дорослого як «соціального провідника», зразка для наслідування, організатора соціального досвіду дитини [11].
художній слово моральний виховання
3. Роль художнього слова в моральному вихованні дошкільників
Дитячу літературу як засіб всебічного виховання та розвитку учнів сучасної української школи досліджували О. Білецький, Н. Волошина, О. Зубарева, Л. Кіліченко, А. Костецький, В. Плахтій, О. Савченко, Н. Скрипченко, А. Терновський, Ю. Ярмиш та ін. Книжки пояснюють дітям світ. Життя не зупиняється ні на мить, і, звертаючись до книги, дитина багаторазовим перечитуванням творів може осягти сприйманням, розумом, почуттям, його мінливість і різнобарвність. Молодші учні можуть усвідомити також найскладніші речі, якщо письменник говорить з ними доступною та образною мовою. Чим глибші й абстрактніші ідеї, які треба донести до серця і розуму дитини, тим доступнішими й емоційнішими мусять бути мова та образи твору. Водночас, рідна мова виконує дві найважливіші функції - є засобом розвитку особистості й засобом пізнання та спілкування.
Художня література на думку С.О. Сірополка, «…ученикові образи і малюнки, уяви і розуміння приводу щоденних взаємовідносин людей пробуджує, поширює й ушляхотнює уяву почуття, виховує признання того, що в цих взаємовідносинах є гарного і негожого морального і непутящого, закидає в душу його ідеальні поривання» [2].
Роль рідного слова у вихованні й розвитку творчих здібностей молодших школярів надзвичайно підносив В.О. Сухомлинський, який писав: «Я не допущу перебільшення, коли скажу, що саме у молодшому віці - від шести до десяти -одинадцяти років відбувається становлення почуття любові до слова. В цьому віці дитина осягає найтонші відтінки, барви, пахощі слова. Три з половиною десятиліття роботи з дітьми твердо переконали мене у тому, що чутливість до точності й краси слова, грамотність і те, що я назвав би чуттям рідного слова, нетерпимість до примітивізму, спрощення - все це залежить від того, як зазвучало слово для дитини, коли їй було шість, сім років. Розвиток розуму дитини, становлення її здібностей, нахилів, покликання, утвердження інтелектуальної гордості - ці надзвичайно важливі риси дитячої особистості визначаються тим, що і як почує й скаже дитина про світанок і квітку, метелика й сніжинку, краплю роси на троянді й ключ відлітаючих в ірій птахів. У своїй практичній роботі ми домагаємось того, щоб слово ввійшло в духовне життя кожного вихованця як засіб активного бачення світу й творчості. Щоб слово жило в дитячій свідомості, виблискувало всіма барвами й відтінками краси, породжувало й утверджувало в юні почуття подвигу, захоплення перед красою природи, праці, благородства людської душі, поведінки, вчинків» [3].
Художнє слово має величезний вплив на свідомість, почуття, моральність людини за умови правильного вибору літературного твору, осучаснених способів його використання в навчально-виховному процесі. Дослідження дошкільної ланки освіти засвідчують, що художнє слово є ефективним засобом розширення кола дитячих уявлень про природу й довкілля, збагачення запасу різногалузевих знань, а також морального та емоційно-ціннісного розвитку. Водночас, будь-який літературний твір - фольклорний чи авторський - має стимулювати мовленнєву й інтелектуальну активність дитини, її мислення та уяву, бути для маленького читача (слухача) обєктом цілеспрямованих спостережень, елементарного аналізу, творчих дій. Н. Гавриш виокремлює потреби, які виховуються в дітей дошкільного віку художнього слова: у пізнанні світу через літературні твори; у книжці як засобі самоосвіти, що породжує прагнення самому навчитися читати; у милуванні красою художнього слова, збагаченні свого активного мовлення найкращими літературно-мовними формами (фразеологізмами, прислівями, приказками, образними виразами); у комунікації художнього змісту, висловлюванні власних думок, запитань, умовисновків; у самовираженні та самореалізації через словесну творчість, входження в різні літературні образи; у гарному настрої, позитивних емоціях, повязаних зі сприйманням художнього слова [4].
О. Лещенко відзначає, що художня книга - це один із факторів, під впливом якого складається моральне обличчя дітей. Художні твори, сприяючи всебічному розвитку дитини, допомагають вихованню кращих її моральних якостей і не тільки дають знання та формують окремі психічні процеси, а й формують її поведінку, ставлення до дійсності та її світогляду. Така роль літературного твору особливо велика у вихованні дитини дошкільного віку, бо саме в цей період закладаються моральні основи особистості [5].
Саме рідна мова, на думку К. Ушинського, має найсильніший духовно-моральний вплив нарозвиток дитини: «Успадковуючи слово від предків наших, ми успадковуємо не тільки засіб передавати наші думки й почуття. Від всього життя народу це єдиний живий залишок на землі, і ми - спадкоємці цих живих багатств, у яких склалися всі результати духовного життя народу» [7]. Саме такі переконливі приклади і засоби морального вдосконалення особистості, які спокон віків використовував український народ, К. Ушинський знайшов у фольклорі і в результаті тривалих спостережень за народним вихованням упевнився, що ніхто не здатний «змагатися з педагогічним генієм народу» [8]. Ідеал людини, представлений у фольклорі, позначений кращими якостями душі народної, як-от: чесність і працьовитість, співчуття і прихильність до слабких і покривджених, глибокий патріотизм і оптимізм у найскрутніші хвилини життя, товариська взаємодопомога, щире прагнення до знань і краси.
Застосування фольклору полягає в тому, щоб збагатити мовлення дошкільників, підготувати їх до кращого сприймання художніх творів, розширити коло їхніх інтересів, залучити молоде покоління до витоків народних традицій, сформувати вміння вчитися, створювати умови для свідомого вибору майбутньої професії та життєвого шляху, збагачувати духовний світ молодої людини. Саме усна народна творчість, зокрема дитячий фольклор, відзначається надзвичайно великим виховним та розвивальним потенціалом. «Традиційний дитячий фольклор, - зазначає Г. Довженок, - як ніяка інша ділянка народної творчості, мав яскраво виявлене ужиткове значення, становлячи невідємну частину практичної народної педагогіки. Він сприяв здійсненню основних функцій виховання в цілому: турботі про фізичне й моральне здоровя підростаючого покоління, розвитку розумових здібностей і підготовці до корисної діяльності юних членів, трудящих груп суспільства» [6].
Справді, у життя дитини, у зміст її культури першим входить рідномовний фольклор - усна народна творчість: пісні, потішки, скоромовки, лічилки, прислівя, приказки, казки, загадки, музично-пісенне мистецтво; народна іграшка, промисли, що обєднують у собі працю та мистецтво, якій належить особливе місце у формуванні гуманістичних уявлень і моральних понять у старших дошкільників. Як вказував І. Франко, «звідси вони винесуть перші міцні основи замилування до чесноти, правдомовності і справедливості» [9].
Фольклор є невичерпним джерелом, з якого людина бере гуманістичні уявлення й поняття. Сила його в органічному поєднанні впливу на розум, свідомість, почуття особистості. Незважаючи на потужну виховну спрямованість, фольклорні твори позбавлені сухого моралізування, прямолінійності, штучно приплетених повчань. Навпаки, як свідчать дослідження Ю. Ступака, різноманітним жанрам народної творчості (казкам, приказкам і прислівям, пісням, думам, переказам, загадкам, скоромовкам тощо) «характерна художня образна форма, яка збільшує силу їх впливу, полегшує розуміння й запамятовування думки і змісту, сприяє емоційному сприйманню їх. Художня форма допомагає більш переконливо, наочно і конкретно розкрити ідею. Думка, виражена в художній формі, глибше вражає, стає більш зрозумілою, легше і на довший час запамятовується» [10].
Висновок
Отже, підводячи підсумки, можна сказати, що моральне виховання стає неповноцінним без фольклору, без художнього слова, літератури, які є не лише засобом виховання, а й справжнім зразком, увібравши тисячолітній досвід українського народу. Українська художня література як результат духовної праці багатьох віків є надзвичайно цінним культурним надбанням українського народу: пронизаний гуманними і свободолюбними ідеями, він розвиває і підносить все, що є доброго і гарного в людській душі, плекає почуття краси, підтримує національну свідомість та історичну традицію.
