Мабуть, у кожного з нас бувають у житті важкі моменти. З другом посварився, з батьками не можеш знайти спільну мову, у школі не все гаразд і, взагалі, життя іде шкереберть. Буває... У такі хвилини, щоб заспокоїтись, хтось слухає музику, хтось вже вкотре дивиться улюблений фільм чи хапається за книжку, щоб хоч якось відволіктись від тяжких думок. Можна, звичайно, і валер'янових крапель собі накапати... Я ж намагаюся побути на природі: іду в парк, їду на річку чи в ліс.
Немає нічого прекраснішого за прогулянку осіннім парком. Ідеш собі, шурхотиш опалим листям, тиша навкруги... Той шелест огортає душу, заспокоює. Зупиняюся. Наче все завмерло. Та ні. Ось вітер гойднув дерева, і вони, наче руки, простягли одне до одного гілки. І знову тиша... Ледь чутно прошурхотіла мишка під листям, білочка стрибнула з гілки на гілку — горішок впустила. Аж дзвенить у вухах... І раптом різке вороняче "Кар-р-р" крає ту тишу. Аж здригнулася. "Де ти взялася?" — радісно провела її поглядом.
Якщо уважно поспостерігати, можна побачити як жовтий листочок відривається від гілки і плавно, тихесенько, ледь погойдуючись, падає. Потім другий, третій... Вкривається земля листям, готується до зими.
Узимку — свої радощі. Якщо надворі мороз — ідеш собі, "похрумуєш" сніжком, весело він рипить під ногами. А дерева вкриті інеєм і стоять білі-білі, наче наречені, що зібралися під вінець. Довкола, як у казці. Куди й подівся той поганий настрій! Усі негаразди здаються такими незначними, надуманими. А якщо морозу немає, а снігу багато, можна згадати зовсім недалеке дитинство й зліпити снігову бабу. Задоволення неабияке!
Улітку можна вибратися на річку. Сидиш собі на бережку і дивишся на воду. А вона біжить-біжить... Хлюпає водичка об беріг, і той плескіт наче заколисує тебе. Незчуєшся, як і день промайне. Глянеш — обрій зачервонівся, вже й сонечко сідає. А з іншого боку місяць визирнув. Так вони й зустрічаються щодня То їхня година. Ось уже й мошкара "активізувалася". Треба щось робити — або тікати, або багаття розпалювати, інакше загризе. Та це вже як ви вирішили. Якщо не багаття — мерщій додому!
Навесні найкраще їхати до лісу. І саме тоді, коли дерева вже вбралися листям; а то й зацвіли. Тоді життя у ньому просто вирує. Шум, гам. Пташки співають одна перед одною, аж захлинаються — то вони змагаються, хто краще пісню виводить. Бджоли, джмелі гудуть — у них своя пісня і своя робота.
На серці — тиша і спокій. А ще — вдячність за цю красу і за зцілену душу. Ось вони, найкращі ліки — природа, що оточує нас...
Немає нічого прекраснішого за прогулянку осіннім парком. Ідеш собі, шурхотиш опалим листям, тиша навкруги... Той шелест огортає душу, заспокоює. Зупиняюся. Наче все завмерло. Та ні. Ось вітер гойднув дерева, і вони, наче руки, простягли одне до одного гілки. І знову тиша... Ледь чутно прошурхотіла мишка під листям, білочка стрибнула з гілки на гілку — горішок впустила. Аж дзвенить у вухах... І раптом різке вороняче "Кар-р-р" крає ту тишу. Аж здригнулася. "Де ти взялася?" — радісно провела її поглядом.
Якщо уважно поспостерігати, можна побачити як жовтий листочок відривається від гілки і плавно, тихесенько, ледь погойдуючись, падає. Потім другий, третій... Вкривається земля листям, готується до зими.
Узимку — свої радощі. Якщо надворі мороз — ідеш собі, "похрумуєш" сніжком, весело він рипить під ногами. А дерева вкриті інеєм і стоять білі-білі, наче наречені, що зібралися під вінець. Довкола, як у казці. Куди й подівся той поганий настрій! Усі негаразди здаються такими незначними, надуманими. А якщо морозу немає, а снігу багато, можна згадати зовсім недалеке дитинство й зліпити снігову бабу. Задоволення неабияке!
Улітку можна вибратися на річку. Сидиш собі на бережку і дивишся на воду. А вона біжить-біжить... Хлюпає водичка об беріг, і той плескіт наче заколисує тебе. Незчуєшся, як і день промайне. Глянеш — обрій зачервонівся, вже й сонечко сідає. А з іншого боку місяць визирнув. Так вони й зустрічаються щодня То їхня година. Ось уже й мошкара "активізувалася". Треба щось робити — або тікати, або багаття розпалювати, інакше загризе. Та це вже як ви вирішили. Якщо не багаття — мерщій додому!
Навесні найкраще їхати до лісу. І саме тоді, коли дерева вже вбралися листям; а то й зацвіли. Тоді життя у ньому просто вирує. Шум, гам. Пташки співають одна перед одною, аж захлинаються — то вони змагаються, хто краще пісню виводить. Бджоли, джмелі гудуть — у них своя пісня і своя робота.
На серці — тиша і спокій. А ще — вдячність за цю красу і за зцілену душу. Ось вони, найкращі ліки — природа, що оточує нас...