ДУХОВНА КУЛЬТУРА ОСОБИСТОСТІ

Творче завдання: продовжити переказ власними мір­куваннями про те, якою повинна бути духовно багата люди­на.

Культура окремої людини вимірюється ступенем її прилу­чення до здобутків національної й загальнолюдської культури, ступенем перетворення їх в особисті внутрішні фактори жит­тя духовного. Аспект культури особистості прийнято назива­ти культурністю людини. Останню здавна пов’язували з осві­ченістю. Зокрема, Гегель убачав в «окультурюванні» людства шлях до Свободи й оволодіння духовною сутністю світу. Отже, культура — це система цінностей, норм, звичаїв, вона включає в себе також певний стиль життя, спілкування, мислення.

Ця система є результатом колишньої діяльності людства, який можна використати нині. Важливий її елемент — досвід усього суспільства й окремих людей. Досвід фіксує стійкі еле­менти діяльності й містить принципи та методи застосування отриманих результатів для нової діяльності. Крім того, культу­ра — величезний запас інформації, що її отримало суспільство шляхом переробки особистого, колективного й соціального до­свіду, це всі цінності, створені людством, і способи діяльності, за допомогою яких ці цінності отримані. Культура суспільс­тва — результат діяльності багатьох поколінь. Кожна людина й кожне покоління при цьому спираються на досягнуте рані­ше. За тисячі років свого існування людство створило особли­вий світ — світ культури, до якого входять технології, засоби праці, предмети вжитку, транспортні засоби, засоби зв’язку й численні духовні цінності. Цей величезний світ і є людським середовищем, будинком людства.

Культура кожної окремої особистості виникає під суспіль­ним впливом, передається людині від суспільства. Ця переда­ча здійснюється за допомогою процесів виховання, освіти, нав­чання, тобто саме завдяки ним відбувається зв’язок культури суспільства й культури особистості. Ці процеси протягом ба­гатьох тисячоліть здійснювались стихійно, але з часом були впорядковані, і суспільство створило цілу систему інститутів для виховання й освіти підростаючих поколінь. Тому культура особистості є своєрідним витвором, копією культури суспіль­ства, але не тільки. Адже кожен із нас як особистість вносить у культуру й дещо нове, своє.

Завдяки культурі здійснюється неперервний рух людства від минулого до майбутнього. Цей рух цілеспрямований. Куль­тура орієнтована на загальнолюдські цінності, але водночас включає й цінності національних культуру.

Формування особистої культури здійснюється соціумом че­рез соціальні осередки та інститути (сім’я, соціальна група, ви­ховні заклади, формальні та неформальні об’єднання). Вплив на особистість здійснюється прямо й опосередковано за допо­могою соціальних дій і соціально важливої інформації. Остан­ня, зокрема, може передаватись шляхом демонстрації й залу­чення або шляхом повідомлення.

Зовнішні елементи культури особистості створюють так зва­ну формальну культуру, яка іноді носить пристосовницький, наслідувальний характер. Внутрішня культура особистості за­снована на переконаннях і є суб’єктивним надбанням людс­тва. Людина завдяки переконанням, якими керується, своєю поведінкою не пристосовується до соціальної сфери, а діє згід­но з особистою волею та розумом, своїм світосприйняттям і мо­ральними ідеалами.

Сучасне розуміння культури виділяє дві сторони: матеріаль­ну й духовну.

Духовна культура особистості становить частину загаль­ної культури.

Структурною основою духовної культури особистості є її ідеали. Завдяки їм формуються ціннісні орієнтири особистості й усі інші елементи її духовності. Ці ідеали здавна прийнято було вважати абсолютними, тобто вічними й незмінними.

Духовне життя людини формується під впливом елементів її духовної культури, але не обмежується ними, оскільки вклю­чає в себе й духовні взаємини з іншими людьми. Отже, воно має два основні аспекти. Перший з них полягає в тому, що людина підкоряє всю свою зовнішню діяльність і поведінку своїм ідеа­лам і духовним цінностям. Другий — у тому, що людина нако­пичує нові й нові духовні багатства, її моральні та світоглядні цінності поповнюються й ростуть, духовні інтереси розширю­ються, а завдяки цьому внутрішній світ збагачується новими думками, почуттями, переживаннями.

Духовність розширює межі буття індивіда, робить його при­четним до вищих цінностей роду людського.