Твір на тему "Здається, байка просто бреше, а справді ясну правду чеше (Л. Глібов)"

Леонід Глібов був доброю людиною і глибоким ліриком у душі. На його байки, вірші та загадки відгукуються і дорослі, і малі. Адже йому вистачило таланта й майстерності одягти байку в національне вбрання, щоб вона засяяла всіма барвами. Ще з дитинства маленький Леонід Глібов із захопленням слухав бабусині казки. Він часто задумувався, що у них діють не тільки люди, але й тварини. І ці тварини теж бувають добрі і злі, що й у звірів є свої царі й пани, які бувають жорстокі до слабких і беззахисних. Леонід Іванович почав писати байки, в яких гостро критикує несправедливий суд, жорстокість панів, неробство, брехню. Ліризм – особлива риса Глібова-байкаря. Він спрямований на поглиблення основного смислу байки. Саме цей прийом використовує гуморист у байці «Щука», в якій показує сутність судових чиновників-хабарників.

Щука – хижачка, що живе у ставку й обдирає слабкіших за себе. Ця пройдисвітка нікого не боялась, бо потайки посилала Лисиці хабарі «…то щупачка, то сотеньку карасиків живеньких або линів гарненьких…» Коли! Щуку притягли до суду, вона в усьому поклалася на Лисицю і не помилилася, а вона врятувала її. Безумовно, судові чиновники, хабарники, щиро боронять інтереси тих, хто більше заплатить. Закономірним є вирок: не повісити на вербі Щуку в річці утопити! Тому так гостро виступає Л. Глібов у цій байці проти несправедливого суду, хабарництва і кругової поруки.

Отже, стислою розповіддю, винятково простим і в той же час глибоким змівстом, байки Л. Глібова прищеплюють нам непримиренність до свавілля і несправедливості. Співомови С. Рудансьного – відкрита сторінка веселої вдачі українського народу. Скільки вже було сказано про український гумор, скільки написано гумористичних поезій, оповідань, байок, комедій, співомовок. Минають роки, навіть тисячоліття, а гумор не зникає з нашого повсякденного життя. Саме він допомагає!

Історичні персонажі в романі Ліни Костенко «Маруся Чурай»

Роман у віршах «Маруся Чурай» Ліни Костенко належить до творів української художньо-історичної романістики. У ньому – ціла галерея історичних постатей. Найвідомішою з них є гетьман Богдан Хмельницький. І хоч це не головний герой роману, його характер поетеса розкрила правдиво і повно. Ліна Костенко більше уваги приділила його внутрішньому світові, описавши гетьмана як людину розумну, чутливу. Цей опис базується більше на емоційному заряді. З яким душевним болем сприйняв він розповідь Марусі Чурай:

• Про що він думав сам на сам з собою Опівночі, напередодні бою? Який душа несла його тягар, Про що він радився із Богом – То знає лиш перо і каламар, Де срібний лев боровся з однорогом. І як людина справедлива і розсудлива, враховуючи те, що дівчина, хоч і вчинила зло, але не є злочинницею, «бо тільки зрада є тому причина», він виносить вирок, щоб дівчину відпустили негайно.

З великою пошаною ставиться Ліна Костенко до козаків. Це і полтавський полковник Мартин Пушкар, чоловік дуже авторитетний і мудрий. Посаду полковника він обіймає упродовж десятка років, що свідчить про повагу до нього. Будь-кого козаки не обирали своїм головою. Заглядаючи в майбутнє, Ліна Костенко зазначає, що цей воїн загине в боротьбі зі шляхтою, але залишиться в пам’яті нащадків: Мине сім літ – і голову цю сиву Виговському на списі подадуть. Змальований поетесою і яскравий образ Леська Черкеса. Це хоробрий воїн, захисник своєї Вітчизни. Багато симпатії вкладено поетесою і в образ Івана Іскри, сина Якова Остряниці, «першого гетьмана після Павлюка». І цей козак «загине теж, в бою заживши слави». Поетеса звертає також увагу на ставлення Івана

• Іскри і Богдана Хмельницького до пісні. Поспішаючи до гетьмана зі звісткою про суд над Марусею, Іван думав:
• Якщо я впаду, -
• Не врятована пісня,

Задушена пісня в петлі захрипить! Згадує Ліна Костенко й тих, хто лишив у людській пам’яті гірку славу зрадника і мучителя. Так, вона розповідає про Ярему Вишневецького, якому «кожна осичинка над шляхом… про Юду листям шелестить». Отож любов до Вітчизни, до свого народу, правда, мужність і справедливість – ці риси повинні бути притаманні кожному громадянинові своєї країни.

Твір на тему "“Всім серцем любіть Україну свою – і вічні ми будемо з нею

«Люби свій край, всю душу солов’їну і серця жар йому віддай», — написавши колись ці слова, Володимир Сосюра вже ніколи не відступався від них. Вони стали девізом його життя і творчості.
Поет палко любив свій рідний край. Віддавав себе всього Україні, а натомість брав у рідної землі натхнення й віру, мужність, міць та силу, щоб творити «пісні солов’їні» задля неї самої.
Володимир Сосюра любив Батьківщину «всім серцем своїм», а своїми справами він не раз доводив відданість їй. Все творче життя поет присвятив рідному народові, розвитку його культури.
Почуття відданості рідній землі у Сосюри особливо ніжне і водночас тривожне:

Є любов до сестри, і до матері, і до дружини,
Є багато любовій, та найдужча й найвища з усіх,
Непогасна, як вічність, до тебе — моя Україно,
Що зростила мене в голубому розгоні доріг…

Саме ця любов давала поетові сили стверджувати, що «всю по каплі кров за свою вітчизну я віддать готов». Саме ця любов у 1944 році, в час, коли українські землі було визволено і на небі з’явилося довгоочікуване сонце, в радісну мить перемоги і загальнолюдського щастя, створила поезію «Любіть Україну». Цей вірш ішов тернистим шляхом до людських сердець. Він, палкий і променистий, сповнений високих патріотичних-почуттів, як своєрідний національний гімн, пройшовся по всіх серцях і душах української молоді. Ця поезія має форму послання. Поет, ніби заглядаючи в очі, в душу, одночасно звертається до кожного зокрема і до всього українського народу взагалі:

Любіть Україну, як сонце любіть,
Як вітер, і трави, і води…
В годину щасливу і в радості мить,
Любіть у годину негоди!

Володимир Сосюра змальовує Україну в зірках, у вербах, у квітці, в пташині, у хвилях Дніпра, у тому вічному, що прийшло до нас крізь віки. Поет так майстерно зумів зобразити «вишневу Україну», що її образ, привабливий та яскравий, сам вимальовується перед очима читача. В поезії автор говорить, що тільки тоді ми будемо вічними, коли всім серцем полюбимо Вітчизну. Так, імена тих, хто любив рідну землю не тільки в «радості мить», а й «у годину негоди», знають, люблять, поважають сьогодні, не забудуть і в майбутньому. Бо саме ті, хто звався Тарасом Шевченком, Лесею Українкою, Іваном Франком, зберегли українську мову, пісню, думу, культуру, красу національних святинь, а головне — рідну матір — Україну, її красу і велич. Зберігалася вона для нас з вірою в її безсмертя. Так будьмо ж гідними України!

Бережімо нашу Землю! - твір

 Бережімо нашу Землю! 
     
     Ми живемо в епоху бурхливого розвитку цивілізації. Небаченими досі швидкими темпами йде зростання великих та малих міст, розширюється промислове будівництво, збільшується кількість населення, зростає експлуатація всіх природних ресурсів. У зв'язку з цим охорона навколишнього середовища стала для людства однією з найважливіших, злободенних проблем. 
     Прозоре чисте повітря, блакитні ріки, озера, джерела, величні ліси, квітучі гаї, захищені від водної та вітрової ерозії поля — все це величезне багатство може зникнути, якщо людство не схаменеться. Багатогранно використовуючи природні ресурси для потреб суспільства, нам треба діяти так, щоб не завдати шкоди, а навпаки, всебічно поліпшувати та примножувати можливості природи. Ми повинні жити не лише сьогоднішніми потребами, а й дбати про стан природи завтрашнього та майбутніх днів. 
     
     Люби природу не як символ 
     Душі своєї, 
     Люби природу не для себе, 
     Люби для неї. 
     (М. Рильський) 
     
     Здавна люди ставилися до природи з повагою (первісні люди навіть обожнювали її, наділяючи неживі предмети, наприклад, камінь, душею). А як щедро оспівана вона у народних піснях. 
     
     Місяць на небі, зіроньки сяють, 
     Тихо по морю човен пливе. 
     В човні дівчина пісню співає, 
     А козак чує, серденько мре. 
     
     Люди часто забувають або, швидше, не помічають того, наскільки щедра наша Земля: рослини та дерева дають нам змогу дихати чистим повітрям, поля годують нас хлібом та овочами, водоймища — рибою, на луках пасуться тварини, що дають молоко, м'ясо, вовну. Але чутно вже перші дзвіночки, які можуть перетворитися на могутні набатні дзвони: з Дніпра виловлюють риб-мутантів, з'являються овочі ненормальних розмірів. Не кажучи вже про те, що кожного року десятки, якщо не сотні видів рослин та тварин потрапляють до Червоної Книги, тобто їм загрожує небезпека повного зникнення. А скільки їх вже щезло... 
     Необхідно пам'ятати про те, що людина — лише один із видів живих істот на Землі, і якась маленька комашка має не менше право на життя, ніж людина, а може, й більше, тому що жодна тварина не завдає шкоди навколишньому середовищу так, як це робить людина. 
     
     Чого хвилюються народи 
     І люди замишляють зло? 
     Хто їм сказав: «Вінець природи»? 
     Хіба для них її чоло? 
     (Л. Костенко) 
     
     І, здається, Земля надсилала людству вже багато застережень: Хіросима та Нагасакі, Чорнобильська катастрофа... Зараз відбувається руйнування озонового шару, людству (і всій Землі) загрожує глобальне потепління, і все це неминуче відіб'ється на кожному з нас. Ми не можемо не помічати, що з кожним роком збільшується кількість людей, які страждають на смертельні хвороби, такі, як рак та СНІД, та помирають від них, а лікарі та вчені досі не виявили причин виникнення цих хвороб і способів їх лікування. То невже і це не може припинити нашого недбалого ставлення до природи?! 
     Кожен із нас повинен чітко усвідомити, що ми не можемо просто заплющити очі на проблеми екології, які загрожують нашому життю та життю майбутніх поколінь. Свій посильний внесок може зробити кожен: хоча б не засмічувати землю, по якій ходимо, посадити принаймні одне деревце, збудувати шпаківню навесні. Звичайно, це небагато, але, можливо, якщо кожна людина почне шанобливо ставитися до навколишнього середовища, це добре відіб'ється на ньому. 
     Давайте зробимо все, щоб наші діти та онуки дихали пахощами квітів, чули спів птахів у лісах, ходили по м'якій травичці, милувалися сходом сонця. Давайте залишимо їм у спадок чисту та прекрасну Землю! 
     

Твір-роздум "Що було б, якби всі українці були як одна сім"я?"

Українці -  дуже щирий,гостинний,доброзичливий,терплячий народ. Багато незгод випало на йогодолю, але він завжди знаходив сили, щоб подолати їх.   А що було б, якби всі українці були як одна сім'я? Мабуть, тоді наша країна була б  міцною,згуртованою, розвиненою, стояла б на одному рівні з передовими європейськими державами.   Кожен українець турбувався б  про стабільність своєї  Батьківщини, адже в сім'ї кожен піклується про добробут всієї ї родини.Покращали б умови життя. В країні не було б жебраків, безхатченків, українці не виїздили б за кордон в пошуках роботи. Всі б працювали для розвитку своєї країни, бо кожен відчував підтримку іншого.   Стало б чистіше навколишнє середовище. Ми б забули про екологічні проблеми, перестали хворіти, більше посміхались один одному.  Отже, якби українці були як одна сім'я, то наша  країна стала б країною-садом.

Твір на тему -"Наші справи говорять за нас"

"Справи говорять за нас" Не даремно, мабуть, сказано: по справах видно людину. Адже наші вчинки є віддзеркаленням душі, прагнень, думок, нашого ставлення до ближнього. Власне, якщо зроблене кимось ми оцінюємо, як добро, то це і є нас-лідком реалізації високих якостей особистості, здатної до доброчинності. Сказане повною мірою стосується людини, яку я дуже добре знаю. Як подвижника улюбленої справи, покликанням якого є плекання лісу для шепетівської громади, як захисника зеленого багатства краю від роздерибанювання — поширеного нині явища в країні. Як депутата ра-йонної ради, однопартійця й однодумця, патріота своєї землі, який принципово відстоює свої погляди й інтереси виборців. Врешті, як чуйну, доброзичливу, порядну людину, яка обрала доброчинність своїм життєвим кредом. Мову веду про директора Шепетівського районного спеціалізованого лісокомунального підприємства Петра Петровича Трофімчука. Можна було б багато говорити про його співпрацю з сільськими громадами у справі забезпечення їх мешканців, пільгових категорій населення паливом, про розміри благодійної допомоги одиноким, ветеранам, пристарілим, соціальним закладам. Однак, насамперед, хотілося б сказати про своє. 
Як вчитель, керівник Коськівського навчального закладу, я хочу відзначити вагому підтримку директора лісокомунального підприємства освітньої галузі району. Це радше партнерство, яке нерозривно пов’язалось із навчально-виховним процесом у школах і слугує не лише покращенню матеріально-технічої бази останніх, а й формуванню у дітей навичок та світоглядних установок, орієнтованих на плекання довкілля, бережливого ставлення до природних багатств свого краю. Навчальні заклади Коськова та Ленковець співпрацюють з лісокомунальниками уже 4-5 років. А найтриваліша ця добра традиція у Городнявського навчально-виховного комплексу, яка триває уже чи не десяток років. При школах, завдяки лісівникам, діють гуртки екологічного напрямку. Діти бачать у них своїх порадників, наставників й опікунів. Сам Петро Петрович Трофімчук є почесним педагогом у підшефних школах. Він та людина, яка може зацікавити і дітей, і дорослих природоохоронною справою, спрямувати зусилля на збереження довкілля. Оскільки заняття в гуртках проходять уже цікаво, то й не дивно, що ними охоплена велика кількість дітей, від учнів молодших класів й до школярів старшого віку. Мабуть, не варто наголошувати на виховному, естетичному й гармонізуючому духовний світ підлітка аспектах, які є невід’ємними при плеканні дерев. За ними діти власноруч доглядають, висаджують саджанці під час різнома-нітних акцій з озеленення. От і цієї весни, як і у попередні роки, зроблені дитячими руками шпаківні будуть радо заселені галасливим птаством. Не залишаться без уваги учнів й природоохоронні зони. Звісно, допомагаючи лісівникам, шкільний учнівський колектив отримує кошти на свій заклад. Уже традиційною стала матеріальна допомога 
П. П. Трофімчука школам, як мовиться, при першій же потребі. Він розуміє, яке нелегке життя освітньої галузі у часи економічних негараздів, які зусилля нині потрібні, щоб підтримувати шкільне господарство на належному рівні, щоб у класах було тепло й комфортно, а діти щоб мали всі умови для навчання і розвитку. Отож допомагає, чим може, на ремонт, на облаштування класів, виділяє кошти на поповнення бібліотечного фонду тощо. Уже традиційним у згаданих школах стали спортивні заходи, які відбуваються за ініціативи та підтримки П. П. Трофімчука, спрямовані на популяризацію здорового способу життя. Високої похвали заслуговує й депутатська діяльність П. П. Трофімчука у складі фракції Партії Регіонів, його чесна й безкомпромісна позиція щодо значимих для нашого краю питань і проблем. Отож приємно спостерігати, як дружний колектив районних лісокомунальників достойно веде своє господарське життя. До речі, це підприємство — одне з не бага-тьох, яке працює, як кажуть, для людей, не маючи боргів, виплачуючи своїм пра-цівникам гідну зарплату. если что скоротишь

Твір "Актуальність роману ''Чорна рада'' в наш час" за романом Пантелеймона Куліша "Чорна Рада"

Актуальність роману ''Чорна рада'' в наш час

   “Визначальним стимулом до своєї подвижницької прці П.Куліш вважав збереження національних традицій, розвиток української мови й культури, утвердження почуття національної самосвідомості, наповнення духовного органу нації культурними здобутками світової цивілізації», - писав М.Жултський.

  Полум’яний патріот України, несхитний борець за збереження прадідівських звичаїв і традицій українського народу, який водночас прагнув вивести українську літературу на широку дорогу світового культурного поступу із збереженням національної своєрідності. Все це про Пантелеймона Куліша, який є автором багатьох вартісних творів, зокрема роману «Чорна рада».

 Роман «Чорна рада» є багатогранним, тому і тлумачення його змісту є різним. Хоча роман історичний, проте у ньому ми можемо спостерігати за суб’єктивним трактуванням автора ідеалізованих чи навпаки спотворених історичних осіб, їх характерів і вчинків. Своєрідна особливість роману полягає і в тому, що роман має дві сюжетні лінії. Це також можна спостерігати у поемі «Гайдамаки» Т.Шевченка. Можливо, ця поема, також створена на основі історичних фактів, була важливою віхою для написання роману. Головний конфлікт роману – боротьба за гетьманську булаву між Сомком і Брюховецьким. Сомко – один із претендентів на гетьманську булаву. Його метою є об’єднання України. Він прагне дати кожній верстві певні привілеї: “Нехай у мене всяке, нехай і міщанин, і посполитий, і козак стоїть за своє право; тоді буде на Вкраїні і правда і сила». Можливо, Куліш деякою мірою удосконалює його, проте це підсилює утвердження ідеалу справжнього володаря булави: сміливого і розумного, розсудливого і готового будь-якою ціною «зложити докупи обидва береги Дністрові». Брюховецький – його ідейний опонент. Він вдається до різних неправд і авантюр. Щоб обманути простий народ переконливими гаслами: « Усі будем рівні, щоб потім жити для свого задоволення». Важливу роль у романі відіграє народ, адже саме цей прошарок суспільства є рушійною силою всіх подій. В романі, скаржачись на погані умови проживання, на козацьку старшину, вони обирають для себе Брюховецького, а разом з тим і подальше хитке і важке становище, як і раніше. В сучасному суспільстві, як не дивно, ми можемо спостерігати майже ідентичну картину. Сьогодні, коли наша держава відсвяткувала 20-річчя з дня проголошення незалежності існують такі проблеми : боротьба за лідерство, боротьба нижніх прошарків суспільства за краще життя, корупція та багато інших. На виборчій кампанії наші претенденти на високі посади не обмежують себе в обіцянках і гарантують це людям, аналогічно до Брюховецького. А коли отримують бажане – обіцянки пропадають.

 Друга провідна тема роману – кохання. На мою думку, автор хоче підкреслити те. Що гармонія в особистому житті є запорукою гармонії всієї держави.

  Роман «Чорна рада» є повчальним для нас, людей XXI століття. Він повчає нас не забувати, що єдність народу може змінити всі недоліки і перешкоди. Адже саме народ обирає свою долю, коли  підтримує певного представника влади. Від нас також залежить будемо ми жити за законом побратимства:”щоб не було се моє, а се твоє, а все вкупі,  щоб помагать один одному в усілякій пригоді, щоб менший старшому був вірним слугою, а старший меншому – рідним батьком». Тож не забуваймо. Що ми українці і маємо  відстоювати завжди тільки праву, демократію, свою національну ідею, прагнути бути сучасним європейцем.