Леонід Глібов був доброю людиною і глибоким ліриком у душі. На його байки, вірші та загадки відгукуються і дорослі, і малі. Адже йому вистачило таланта й майстерності одягти байку в національне вбрання, щоб вона засяяла всіма барвами. Ще з дитинства маленький Леонід Глібов із захопленням слухав бабусині казки. Він часто задумувався, що у них діють не тільки люди, але й тварини. І ці тварини теж бувають добрі і злі, що й у звірів є свої царі й пани, які бувають жорстокі до слабких і беззахисних. Леонід Іванович почав писати байки, в яких гостро критикує несправедливий суд, жорстокість панів, неробство, брехню. Ліризм – особлива риса Глібова-байкаря. Він спрямований на поглиблення основного смислу байки. Саме цей прийом використовує гуморист у байці «Щука», в якій показує сутність судових чиновників-хабарників.
Щука – хижачка, що живе у ставку й обдирає слабкіших за себе. Ця пройдисвітка нікого не боялась, бо потайки посилала Лисиці хабарі «…то щупачка, то сотеньку карасиків живеньких або линів гарненьких…» Коли! Щуку притягли до суду, вона в усьому поклалася на Лисицю і не помилилася, а вона врятувала її. Безумовно, судові чиновники, хабарники, щиро боронять інтереси тих, хто більше заплатить. Закономірним є вирок: не повісити на вербі Щуку в річці утопити! Тому так гостро виступає Л. Глібов у цій байці проти несправедливого суду, хабарництва і кругової поруки.
Отже, стислою розповіддю, винятково простим і в той же час глибоким змівстом, байки Л. Глібова прищеплюють нам непримиренність до свавілля і несправедливості. Співомови С. Рудансьного – відкрита сторінка веселої вдачі українського народу. Скільки вже було сказано про український гумор, скільки написано гумористичних поезій, оповідань, байок, комедій, співомовок. Минають роки, навіть тисячоліття, а гумор не зникає з нашого повсякденного життя. Саме він допомагає!
