Твір на тему "“Всім серцем любіть Україну свою – і вічні ми будемо з нею

«Люби свій край, всю душу солов’їну і серця жар йому віддай», — написавши колись ці слова, Володимир Сосюра вже ніколи не відступався від них. Вони стали девізом його життя і творчості.
Поет палко любив свій рідний край. Віддавав себе всього Україні, а натомість брав у рідної землі натхнення й віру, мужність, міць та силу, щоб творити «пісні солов’їні» задля неї самої.
Володимир Сосюра любив Батьківщину «всім серцем своїм», а своїми справами він не раз доводив відданість їй. Все творче життя поет присвятив рідному народові, розвитку його культури.
Почуття відданості рідній землі у Сосюри особливо ніжне і водночас тривожне:

Є любов до сестри, і до матері, і до дружини,
Є багато любовій, та найдужча й найвища з усіх,
Непогасна, як вічність, до тебе — моя Україно,
Що зростила мене в голубому розгоні доріг…

Саме ця любов давала поетові сили стверджувати, що «всю по каплі кров за свою вітчизну я віддать готов». Саме ця любов у 1944 році, в час, коли українські землі було визволено і на небі з’явилося довгоочікуване сонце, в радісну мить перемоги і загальнолюдського щастя, створила поезію «Любіть Україну». Цей вірш ішов тернистим шляхом до людських сердець. Він, палкий і променистий, сповнений високих патріотичних-почуттів, як своєрідний національний гімн, пройшовся по всіх серцях і душах української молоді. Ця поезія має форму послання. Поет, ніби заглядаючи в очі, в душу, одночасно звертається до кожного зокрема і до всього українського народу взагалі:

Любіть Україну, як сонце любіть,
Як вітер, і трави, і води…
В годину щасливу і в радості мить,
Любіть у годину негоди!

Володимир Сосюра змальовує Україну в зірках, у вербах, у квітці, в пташині, у хвилях Дніпра, у тому вічному, що прийшло до нас крізь віки. Поет так майстерно зумів зобразити «вишневу Україну», що її образ, привабливий та яскравий, сам вимальовується перед очима читача. В поезії автор говорить, що тільки тоді ми будемо вічними, коли всім серцем полюбимо Вітчизну. Так, імена тих, хто любив рідну землю не тільки в «радості мить», а й «у годину негоди», знають, люблять, поважають сьогодні, не забудуть і в майбутньому. Бо саме ті, хто звався Тарасом Шевченком, Лесею Українкою, Іваном Франком, зберегли українську мову, пісню, думу, культуру, красу національних святинь, а головне — рідну матір — Україну, її красу і велич. Зберігалася вона для нас з вірою в її безсмертя. Так будьмо ж гідними України!

Бережімо нашу Землю! - твір

 Бережімо нашу Землю! 
     
     Ми живемо в епоху бурхливого розвитку цивілізації. Небаченими досі швидкими темпами йде зростання великих та малих міст, розширюється промислове будівництво, збільшується кількість населення, зростає експлуатація всіх природних ресурсів. У зв'язку з цим охорона навколишнього середовища стала для людства однією з найважливіших, злободенних проблем. 
     Прозоре чисте повітря, блакитні ріки, озера, джерела, величні ліси, квітучі гаї, захищені від водної та вітрової ерозії поля — все це величезне багатство може зникнути, якщо людство не схаменеться. Багатогранно використовуючи природні ресурси для потреб суспільства, нам треба діяти так, щоб не завдати шкоди, а навпаки, всебічно поліпшувати та примножувати можливості природи. Ми повинні жити не лише сьогоднішніми потребами, а й дбати про стан природи завтрашнього та майбутніх днів. 
     
     Люби природу не як символ 
     Душі своєї, 
     Люби природу не для себе, 
     Люби для неї. 
     (М. Рильський) 
     
     Здавна люди ставилися до природи з повагою (первісні люди навіть обожнювали її, наділяючи неживі предмети, наприклад, камінь, душею). А як щедро оспівана вона у народних піснях. 
     
     Місяць на небі, зіроньки сяють, 
     Тихо по морю човен пливе. 
     В човні дівчина пісню співає, 
     А козак чує, серденько мре. 
     
     Люди часто забувають або, швидше, не помічають того, наскільки щедра наша Земля: рослини та дерева дають нам змогу дихати чистим повітрям, поля годують нас хлібом та овочами, водоймища — рибою, на луках пасуться тварини, що дають молоко, м'ясо, вовну. Але чутно вже перші дзвіночки, які можуть перетворитися на могутні набатні дзвони: з Дніпра виловлюють риб-мутантів, з'являються овочі ненормальних розмірів. Не кажучи вже про те, що кожного року десятки, якщо не сотні видів рослин та тварин потрапляють до Червоної Книги, тобто їм загрожує небезпека повного зникнення. А скільки їх вже щезло... 
     Необхідно пам'ятати про те, що людина — лише один із видів живих істот на Землі, і якась маленька комашка має не менше право на життя, ніж людина, а може, й більше, тому що жодна тварина не завдає шкоди навколишньому середовищу так, як це робить людина. 
     
     Чого хвилюються народи 
     І люди замишляють зло? 
     Хто їм сказав: «Вінець природи»? 
     Хіба для них її чоло? 
     (Л. Костенко) 
     
     І, здається, Земля надсилала людству вже багато застережень: Хіросима та Нагасакі, Чорнобильська катастрофа... Зараз відбувається руйнування озонового шару, людству (і всій Землі) загрожує глобальне потепління, і все це неминуче відіб'ється на кожному з нас. Ми не можемо не помічати, що з кожним роком збільшується кількість людей, які страждають на смертельні хвороби, такі, як рак та СНІД, та помирають від них, а лікарі та вчені досі не виявили причин виникнення цих хвороб і способів їх лікування. То невже і це не може припинити нашого недбалого ставлення до природи?! 
     Кожен із нас повинен чітко усвідомити, що ми не можемо просто заплющити очі на проблеми екології, які загрожують нашому життю та життю майбутніх поколінь. Свій посильний внесок може зробити кожен: хоча б не засмічувати землю, по якій ходимо, посадити принаймні одне деревце, збудувати шпаківню навесні. Звичайно, це небагато, але, можливо, якщо кожна людина почне шанобливо ставитися до навколишнього середовища, це добре відіб'ється на ньому. 
     Давайте зробимо все, щоб наші діти та онуки дихали пахощами квітів, чули спів птахів у лісах, ходили по м'якій травичці, милувалися сходом сонця. Давайте залишимо їм у спадок чисту та прекрасну Землю! 
     

Твір-роздум "Що було б, якби всі українці були як одна сім"я?"

Українці -  дуже щирий,гостинний,доброзичливий,терплячий народ. Багато незгод випало на йогодолю, але він завжди знаходив сили, щоб подолати їх.   А що було б, якби всі українці були як одна сім'я? Мабуть, тоді наша країна була б  міцною,згуртованою, розвиненою, стояла б на одному рівні з передовими європейськими державами.   Кожен українець турбувався б  про стабільність своєї  Батьківщини, адже в сім'ї кожен піклується про добробут всієї ї родини.Покращали б умови життя. В країні не було б жебраків, безхатченків, українці не виїздили б за кордон в пошуках роботи. Всі б працювали для розвитку своєї країни, бо кожен відчував підтримку іншого.   Стало б чистіше навколишнє середовище. Ми б забули про екологічні проблеми, перестали хворіти, більше посміхались один одному.  Отже, якби українці були як одна сім'я, то наша  країна стала б країною-садом.

Твір на тему -"Наші справи говорять за нас"

"Справи говорять за нас" Не даремно, мабуть, сказано: по справах видно людину. Адже наші вчинки є віддзеркаленням душі, прагнень, думок, нашого ставлення до ближнього. Власне, якщо зроблене кимось ми оцінюємо, як добро, то це і є нас-лідком реалізації високих якостей особистості, здатної до доброчинності. Сказане повною мірою стосується людини, яку я дуже добре знаю. Як подвижника улюбленої справи, покликанням якого є плекання лісу для шепетівської громади, як захисника зеленого багатства краю від роздерибанювання — поширеного нині явища в країні. Як депутата ра-йонної ради, однопартійця й однодумця, патріота своєї землі, який принципово відстоює свої погляди й інтереси виборців. Врешті, як чуйну, доброзичливу, порядну людину, яка обрала доброчинність своїм життєвим кредом. Мову веду про директора Шепетівського районного спеціалізованого лісокомунального підприємства Петра Петровича Трофімчука. Можна було б багато говорити про його співпрацю з сільськими громадами у справі забезпечення їх мешканців, пільгових категорій населення паливом, про розміри благодійної допомоги одиноким, ветеранам, пристарілим, соціальним закладам. Однак, насамперед, хотілося б сказати про своє. 
Як вчитель, керівник Коськівського навчального закладу, я хочу відзначити вагому підтримку директора лісокомунального підприємства освітньої галузі району. Це радше партнерство, яке нерозривно пов’язалось із навчально-виховним процесом у школах і слугує не лише покращенню матеріально-технічої бази останніх, а й формуванню у дітей навичок та світоглядних установок, орієнтованих на плекання довкілля, бережливого ставлення до природних багатств свого краю. Навчальні заклади Коськова та Ленковець співпрацюють з лісокомунальниками уже 4-5 років. А найтриваліша ця добра традиція у Городнявського навчально-виховного комплексу, яка триває уже чи не десяток років. При школах, завдяки лісівникам, діють гуртки екологічного напрямку. Діти бачать у них своїх порадників, наставників й опікунів. Сам Петро Петрович Трофімчук є почесним педагогом у підшефних школах. Він та людина, яка може зацікавити і дітей, і дорослих природоохоронною справою, спрямувати зусилля на збереження довкілля. Оскільки заняття в гуртках проходять уже цікаво, то й не дивно, що ними охоплена велика кількість дітей, від учнів молодших класів й до школярів старшого віку. Мабуть, не варто наголошувати на виховному, естетичному й гармонізуючому духовний світ підлітка аспектах, які є невід’ємними при плеканні дерев. За ними діти власноруч доглядають, висаджують саджанці під час різнома-нітних акцій з озеленення. От і цієї весни, як і у попередні роки, зроблені дитячими руками шпаківні будуть радо заселені галасливим птаством. Не залишаться без уваги учнів й природоохоронні зони. Звісно, допомагаючи лісівникам, шкільний учнівський колектив отримує кошти на свій заклад. Уже традиційною стала матеріальна допомога 
П. П. Трофімчука школам, як мовиться, при першій же потребі. Він розуміє, яке нелегке життя освітньої галузі у часи економічних негараздів, які зусилля нині потрібні, щоб підтримувати шкільне господарство на належному рівні, щоб у класах було тепло й комфортно, а діти щоб мали всі умови для навчання і розвитку. Отож допомагає, чим може, на ремонт, на облаштування класів, виділяє кошти на поповнення бібліотечного фонду тощо. Уже традиційним у згаданих школах стали спортивні заходи, які відбуваються за ініціативи та підтримки П. П. Трофімчука, спрямовані на популяризацію здорового способу життя. Високої похвали заслуговує й депутатська діяльність П. П. Трофімчука у складі фракції Партії Регіонів, його чесна й безкомпромісна позиція щодо значимих для нашого краю питань і проблем. Отож приємно спостерігати, як дружний колектив районних лісокомунальників достойно веде своє господарське життя. До речі, це підприємство — одне з не бага-тьох, яке працює, як кажуть, для людей, не маючи боргів, виплачуючи своїм пра-цівникам гідну зарплату. если что скоротишь

Твір "Актуальність роману ''Чорна рада'' в наш час" за романом Пантелеймона Куліша "Чорна Рада"

Актуальність роману ''Чорна рада'' в наш час

   “Визначальним стимулом до своєї подвижницької прці П.Куліш вважав збереження національних традицій, розвиток української мови й культури, утвердження почуття національної самосвідомості, наповнення духовного органу нації культурними здобутками світової цивілізації», - писав М.Жултський.

  Полум’яний патріот України, несхитний борець за збереження прадідівських звичаїв і традицій українського народу, який водночас прагнув вивести українську літературу на широку дорогу світового культурного поступу із збереженням національної своєрідності. Все це про Пантелеймона Куліша, який є автором багатьох вартісних творів, зокрема роману «Чорна рада».

 Роман «Чорна рада» є багатогранним, тому і тлумачення його змісту є різним. Хоча роман історичний, проте у ньому ми можемо спостерігати за суб’єктивним трактуванням автора ідеалізованих чи навпаки спотворених історичних осіб, їх характерів і вчинків. Своєрідна особливість роману полягає і в тому, що роман має дві сюжетні лінії. Це також можна спостерігати у поемі «Гайдамаки» Т.Шевченка. Можливо, ця поема, також створена на основі історичних фактів, була важливою віхою для написання роману. Головний конфлікт роману – боротьба за гетьманську булаву між Сомком і Брюховецьким. Сомко – один із претендентів на гетьманську булаву. Його метою є об’єднання України. Він прагне дати кожній верстві певні привілеї: “Нехай у мене всяке, нехай і міщанин, і посполитий, і козак стоїть за своє право; тоді буде на Вкраїні і правда і сила». Можливо, Куліш деякою мірою удосконалює його, проте це підсилює утвердження ідеалу справжнього володаря булави: сміливого і розумного, розсудливого і готового будь-якою ціною «зложити докупи обидва береги Дністрові». Брюховецький – його ідейний опонент. Він вдається до різних неправд і авантюр. Щоб обманути простий народ переконливими гаслами: « Усі будем рівні, щоб потім жити для свого задоволення». Важливу роль у романі відіграє народ, адже саме цей прошарок суспільства є рушійною силою всіх подій. В романі, скаржачись на погані умови проживання, на козацьку старшину, вони обирають для себе Брюховецького, а разом з тим і подальше хитке і важке становище, як і раніше. В сучасному суспільстві, як не дивно, ми можемо спостерігати майже ідентичну картину. Сьогодні, коли наша держава відсвяткувала 20-річчя з дня проголошення незалежності існують такі проблеми : боротьба за лідерство, боротьба нижніх прошарків суспільства за краще життя, корупція та багато інших. На виборчій кампанії наші претенденти на високі посади не обмежують себе в обіцянках і гарантують це людям, аналогічно до Брюховецького. А коли отримують бажане – обіцянки пропадають.

 Друга провідна тема роману – кохання. На мою думку, автор хоче підкреслити те. Що гармонія в особистому житті є запорукою гармонії всієї держави.

  Роман «Чорна рада» є повчальним для нас, людей XXI століття. Він повчає нас не забувати, що єдність народу може змінити всі недоліки і перешкоди. Адже саме народ обирає свою долю, коли  підтримує певного представника влади. Від нас також залежить будемо ми жити за законом побратимства:”щоб не було се моє, а се твоє, а все вкупі,  щоб помагать один одному в усілякій пригоді, щоб менший старшому був вірним слугою, а старший меншому – рідним батьком». Тож не забуваймо. Що ми українці і маємо  відстоювати завжди тільки праву, демократію, свою національну ідею, прагнути бути сучасним європейцем.

Праця – перша потреба людини

Праця, як кажуть, перетворила мавпу на людину. Хоч багато хто у цьому зараз сумнівається, але факт залишається фактом: людина і справді без праці не може існувати. Адже праця-це життя,яке має якийсь сенс.

Мені здається, що чим більше людина працює, тим більше вона відчуває свою цінність, відчуває, що вона потрібна не лише собі та своїм близьким, а й усьому суспільству. Адже праця скрашує наше життя, дає змогу навчатися чомусь кожен день.

Звичайно, повинен бути і відпочинок, але той відпочинок буває найбільш потрібним і повноцінним, коли настає після того, як людина добре попрацювала. Вона відчуває задоволення, що день пройшов не марно, і їй вдалося чогось суттєвого досягти.

Праця – це самостійність, це відчуття незалежності від інших. Коли ти отримуєш за свою роботу винагороду або гроші, то відчуваєш не тільки задоволення від того,що можеш тепер витратити на щось, а й радість бути самому собі хазяїном.

І якщо ти хочеш чогось досягти, ти повинен наполегливо працювати. Адже попереду тебе чекає результати. І тільки від тебе залежить, яким вони будуть: чи завдовольнять тебе, чи, навпаки, роздратують. І якщо ти раніше почнеш працювати, то й раніше отримаєш результати.

Хочеться вірити, що ніколи людина не перестане працювати, відчуваючи у праці постійну потребу, ажде недарма кажуть у народі: "Сталь гартується в огні – а людина в труді".

Твір роздум про любов

Любов найсвітліше, найніжніше і найжаданніше почуття. Любов оспівують поети, вона надихає на творчість, заради любові робляться найбезумніше вчинки.

Та на мою думку любов буває різна.

Любов до Батьківщини.
Тільки справжній патріот, закоханий в свою Вітчизну. Любов до своєї країни проявляється у знанні фольклору, збереженні традицій, та шануванні мови.

Любов до батьків та дітей.
Немає любові ніжнішої і суттєвішої ніж любов до своїх рідних. Шана і повага, головні подруги відчуття до батьків.

Чи бачили ви, з якою турботою і з якими почуттями обіймає мати своє немовля, як пригортає до себе і рахує кожний його подих, і посміхається лише від того, що дитинка поруч? Мені здається що любов і щастя, то речі які не можна розмежовувати. Справжня любов завжди закінчується щастям, а несправжня перевіряється часом.

Любов до тварин.
Такими почуттями захопленні люди чуттєвої натури, які надзвичайно турботливі і люблять навколишнє середовище.

Любов до протилежної статі.
Така любов це окрема тема, яка для мене скоріше називається коханням, ніж любов’ю.
Кохання чоловіка до жінки і навпаки, почуття глибоке і термін його дії залежить від характеру, сумісності і темпераменту.

Натхненні любов’ю, чоловіки дарують жінкам квіти, пишуть вірші, влаштовують романтичні побачення і носять на руках. Якщо жінці пощастить, це триватиме аж до самої старості, але таких випадків у житті, нажаль, не надто багато.

З часом почуття гаснуть і наступає звичка, люди живуть разом заради дітей і доживають свій вік у співіснуванні. На мій погляд є таке кохання, яке може тривати вічність. Все залежить від вміння розуміти, йти на поступки і підтримці.

Щасливі ті люди, які закохуються в свої половинки, щоранку по новому: кава в ліжку, записки на столику, квіти без особливого приводу. Такі знаки уваги потрібні і приємні не лише молоді, адже кожна жінка в незалежності від свого віку, прагне бути жаданною і відчувати себе красивою.

Кохайте, любіть і будьте коханими. Єдине, чого не допускайте, шаленої любові до себе, бо така любов, дуже часто переростає в егоїзм.