П’єса видатного українського поета, письменника і драматурга Івана Котляревського «Наталка Полтавка» стала безцінним надбанням нашої національної культури. Вона досі залишається актуальною і з успіхом ставиться на сценах українських театрів, а ім’я Наталки Полтавки давно стало прозивним у нашого народу, бо так і зараз називають хороших дівчат.
Той, хто пізнав життєві мудрощі, добре розуміє, як мало на землі щасливих людей зараз і як мало їх було в усі часи. А ось Наталка все ж таки знайшла душевні сили, щоб завоювати своє щастя, хоча їй довелося боротися за нього, долаючи усілякі перешкоди.
Слід сказати, що І. П. Котляревський вперше в історії української літератури і драматургії вивів на сцену нову героїню, яка завдяки душевній силі та стійкості свого характеру здатна дати опор «нелюдським обставинам», які були перепоною на шляху до її щастя.
У самих скрутних ситуаціях Наталка Полтавка виявляє розум і винахідливість та, прагнучи зберегти людську гідність і особисту незалежність, без страху веде боротьбу за свого коханого Петра. Глибоке почуття до свого коханого Наталка вважає найбільшою морально-етичною цінністю. Вона добре розуміє, що матеріально вигідний шлюб з чоловіком, якого не кохаєш, ніяк не може бути щасливим, бо між жінкою та чоловіком буде завжди залишатися соціальна нерівність. Саме ці думки вона висловлює, кажучи: “У пана така жінка буде гірше наймички… Буде кріпачкою”. Усвідомлюючи це, Наталка використовує будь-яку можливість для збереження своєї незалежності та свободи, а також для повного утвердження свого права на особисте щасливе життя.
У своїй п’єсі «Наталка Полтавка» І. П. Котляревський стверджує, що щастя для кожної людини є та й повинне бути різним, в залежності від власних поглядів на життя. Тому скільки на землі людей, скільки і розумінь щастя. Але з’єднує всіх одно – щастя швидкоплинне и не приходить само по собі, найчастіше за нього треба боротися.
Товариш коханого Наталки Полтавки Микола, який дуже допомагає їм у прагненні з’єднати свої життя, вважає, що щастя полягає в допомозі другим людям, у прагненні до незалежності особистості, у почутті гідності людини, у сміливості, розумі і почутті солідарності із бідними та знедоленими. К слову сказати, Микола у багатьох визиває більш симпатій, ніж ідеальний, але слабий духом наречений Наталки Петро, який згоден змиритися з обставинами і відмовитись від свого щастя лише заради спокою матері коханої.
Мати Наталки Терпелиха бачить відраду вже не в особистому щасті, а в щасливому і безтурботному житті своєї дочки, бо вона із власного досвіду добре знає, що таке нестатки і злидні. Саме з цієї причини щастя своєї дочки вона асоціює лише з вигідним її браком з багатим чоловіком.
А ось достатньо негативні персонажі п’єси возний та вибірний бачать своє щастя у накопиченні багатства і будують його на підкупах, хабарництві, використанні своєї влади у власних інтересах і брехні. Але добрим знаком є те, що у фіналі п’єси возний перероджується, бо зламавши традиції і відмовляється від нареченої заради щастя закоханих, навіть не дивлячись на те, що Наталка вже подала рушники.
Висвітлюючи у своїй п’єсі особисте уявлення про природну доброту людини і зображуючи боротьбу її головної героїні за своє щастя, яка закінчується щасливо, І. П. Котляревський робить великий крок уперед, доводячи у цьому творі, що реальна поведінка і уявлення про щастя людини а також риси її особистості в певній мірі залежать від соціального середовища, ролі в суспільстві та виховання. Але не зважаючи на усі ці фактори досить зрозуміло, що щасливими не народжуються, ними стають. За своє щастя треба боротися, причому актуальним це ствердження було сто років тому назад, актуальним залишається воно і понині.
Той, хто пізнав життєві мудрощі, добре розуміє, як мало на землі щасливих людей зараз і як мало їх було в усі часи. А ось Наталка все ж таки знайшла душевні сили, щоб завоювати своє щастя, хоча їй довелося боротися за нього, долаючи усілякі перешкоди.
Слід сказати, що І. П. Котляревський вперше в історії української літератури і драматургії вивів на сцену нову героїню, яка завдяки душевній силі та стійкості свого характеру здатна дати опор «нелюдським обставинам», які були перепоною на шляху до її щастя.
У самих скрутних ситуаціях Наталка Полтавка виявляє розум і винахідливість та, прагнучи зберегти людську гідність і особисту незалежність, без страху веде боротьбу за свого коханого Петра. Глибоке почуття до свого коханого Наталка вважає найбільшою морально-етичною цінністю. Вона добре розуміє, що матеріально вигідний шлюб з чоловіком, якого не кохаєш, ніяк не може бути щасливим, бо між жінкою та чоловіком буде завжди залишатися соціальна нерівність. Саме ці думки вона висловлює, кажучи: “У пана така жінка буде гірше наймички… Буде кріпачкою”. Усвідомлюючи це, Наталка використовує будь-яку можливість для збереження своєї незалежності та свободи, а також для повного утвердження свого права на особисте щасливе життя.
У своїй п’єсі «Наталка Полтавка» І. П. Котляревський стверджує, що щастя для кожної людини є та й повинне бути різним, в залежності від власних поглядів на життя. Тому скільки на землі людей, скільки і розумінь щастя. Але з’єднує всіх одно – щастя швидкоплинне и не приходить само по собі, найчастіше за нього треба боротися.
Товариш коханого Наталки Полтавки Микола, який дуже допомагає їм у прагненні з’єднати свої життя, вважає, що щастя полягає в допомозі другим людям, у прагненні до незалежності особистості, у почутті гідності людини, у сміливості, розумі і почутті солідарності із бідними та знедоленими. К слову сказати, Микола у багатьох визиває більш симпатій, ніж ідеальний, але слабий духом наречений Наталки Петро, який згоден змиритися з обставинами і відмовитись від свого щастя лише заради спокою матері коханої.
Мати Наталки Терпелиха бачить відраду вже не в особистому щасті, а в щасливому і безтурботному житті своєї дочки, бо вона із власного досвіду добре знає, що таке нестатки і злидні. Саме з цієї причини щастя своєї дочки вона асоціює лише з вигідним її браком з багатим чоловіком.
А ось достатньо негативні персонажі п’єси возний та вибірний бачать своє щастя у накопиченні багатства і будують його на підкупах, хабарництві, використанні своєї влади у власних інтересах і брехні. Але добрим знаком є те, що у фіналі п’єси возний перероджується, бо зламавши традиції і відмовляється від нареченої заради щастя закоханих, навіть не дивлячись на те, що Наталка вже подала рушники.
Висвітлюючи у своїй п’єсі особисте уявлення про природну доброту людини і зображуючи боротьбу її головної героїні за своє щастя, яка закінчується щасливо, І. П. Котляревський робить великий крок уперед, доводячи у цьому творі, що реальна поведінка і уявлення про щастя людини а також риси її особистості в певній мірі залежать від соціального середовища, ролі в суспільстві та виховання. Але не зважаючи на усі ці фактори досить зрозуміло, що щасливими не народжуються, ними стають. За своє щастя треба боротися, причому актуальним це ствердження було сто років тому назад, актуальним залишається воно і понині.
