Поема «Мойсей» — вершинний твiр Iвана Франка, окраса i гордiсть вiтчизняної лiтератури. Це глибокий фiлософський твiр про майбутнє українського народу, про взаємини вождя i народу в процесi наполегливого шукання «обiтованої землi», про майбутнi сили мас, здатних висунути iз свого середовища в процесi революцiйного руху проводирiв, що приведуть до перемоги.
Поема писалася одним подихом, на великому творчому пiднесеннi. Цьому значною мiрою сприяли тогочаснi революцiйнi подiї, що живо-творною силою наснажували думку поета. Покладена в основу твору бiблiйна тема, по-своєму переосмислена Франком, набуває актуального значення: у старi релiгiйнi образи i картини Франко вклав новий революцiйний змiст, глибоку фiлософську думку.
В передмовi до твору I. Франко писав, що основною темою поеми вiн зробив смерть Мойсея, як пророка, не визнаного своїм народом. Конфлiкт Мойсея з народом корiниться не в егоїстичних прагненнях його як вождя i пророка. Мойсей — втiлення безмежної доброти i вiдданостi своєму народовi:
О Iзраїлю! Якби ти знав,
Чого в серцi тiм повно!
Якби знав, як люблю тебе,
Як люблю невимовно!
Але втомлений, фiзично i духовно, народ стає жертвою провокацiї Мойсеєвих ворогiв — Датана i Авiрона, — зневiрюється в доцiльностi походу, перетворюється на юрбу «номадiв лiнивих». Це призводить до сутички Мойсея з народом, а далi й до цiлковитого розриву з ним. У конфлiктi з народом — трагедiя Мойсея як пророка. Демон зневiри Азазель отруює його душу сумнiвами, вириває з неїрозпачливий крик: «Одурив нас Єгова!» За зневiру цю Мойсей був покараний: вiн помер на порозi землi своїх предкiв, побачив її, але не вступив на неї.
Та безмежна вiдданiсть своєму народовi не пропадає марно. Смерть самотнього вигнанця — Мойсея — пiднiмає народ до нового походу на чолi з «князем конюхiв» — Єгошуа — i продовження свого нелегкого шляху, бо щасливе майбутнє було вже близько. Нiщо не в силi спинити переможний рух народу, бо народ є творцем iсторiї, йому чужий всякий застiй, тупцювання на мiсцi. Цю фiлософську думку I. Франко розвиває у всiй поемi. Саме тому вiн робить народ головним героєм свого твору.
Таким чином, поет показав, що вождь народу не може мати жодних хитань i сумнiвiв у справедливостi обраного ним шляху. Зневiра в сили народу, навiть миттєва зневiра — злочин, який заслуговує на покарання.
Мойсей вiдданий своєму народовi, беззавiтно любить i бореться за його визволення, але на хвилину вiн схибив у своїй вiрi. За це зазнав жорстоко го покарання. Вождь повинен бути цiльною людиною, бути завжди зi своїм народом, вiрити в його сили.
Поема «Мойсей» стала улюбленим твором революцiйної молодi як на Українi, так i в Росiї.
Навiть в часи повної зневiри, коли здавалося, що нiякого просвiту в життi уже не буде, Франко знову й знову ставав до боротьби. Силу йому повертало все те ж почуття любовi до людини i високої вiдповiдальностi перед трудящими, суспiльна праця на їх користь.
Поема писалася одним подихом, на великому творчому пiднесеннi. Цьому значною мiрою сприяли тогочаснi революцiйнi подiї, що живо-творною силою наснажували думку поета. Покладена в основу твору бiблiйна тема, по-своєму переосмислена Франком, набуває актуального значення: у старi релiгiйнi образи i картини Франко вклав новий революцiйний змiст, глибоку фiлософську думку.
В передмовi до твору I. Франко писав, що основною темою поеми вiн зробив смерть Мойсея, як пророка, не визнаного своїм народом. Конфлiкт Мойсея з народом корiниться не в егоїстичних прагненнях його як вождя i пророка. Мойсей — втiлення безмежної доброти i вiдданостi своєму народовi:
О Iзраїлю! Якби ти знав,
Чого в серцi тiм повно!
Якби знав, як люблю тебе,
Як люблю невимовно!
Але втомлений, фiзично i духовно, народ стає жертвою провокацiї Мойсеєвих ворогiв — Датана i Авiрона, — зневiрюється в доцiльностi походу, перетворюється на юрбу «номадiв лiнивих». Це призводить до сутички Мойсея з народом, а далi й до цiлковитого розриву з ним. У конфлiктi з народом — трагедiя Мойсея як пророка. Демон зневiри Азазель отруює його душу сумнiвами, вириває з неїрозпачливий крик: «Одурив нас Єгова!» За зневiру цю Мойсей був покараний: вiн помер на порозi землi своїх предкiв, побачив її, але не вступив на неї.
Та безмежна вiдданiсть своєму народовi не пропадає марно. Смерть самотнього вигнанця — Мойсея — пiднiмає народ до нового походу на чолi з «князем конюхiв» — Єгошуа — i продовження свого нелегкого шляху, бо щасливе майбутнє було вже близько. Нiщо не в силi спинити переможний рух народу, бо народ є творцем iсторiї, йому чужий всякий застiй, тупцювання на мiсцi. Цю фiлософську думку I. Франко розвиває у всiй поемi. Саме тому вiн робить народ головним героєм свого твору.
Таким чином, поет показав, що вождь народу не може мати жодних хитань i сумнiвiв у справедливостi обраного ним шляху. Зневiра в сили народу, навiть миттєва зневiра — злочин, який заслуговує на покарання.
Мойсей вiдданий своєму народовi, беззавiтно любить i бореться за його визволення, але на хвилину вiн схибив у своїй вiрi. За це зазнав жорстоко го покарання. Вождь повинен бути цiльною людиною, бути завжди зi своїм народом, вiрити в його сили.
Поема «Мойсей» стала улюбленим твором революцiйної молодi як на Українi, так i в Росiї.
Навiть в часи повної зневiри, коли здавалося, що нiякого просвiту в життi уже не буде, Франко знову й знову ставав до боротьби. Силу йому повертало все те ж почуття любовi до людини i високої вiдповiдальностi перед трудящими, суспiльна праця на їх користь.
