"I поки жив, стояти я клянусь за руську правду i єдину Русь" (Iван Кочерга)
Сонце котилося за днiпровi кручi, стомлене i припале пилом за день.
Давня Софiя... Дивишся i не можеш надивитися на цю пам'ятку, збудовану у тi далекi неспокiйнi часи, коли на Руську землю набiгали печенiги, половцi. Тодi вставали всi, кому дорога була рiдна земля i могутнiй красень над Днiпром - Київ. Вставали з мечами до бою на чолi зi своїм великим князем Ярославом.
Ярослав Мудрий - великий князь Руської землi. Саме таким змалював його образ у своїй п'єсi Iван Кочерга.
Iдея патрiотизму - наскрiзна у творi. Ярослав Мудрий був великим патрiотом своєї країни. Вiн любив свою землю i готовий був вiддати життя за неї. Князь вболiває за те, щоб народ жив у мирi. Вiн не може бути спокiйним i щасливим тодi, коли в країнi неспокiй. Заради спокою i припинення мiжусобиць Ярослав стратив новгородського посадника Костянтина, який повстав проти єдностi Руської землi. Заради миру, вiн вiддає свою улюблену дочку Єлизавету за норвезького короля Гаральда. Хоч тяжка втрата дочки, але князь насамперед пiклується про могутнiсть держави.
Ярослав гордий за свою батькiвщину i пишається тим, що в його князiвських жилах тече кров рiдного народу. Вiн з гордiстю заявляє:
Менi не треба пишних тих казок,
що предкiв нам шукають десь за морем.
Народмiй тут, на рiдних цих просторах...
Князь бореться за єднiсть i могутнiсть Київської Русi. Ярослава недарма назвали Мудрим. Вiн заслужив на це ймення, бо завжди дбав про iнтереси держави, i народ не раз допомагав своєму князевi у скрутну годину. Князева любов до народу поєднана з розвиненим почуттям обов'язку: "ранiш закон, а потiм благодать", - каже вiн.
Ярослав ставить iнтереси держави понад власнi. I навiть людина, що хотiла його вбити (син Костянтина Микита), пiзнавши "розум дивний мудрiшого з усiх царiв", проймається до нього симпатiєю. Муляр Журейко допомагає князевi в тяжку годину, а Микита гине в бою за Київ.
Патрiот, борець за мир i спокiй, Ярослав перемагає печенiгiв. Вiн гордо заявляє:
I поки жив, стояти я клянусь,
За руську правду i єдину Русь!
Князь вдячний воїнам за те, що вони здолали ворога, i на честь перемоги в iм'я слави свого народу князь вирiшує увiковiчити його подвиг:
Там, на полi бою, де я сьогоднi ворога побив,
Я, дивний храм воздвигну.
Князь збудував нi з чим не зрiвняний Софiївський собор, який i нинi, через багато столiть, зачаровує нас красою архiтектурних форм, фресок i мозаїк, зустрiчаючи i проводжаючи сонце.
Сонце котилося за днiпровi кручi, стомлене i припале пилом за день.
Давня Софiя... Дивишся i не можеш надивитися на цю пам'ятку, збудовану у тi далекi неспокiйнi часи, коли на Руську землю набiгали печенiги, половцi. Тодi вставали всi, кому дорога була рiдна земля i могутнiй красень над Днiпром - Київ. Вставали з мечами до бою на чолi зi своїм великим князем Ярославом.
Ярослав Мудрий - великий князь Руської землi. Саме таким змалював його образ у своїй п'єсi Iван Кочерга.
Iдея патрiотизму - наскрiзна у творi. Ярослав Мудрий був великим патрiотом своєї країни. Вiн любив свою землю i готовий був вiддати життя за неї. Князь вболiває за те, щоб народ жив у мирi. Вiн не може бути спокiйним i щасливим тодi, коли в країнi неспокiй. Заради спокою i припинення мiжусобиць Ярослав стратив новгородського посадника Костянтина, який повстав проти єдностi Руської землi. Заради миру, вiн вiддає свою улюблену дочку Єлизавету за норвезького короля Гаральда. Хоч тяжка втрата дочки, але князь насамперед пiклується про могутнiсть держави.
Ярослав гордий за свою батькiвщину i пишається тим, що в його князiвських жилах тече кров рiдного народу. Вiн з гордiстю заявляє:
Менi не треба пишних тих казок,
що предкiв нам шукають десь за морем.
Народмiй тут, на рiдних цих просторах...
Князь бореться за єднiсть i могутнiсть Київської Русi. Ярослава недарма назвали Мудрим. Вiн заслужив на це ймення, бо завжди дбав про iнтереси держави, i народ не раз допомагав своєму князевi у скрутну годину. Князева любов до народу поєднана з розвиненим почуттям обов'язку: "ранiш закон, а потiм благодать", - каже вiн.
Ярослав ставить iнтереси держави понад власнi. I навiть людина, що хотiла його вбити (син Костянтина Микита), пiзнавши "розум дивний мудрiшого з усiх царiв", проймається до нього симпатiєю. Муляр Журейко допомагає князевi в тяжку годину, а Микита гине в бою за Київ.
Патрiот, борець за мир i спокiй, Ярослав перемагає печенiгiв. Вiн гордо заявляє:
I поки жив, стояти я клянусь,
За руську правду i єдину Русь!
Князь вдячний воїнам за те, що вони здолали ворога, i на честь перемоги в iм'я слави свого народу князь вирiшує увiковiчити його подвиг:
Там, на полi бою, де я сьогоднi ворога побив,
Я, дивний храм воздвигну.
Князь збудував нi з чим не зрiвняний Софiївський собор, який i нинi, через багато столiть, зачаровує нас красою архiтектурних форм, фресок i мозаїк, зустрiчаючи i проводжаючи сонце.
