Влада золота в повiстi "Гобсек"

Одним з найiстотнiших моментiв усiєї творчостi видатного французького реалiста Оноре де Бальзака було прагнення вiдтворити цiлiсну картину епохи. Майже всi його твори, за задумом письменника, були частинами великої епопеї "Людська комедiя", що мала охопити всi можливi явища тогочасного життя. За планом цей епiчний цикл мав складатися з трьох роздiлiв: "Етюди про звичаї", твори з якого змальовували життя, побут i звичаї рiзних прошаркiв французького суспiльства, "Фiлософськi етюди", що мав узагальнювати художнi вiдкриття Бальзака та його уявлення про закономiрностi життя, i, нарештi, "Аналiтичнi етюди", у яких письменник намагався сформулювати закони, якi керують дiйснiстю. 

У першому роздiлi ("Етюди про звичаї") Бальзак створив галерею найтиповiших образiв його сучасникiв що мали рiзний соцiальний статус та рiзнi професiї. Повiсть "Гобсек" входить до його складу. 

Iм'я центрального персонажу цього твору - лихваря Гобсека - стало прозивним. Проте саме в його образi О. Бальзак не лише змалював типового лихваря, а яскраво вiдтворив особливий психологiчний тип людини, що живе лише однiєю пристрастю - користолюбством у чистому виглядi. Грошi - ось єдина мета, єдина любов i покликання Гобсека. 

У художнiй лiтературi чимало образiв користолюбцiв та скнар, але вони не однаковi. Скупий лицар О. Пушкiна насправдi прагне влади, грошi для нього - лише засiб її досягнення, тож вiн швидше прихований владолюб, нiж справжнiй користолюбець. Плюшкiн М. Гоголя - дрiб'язковий скнара "побутового" типу. Не випадково "плюшкiними" називають часом людей, що не бажають викинути вчорашню газету чи щось подiбне: з Гобсеком їх порiвнювати не стане нiхто. У цьому образi узагальнено зовсiм iншi риси приватновласницької психологiї, доведенi до логiчного завершення (хоча майже абсурднi з точки зору нормальної людини). 

Ось життєва фiлософiя Гобсека: "Що може задовольнити наше "я", наше марнославство? Золото! Потоки золота. Щоб задовольнити нашi примхи потрiбен час, потрiбнi матерiальнi можливостi i зусилля. У золотi все це є у зародку, i воно насправдi дає все". 

При цьому Гобсек не намагається скористатися згаданими ним можливостями золота, йому достатньо його мати. Не заради чогось iншого. Для Гобсека не iснує жодних задоволень, крiм усвiдомлення наявностi свого багатства. 

Чи були у нього iншi риси? Через яскравiсть головної характеристики, його життєвого надзавдання, їх майже непомiтно. "Це була людина-автомат, яку щодня заводили", - пише про нього Бальзак. 

Навiть людинi, якiй вiн нiби спiвчуває, Гобсек позичає грошi лише на трохи поблажливiших умовах, нiж iншим, та ще й пiдводить свого роду "iдеологiчне пiдгрунтя" цьому вчинку, мовляв, так буде кориснiше для його характеру. Взагалi, до лихварiв люди звертаються лише в найскрутнiшi моменти життя, у розпачi, коли немає iншого джерела, щоб отримати грошi. Наприклад, коли наближається банкрутство, й банки вiдмовляють у кредитi. У самому лихварствi як явищi, первiсно закладено дещо жорстоке, та Гобсек перевершує у цьому навiть своїх "колег": спостереження за людьми, що потрапили у безвихiдь для нього стає розвагою. Про спiвчуття, зазвичай, взагалi не йдеться. 

Гобсек при всiй обмеженостi в цiлях, як не дивно, не примiтивний. Вiн здатен робити узагальнення щодо природи суспiльства, аналiзува ти його рушiйнi сили. Знає вiн i психологiю людей. Щоб зробити висновок про всевладнiсть золота i створити власну фiлософiю щодо цього, теж треба вмiти мислити. Отже, вiн розумна людина, але його пристрасть виявляється сильнiшою за розум. Влада золота, про яку вiн стiльки торочив, робить своєю жертвою самого Гобсека, вiн сам собi створює пастку. 

Що може бути абсурднiшим за смерть вiд голоду посеред незлiчено го багатства? Але попри абсурднiсть, вона є логiчною: Гобсека вбиває власна ж iдея про всевладнiсть золота та його неперевершену самоцiннiсть. Вiн настiльки боявся втратити свої надбання, що непомiтно для себе знищив їх у фiзичному розумiннi: дорогi тканини, посуд, картини - все зiпсувалося, все виявилось втраченим для свiту. Якщо зважити на наявнiсть авторського задуму, цей зумисний зовнiшнiй абсурд - природне завершення подiбного ставлення до життя. 
"Чи є у цiєї людини Бог?" - риторично запитує iнший герой твору, Дервiль. Так, є: це Мамона, iнакше кажучи грошi. Служiнню цьому iдоловi подаровано життя Гобсека. 

Суворо та безжально засуджує Бальзак жагу накопичення i власне процес збагачення людини. Анi Гобсеку, анi iншим не приносить золото щастя. I хай образ Гобсека - гранiчний випадок, вiн свiдчить, до чого призводить шлях користолюбства, а художня майстернiсть письменни ка робить це застереження ще переконливiшим.

Про Гобсека, жадібність… і про нас (Твір-роздум)

Хай кожна мить, що в вічність промайне,

 Тебе вщасливлює, бо головне,

 Що нам дається тут, - життя:

 Як ти захочеш, так воно й мине.

 Омар Хайям

 

 Життя прекрасне! З цим неможливо не погодитися, тому що справжнє щастя-це, передусім, вміння любити своє життя і людей, вміння віддавати свої сили, своє душевне тепло іншим. Потрібно творити добро. Сенсом нашого життя мають бути добрі, щирі вчинки, щоб не було потім соромно за «даремно прожиті роки». Але потрібно погодитися, що часто ми помиляємося, вибираючи собі ті чи інші життєві цінності. А це є дуже важливо. Потрібно пам’ятати, що всі наші вчинки, думки повертаються до людини - як хороші, так і погані.

 Багато поетів, письменників у своїх творах висвітлювали проблему жаги до збагачення: Скупий лицар, Плюшкін, Скрудж, Гобсек… - ціла галерея!

 Гобсек. Він вразив мене найбільше. Він був надзвичайно розумною людиною. Лихвар мав характерні ознаки психолога (дуже добре розумівся на тонкощах людської душі), філософа (вів розумні міркування), знався на мистецтві… Здається, у людини є всі природні дані, щоб присвятити своє життя благу людей. Його розуміння людини, його філософствування про сенс життя викликають лише здивування із-за його надзвичайних знань. Та все ж, що переважає в ньому – скнара чи філософ? Гроші чи розум? Мабуть, скнара.

 Ось його вбоге життя: з купою грошей він недоїдає, носить старий одяг, його кімната далеко не відповідає його можливостям. Він збирає гроші, коштовності, але для чого? Адже він ними не користується!

 Дуже часто ми бачимо в людях лише прагнення до матеріального. Гроші керують нашим суспільством, люди стали залежними від жаги до багатства. Гроші, на жаль, залишаються головним засобом досягнення мети.

Так і Гобсек. Гроші стали його богом. У нього розвинута примарна жадібність. Він не спілкується з рідними, бо тоді доведеться поділитися грошима; не має друзів, бо їм, як відомо, треба допомагати, а це все значний удар по його багатству. Для чого ж він жив? Адже він не робив нічого доброго для інших (та й для себе). Допомога іншим, добрі вчинки - ось чим має керуватися кожен з нас, пам’ятаючи, що все повертається «на круги своя». Родина і друзі, близькі люди - це найголовніше у житті. Без цього неможливе щастя.

Для Гобсека цих цінностей не існувало. Навіть Дервілю, якого він вважав за друга, лихвар дає позику під п'ятнадцять відсотків! Вже помираючи, Гобсек не бажав розставатися зі своїм надбанням - заховав золото у каміні, під грудою попелу (як собака на сіні – «сам не з'їм, але й іншим не дам»!). Його хвилював не близький кінець існування, не пам’ять, яку він залишить по собі, а гроші, коштовності, які змушений залишити через смерть. Гобсек створив музей своїх багатств. Дещо з «експонатів» цього музею стало непотрібним, непридатним для вживання – зіпсувалося. Гобсек не змінися і перед смертю, гроші взяли гору над розумом, душею, духовністю.

 Звідки ж з'явилося, як розвинулося у Гобсека це «жадібне бажання»? Звідки взагалі беруться люди, подібні герою? Що стоїть на шляху людини до збагачення?

 Дитинство… Вік, коли дуже швидко формується подальше світосприйняття людини; вік, який чітко та яскраво закарбовує в пам’яті все, що відбувається. Саме дитинство має неабиякий вплив на подальший розвиток особистості.

У Гобсека було тяжке дитинство. Він, мабуть, не відчував дитячої радості, ласки матері (адже вона його віддала у самостійне життя юнгою на корабель, коли йому було лише 10 років), він не отримував гарні подарунки, цукерки на свята. А далі: ані грошей, ані гарного одягу, інколи не було їжі – це одна частина життя; друга – багатство, верхівка суспільства. Саме це, можливо, і наштовхнуло Гобсека до прагнення будь-якими засобами досягти кращого життя. Пам’ятаючи бідність, заощадження, невпевненість у завтрашньому дні, Гобсек навчився будь-що не витрачати свої «кровні» гроші, заощаджувати, і буди впевненим – «лише гроші ніколи не зрадять» .

 Поступово він перетворився на людину – вексель, людину – автомат, головною метою якого є накопичення. Отже, він став заручником, рабом речей, золота, дорогоцінностей. І що він отримав? Нічого. Які почуття він викликає у мене? Зневагу? Огиду? Жалість? Мабуть, останнє. Відсутність дитинства, злидні, голод… Він прагнув для себе чогось більшого - це є схвальним. Що ж до його матеріальної залежності, відмови від рідних, родини, друзів - то я гадаю, це було його помилкове рішення, його бачення власного життя. Усі втіхи, родинне щастя і благополуччя, радощі спілкування він поклав на олтар, приніс у жертву заради мети.

 На жаль, на відміну від свого літературного «брата» Скруджа, Гобсек не зрозумів, що є краще життя, ніж він вів. Скрудж зрозумів сенс справжнього життя в кінці твору (він допомагає племіннику, бідним). Гобсек так і не пізнав справжнього щастя, щастя сімейного спілкування, любові до жінки. Він так і залишився самотнім.

Хоч, якщо його порівняти з іншим «родичем» - гоголівським Плюшкіним, він виграє: чистий одяг, чиста квартира («…усе в його кімнаті, від зеленого сукна на письмовому столі до килимка біля ліжка, було якесь однакове, охайне й потерте, наче в холодній оселі старої дівки, котра зранку до вечора тільки те й робить, що натирає меблі»), приємне спілкування зі стряпчим (а потім адвокатом) Дервілем (у Плюшкіна – брудна захаращена кімната, незрозумілий одяг, відсутність гідного спілкування).

 Плюшкін – здеградований Гобсек. А Гобсек міг би ще змінитися, якби було товариство, що позитивно вплинуло б на нього.

 Часи змінюються. Але скнари минулих епох живуть серед нас. Ми досить часто зустрічаємо таких собі «гобсеків», які все життя проводять у гонитві за збагаченням, капіталом, втрачаючи звичайні людські насолоди, друзів, родину. Чи хочемо ми собі таке життя? Стверджуємо – «ні». Але гобсеки живуть у нас. Ми, як Гобсек, дуже часто щось коштовне, дороге, цінне, але таке вже і непотрібне відкладаємо на «чорний день» - щоб було! У середині живе скнара, який не дає поділитись з іншими своїм добром. Ми заощаджуємо, зберігаємо:

 Но деньги превращают человека

 В животного, в безнравственность, зверька.

 И таковым ли он останется навеки –

 Зависит от него наверняка.

 

Отже, кожен з нас повинен розуміти, що є щастя, що є справжнє життя; пам'ятати, що мир і злагода не залежать від розміру гаманця, набитого грішми. А залежать від великої щасливої родини, вірних друзів, коханих людей. Знати, що набагато страшніше залишитися не з порожнім гаманцем, а з порожнім будинком, без сім'ї, залишитися наодинці зі своїми скарбами. І тому ми повинні обирати моральні цінності наперекір штучним, матеріальним спокусам, не піддаватися почуттю жаги до багатства. Ми повинні, якщо зможемо, вбивати в собі гобсеків, плюшкіних, скруджів, щоб не перетворити своє життя на рабське існування.

Образ Гобсека у повісті Оноре де Бальзака

Літературознавці і критики часто висловлювали свої думки про природу шедевра в мистецтві. Та зрештою всі схилялися до думки, що основною ознакою шедевра є те, що в ньому нічого не можна змінити. Такими є твори Бальзака: цілісні, художньо довершені. У невеликій за обсягом повісті "Гобсек" відкривається цілий світ паризького життя. 

Гобсек — лихвар, посвячений у таємниці людських стосунків. У нього в руках надійний важіль людських доль, ім'я якому — гроші. Безпристрасно і правдиво зображує Бальзак головного героя повісті: "Усе в житті лихваря здавалося настільки впорядкованим, ніби його хтось завів, наче якийсь механізм. У нього, здавалося, й емоцій не було. Життя його минало безшумно, немов "сипався цівкою пісок у старовинному пісочному годиннику". Часом його жертви обурювалися, кричали, але потім наставала тиша, "як буває на кухні, коли заріжуть качку". 

Гобсек був багатий, але дуже жадібний. Жив скромно, не бажаючи, аби хто-небудь здогадався про його статки. Якось із кишені його жилетки випала золота монета, а коли монету спробували повернути її власникові, Гобсек відмовився. Він сказав, що то не його гроші, звідки у нього, людини бідної, такі гроші. 

Як відомо, Бальзак дуже прискіпливо вивчав створені ним характери, але він у жодному разі не засуджував дійових осіб своїх творів. Кожен персонаж був глибоко індивідуальним і неповторним. У свою чергу і його герої ніколи не почуваються винними за свої вчинки. Кожен бальзаківський персонаж викладає свою точку зору з пристрасною переконливістю у власній правоті. Лихвар Гобсек не відчуває жодних докорів сумління через свою не зовсім людяну діяльність. І Бальзак, як сторонній спостерігач, його не засуджує. До того ж автор правдиво показує і позитивні риси його характеру: граф спитав у Дервіля, якої він думки про Гобсека, і той сказав, що в цій людині "живуть дві істоти: скнара і філософ, підла істота і вивищена". "Але якщо я помру, залишивши малолітніх дітей, то він буде їхнім опікуном", — сказав Дервіль. 

На відміну від Діккенса, Бальзак навіть не прагне нагородити доброчесність і покарати порок. Він дарує Гобсекові гідну смерть, не позбавлену своєрідної величі. В останні години життя лихвар давав Дервілю розпорядження, бідкався, кому дістанеться його добро, просив відшукати його далеку родичку і, навіть помираючи, радив стряпчому, що продати дорожче. "Гобсек помер, зупинивши погляд на купці попелу в каміні, і коли Дервіль придивився ближче, то побачив під золою купи золота і срібла, вірогідно, його доходи за час хвороби. Гобсек нікому недовіряв". 

Хтось із сучасників Бальзака сказав, що автора "Гобсека" та інших його безсмертних творів не завадило б уважно читати в усіх комерційних училищах. Із творів Бальзака можна багато про що дізнатися — зокрема про закони кредиту, купівлі і продажу, про юридичну правомірність угод та ще про багато інших тонкощів ведення бізнесу. 

До відомих афоризмів Бальзака належить і такий: "Письменник існує тільки тоді, коли тверді його переконання". Саме цій простій істині відповідав видатний французький романіст Оноре де Бальзак. 

Тема грошей у повісті О. Бальзака "Гобсек"

   Тема грошей у повісті О. Бальзака "Гобсек"
      
      В історії світової літератури чимало історій про скнар, так що Гобсек з повісті Бальзака - образ не новий. Але от що справді цікаво, що письменник за допомогою свого героя дослідив усебічно проблему грошей.
      Отже, Гобсек знає гроші професійно, бо він лихвар, тобто людина, що дає гроші під заставу. Він розповідає Дервілю про своє життя, і поступово стає зрозуміло: в ньому майже ні для чого, крім грошей, місця не лишилося. Він прагнув мати гроші, бо вони дають свободу, а хто ж не хоче бути вільним. Але, накопичивши певну суму, Гобсек не зупиняється, бо розуміє: великі гроші дають владу. Саме ця насолода для нього найкраща. Він так захопився, що й не помітив, коли і як гроші стали володіти ним. То, може, гроші не потрібні? Це не так. Відсутність грошей у Ернеста де Ресто ледве не зруйнувала його надії і щастя. А от для його матері гроші стали джерелом усіх нещасть, бо вона не знала ані ціни грошам, ані небезпеки, яку вони крили. Розкидаючи гроші на Максима де Трая, на розкіш, вона забула про свій обов'язок перед чоловіком і дітьми. Гроші - річ небезпечна. Потрапити у залежність від них дуже просто, тому Фанні Мальво позичає у Гобсека стільки грошей, скільки може віддати, заробивши працею білошвейки. Та й Дервіль розуміє думку Гобсека, який позичає йому гроші під великий процент. Адже немає більшого тягаря, ніж тягар зобов'язаності за надану послугу. Часом це руйнує стосунки. Тому Гобсек позбавляє Дервіля необхідності почуватися вічно винним йому. Це ще один бік проблеми грошей.
      Таким чином, дослідивши проблему грошей, Бальзак дійшов висновку, що гроші потрібні людині, аби жити, не думаючи про них, а займаючись творчістю, справами тощо. Брак коштів призводить до занепаду моралі, як у Максима де Трая. Невміння керувати своїми потребами призводить до марнотратства й трагедії. Великі гроші дають владу. Але саме великі гроші часом забирають у полон життя людське, як це сталося з Гобсеком.

Твір на тему: «Плинність життя – частинка вічності» за новелою В. Винниченка «Момент»

Художня спадщина видатного українського державного поетичного діяча, художника, драматурга та письменника Володимира Винниченка, перш за все привертає до себе увагу гостротою моральних та етичних проблем, що піднімаються у творах, майстерністю розкриття психології людини. Свідченням цьому може бути новела «Момент», в якій В. Винниченко торкається проблеми буття недосконалого людського суспільства, яке саме собі створило безліч обов’язків, правил, кордонів і обмежень.

У творі автор змалював втечу двох людей за кордон, які зустрілися випадково і лише волею долі стали «співучасниками». Випадкові, зовсім незнайомі і чужі один одному люди зустрілися в межовій, екстремальній ситуації, ситуації, коли навіть дихати треба в такт, адже виникає реальна загроза життю. І ці люди швидко стають «знайомими незнайомцями», знайомими з минулого, людьми, яких загнали інші люди.

Про героїв новели автор майже нічого не розповідає в відповіді на запитання «Як вас зовуть?» В. Винниченко свідомо опускає в тексті твору. Та це й не важливо, адже найголовніше у цій оповіді те, що зовсім випадково зіткнулися двоє людей, які за своїми поглядами на життя і своєю вдачею опинилися протиставлені умовам, що склалися у суспільстві.

Герої новели «Момент» чутливі до всіх проявів життя, до оточуючого світу, а межова ситуація, в якій вони опинилися, робить їх ще уважнішими і змушує придивлятися більш детально. Вони гостро відчувають усю абсурдність існування людини у суспільстві, бо навіть метелики і коники залишаються вільними у своєму виборі, адже в їхньому світі протікає «великий, прекрасний процес життя», у них немає смердоти, вони «маленькі, здорові, чисті циніки», у них немає моралі, укладень про покарання, немає паспортів і незаконнонароджених.

Навіть смерть герої новели сприймають як складову якогось нескінченного процесу круговороту, бо вони не здатні вирвати смерть з цілісної картини природного людського життя: «І, пам'ятаю, мені раптом стало страшенно смішно: я – мертвий». Натомість вони бачать смерть людини як особистий кінець, після якого нічого немає. Тому все є таки вони цінують життя, люблять його понад усе, хоча воно усього лише крихітний момент існування всесвіту.

Перетнувши кордон, герої новели ніби переходять ще й якийсь кордон усвідомлення себе і своєї особистості у світі. З ними відбувається «торжество двох великих коників; це був вихор життя, який змітав все сміття «не треба», «не можна». Для них це було щастя кісток, нервів, мозку та крові, щастя нового народження, народження не сліпими, як було у перший раз, а відкритими, видющими очима.

Розглядаючи через призму поглядів героїв новели важливі філософські питання, автор підіймає у творі проблему пошуку сенсу життя людини і людського буття взагалі. Буття це плинне, тому й кожна його мить безцінна, і дуже важливо навчитися зберегти у душі найщасливіші миті свого існування

Твір на тему «Новий рік», «Як ми святкуємо Новий рік»

Новий рік – моє найулюбленіше свято. Напередодні мене завжди охоплює дивне відчуття, наче має статися щось радісне та чарівне. Усюди святкова атмосфера, усі готуються до свята – вибирають красиві ялинки, купують різні фрукти, солодощі, готують подарунки для близьких. Змалечку Новий рік – це наче казка для мене.

Ми починаємо готуватися до святкування заздалегідь. Прибираємо у домі, наряджаємо ялинку, прикрашаємо кімнати кульками, гірляндами, красивими іграшками, святковими лампочками, свічками. Мені дуже подобаються новорічні та різдвяні вінки з вітками хвої, яскравими стрічками та фігурками янголів. Раніше я таке бачив лише у зарубіжних фільмах, а зараз ця мода дійшла й до нас.

Мама завжди готує для святкового столу щось незвичне, небуденне. Я намагаюся не проспати момент приходу нового року під бій курантів. Після останнього удару на вулиці починається феєрверк, який може тривати годину! Кожного року до нас у гості приходять родичі та друзі. Ми веселимося, проводимо різні конкурси, танцюємо, співаємо. Це завжди дуже цікаво, проте я зазвичай рано засинаю. А вранці одразу біжу до ялинки, щоб подивитися, що мені подарували.

Особливо гарно, коли в новорічну ніч стоїть морозна сніжна погода. У вікнах усіх будинків мерехтять різнокольорові вогники. Усі святкують та розважаються. Мабуть, через те, що Новий рік – це загальне свято, відзначати його так захопливо!

Філософський підтекст новели «Момент»

Художня спадщина Винниченка — письменника привертає увагу гостротою морально-етичної проблематики, майстерним розкриттям психології людини. Свідченням цьому є новела «Момент». В. Винниченко порушує проблему буття людського суспільства, яке створило саме для себе безліч обмежень, кордонів, правил і обов'язків. 

У творі змальовано втечу через кордон двох людей, що випадково зустрілися й волею долі стали «співучасниками». Випадкові, зовсім чужі й незнайомі люди зустрічаються в екстремальній, межовій ситуації, коли треба бігти й дихати в такт, коли виникає загроза життю. І вони стають такими знайомими незнайомцями, знайомими з минулого, яких загнали «другі люди». У творі про героїв майже нічого не повідомляється. Показово, що відповідь на питання «Як вас зовуть?» В. Винниченко свідомо пропускає в тексті. Адже це й неважливо, найголовніше, що зіткнулися дві людини, які за своєю вдачею протиставлені умовам людського суспільства. 

Герой новели чутливий до навколишнього світу, до всіх проявів життя. Межова ситуація робить його ще уважнішим, змушуючи придивлятись до найменших деталей. Він гостро відчуває всю абсурдність суспільного буття людини, бо навіть кузьки, метелики є вільними в своєму виборі, їм не треба ховатись, у них нема «незаконнорождених, нема пашпортів, моралів, «уложеній о наказаніях», вони «маленькі, здорові, чисті циніки», в їхньому світі відбувається «великий, прекрасний процес життя». Навіть смерть герой сприймає як частину безкінечного процесу колооберту, бо вона не здатна вирвати його з цілісної картини природного життя: «І, пам'ятаю, мені раптом стало страшенно смішно: я — мертвий». Натомість Муся бачить смерть як індивідуальний кінець буття, після якого не буде нічого. Вона цінує життя, любить його понад усе. Просить, щоб він передав, що вона померла «Так, як вмирають ті, що дуже люблять життя». 

Перетнувши кордон, герої ніби переходять на якийсь новий щабель усвідомлення себе й світу. З ними відбулося «торжество двох великих кузьок; це був вихор життя, який зміта все сміття «не треба», «не можна», це було щастя крові, мозку, нервів, кісток; це було найвище щастя народження, народження не з сліпими, а з одвертими, видющими очима душі». Переживши разом кризову, межову ситуацію, герої стають духовно багатшими, мудрішими. Муся відкидає всі «не можна», віддаючись пориву душі, а юнак розуміє неоціненну мить щастя, яку можна зберігати лише в пам'яті. Тому, коли Муся просить попрощатися назавжди, він не опирається, а розуміє її невідомою тугою, цією великою журбою, що народилась чогось у грудях, розуміє її «всією налиплою на душу буденщиною». Адже зрозуміло, що, повернувшись до звичайного життя серед людей, де діють все ті ж правила, заборони, умовності, той єдиний, по-справжньому щасливий момент назавжди буде втрачено, стерто, а може, й сплюндровано, що є найстрашнішим. 

Таким чином, у творі постає проблема сенсу людського щастя, людського буття взагалі. Буття плинне, тому кожна його мить безцінна, і дуже важливо вміти зберегти ці найщасливіші миті в душі. Це розуміє герой, і це вдається йому, бо навіть через час, у тюремній камері він може пригадати найдрібніші деталі, а найголовніше — здатний цінувати той, може, найщасливіший, справжній момент свого життя.