Твір до ЗНО «Кожній людині властиво помилятися»

Важко посперечатися з тим, що всі ми інколи помиляємося. Ніхто не знає усього, часто ми користуємося недостовірною інформацією, інколи підводить пам'ять. Мало хто може передбачити всі наслідки своїх вчинків. Часто у житті трапляється багато випадковостей, які роблять, здавалося б, зважене та перевірене рішення неправильним з огляду на результати. Це означає, що ми маємо добре подумати, перш ніж сказати чи зробити щось.

Кажуть, люди вчаться на помилках – і своїх, і чужих. А того, хто в десятий раз наступає на ті ж граблі, вже розумною людиною не назвуть. Тому що це означає, що людина не вміє аналізувати ситуацію та робити висновки або ж просто дуже вперта і не вміє поступатися своїми поглядами, навіть якщо вони хибні.

Наприклад, у п’єсі «Мина Мазайло» головний герой у будь-що хоче змінити своє українське прізвище на російське, бо це обіцяє йому певні особисті вигоди. Він вважає, що саме прізвище стоїть на заваді досягнення його цілей, а зовсім не нікчемність його особистості. І це його прагнення робить його ще більш жалюгідним. Мина Мазайло уперто тримається думки, що його українське походження стоїть на заваді йому щастю мало не все його життя.

Я вважаю, що людина, яка вміє визнавати свої помилки, то не слабак, а сильна, чесна, хоробра людина. Бо власна правота та авторитет – не найголовніше в житті, особливо коли це може коштувати комусь здоров'я чи навіть життя. Чи буде правий доктор, який поставивши неточний діагноз, буде обстоювати свій метод лікування?  Той, хто розуміє, що він не правий, а все одно упирається, то є безвідповідальний  упертюх. Бо впертість є хорошою якістю, лише якщо вона доречна.Тому я згоден з думкою Аристотеля, що "кожній людині властиво помилятися, та нікому, окрім дурня, не властиво обстоювати хибну думку".

Твір до ЗНО «Чи можна когось або щось любити до безтями»

Чи можна когось або щось любити до безтями? Відомо, що фанатизм до добра не доводить, він засліплює людину до втрати адекватності. Хоча навряд чи можна любов вгамувати, якщо вона справжня…

Любов – то найсвітліше почуття в світі. Воно дарує людині щастя, радість, сенс життя. Заради того, що любить, людина здатна на великі вчинки, забуваючи себе.

Мати зробить усе, що може, заради своєї дитини, як-от наприклад, у творі Т. Шевченка «Наймичка». Ганна лише перед смертю змогла признатися Маркові, що вона його мати, при цьому все життя була поруч із ним, працюючи в тих людей, яким його підкинула, аби врятувати від жахливої долі байстрюка.

Патріот віддасть життя за Батьківщину. Саме небувалою силою любові до Вітчизни здобували солдати Радянської армії перемогу в Другій світовій війні. Вони вистояли проти краще озброєного супротивника, що атакував без попередження, витримували холоди та голод, поранення та смерть друзів, нестачу медикаментів.

Закохані ладні на справжні безумства заради своїх почуттів. У п’єсі Шекспіра «Ромео та Джульєтта», що безумовно є вічною історією кохання, молоді люди, заради того щоб бути разом, йдуть проти батьків та суспільства, врешті не жаліючи й власного життя.

А хтось здатен вбити через «любов» до грошей або ідеї. Для когось речі важливіші за життя людини. А хтось, як-от оповідач повісті М. Хвильового «Я. Романтика» через сліпу, глуху відданість ідеї відбирає життя у власної матері…

Мабуть, не у всіх цих випадках людьми насправді керує любов. Вірогідно, дуже часто в житті ми плутаємо любов з пристрастю, з бажанням володіти, з жалістю. Фанатизм та любов несумісні, бо фанатизм руйнує, а любов лікує. На мою думку, справжня любов – це чисте та щире ставлення до людини, яке викликає бажання зробити її щасливою. Але щасливою по-справжньому. Інколи для цього треба відступити. Наприклад, дати дитині подорослішати, бо деякі батьки надто сильно піклуються про свою дитину, дають їй усе, а потім вона виростає безпорадною та розбещеною й не може знайти себе у дорослому житті.

Тож на мою думку, «любити без тями» – то пристрасть, а не любов, то бажання володіти та контролювати. А любляча людина у першу чергу думає про того, кого любить, вона тямить, чим саме може зробити його щасливим. Любов наповнює людину зсередини та приносить радість. А на питання «Чи можна вгамувати справжню любов?» я би відповів - «А навіщо?».

Твір до ЗНО «Кожній людині слід виховувати свій характер протягом усього життя»

Життя не стоїть на місці, усе змінюється кожного дня. Протягом усього свого життя людині доводиться пристосовуватися до його мінливих потреб. Спочатку дитина вчиться пізнавати світ та спілкуватися з іншими, потім потрапляє до школи, де має дотримуватися певних норм поведінки та виконувати вимоги вчителів. Далі, у дорослому житті, нам доведеться взяти на себе відповідальність за своє фінансове забезпечення, а згодом за свою власну родину.

Отак разом із життям, змінюється і людина. Інакше вона просто не виживе. Разом із досвідом формується характер та особисті якості людини, а також розвивається інтелект та культура поведінки. Якщо ми не виховуватимемо у собі необхідні для житті в суспільстві якості, ми не зможемо жити в ньому, не зможемо розкрити свої таланти та досягти успіху.

Комусь може показатися, що виховання стосується лише дітей. Так, потім уже батьки та вчителі не зможуть контролювати нас, але самі обставини життя змусять нас змінюватися, розвиватися, адаптовуватися.  Наприклад, людина хоче зайняти якусь важливу керуючу посаду. І їй обов’язково доведеться навчитися спілкуватися з людьми, планувати та організовувати свою діяльність, ефективно керувати тощо. Людина хоче збудувати щасливу родину – їй буде необхідно навчитися рахуватися з близькими, організовувати побут. Отже, ми вчимося все життя, отримуємо досвід, а завдяки тому виховуємо свій характер.

Головний герой  повісті Марка Вовчка «Максим Гримач» поважний заможний козак Максим Гримач не дозволив дочці-красуні Катрі одружитися з коханим Семеном через те, бо не вважав його рівнею їй, він сам вирішив ,у чому полягає щастя дочки. Коли ж Семен загинув, а за ним і Катря вбила себе з горя, Максим дуже карався, і вже з молодшою дочкою він не повторив своєї помилки. Але дуже шкода, що людині інколи доводиться ставати сильнішим та мудрішим через такі трагічні обставини.

Для того, щоб продовжувати розвиватися, людині доведеться постійно докладати зусиль. Мабуть, це досить важко – свідомо змінювати себе, відмовитися від хибних поглядів та поведінки. Та життя допомагає нам у цьому, треба прислухатися до нього, не лінуватися. Це допоможе нам адекватно діяти у будь-якій ситуації.

Твір до ЗНО «Кому дозволена мета, дозволені і засоби»

На мою думку, вислів «Кому дозволена мета, дозволені і засоби» звучить неоднозначно. Автор може мати на увазі не просто різні, а взагалі діаметрально протилежні речі.

Можна зрозуміти ці слова так: хто справді поставив перед собою мету, той обов’язково знайде засоби для її досягнення. І з цим трактуванням я повністю погоджуюсь. Адже якщо для людини досягти певної мети є по-справжньому важливо, то вона прикладатиме для цього зусилля, аби рухатися в потрібному напрямку. Заради того, що людині дійсно потрібно, вона здатна стати краще, розвиватися, вдосконалювати свій характер. Мені здається, людина здатна досягти усього, чого захоче.

Проте кожному з нас треба пам’ятати, що ніяка мета не виправдовує засобів досягнення, якими ми шкодимо і собі, і іншим. Яка б прекрасна не була мета, але якщо її здобувати кривавими та нечесними засобами, то це, по-перше, створює ще більше проблем та втрат на шляху до бажаного, а, по-друге, принижує людину, її гідність, робить її жорстокою, духовно бідною, так що вона вже й не зможе порадіти тому, чого досягла. Вчинивши кривду іншим на шляху до здійснення своїх бажань, людина сіє біль та горе, які потім відіб’ються й на її власному житті. «На чужому нещасті, щастя не збудуєш», - наголошує народна мудрість. Тож, якщо зазначений вище вислів має значення того, що для досягнення мети підходять всі засоби, то я з ним категорично не згоден.

Часто хтось намагається досягти благородної мети, та використовує для цього негідні засоби. Згадаємо Чіпку з роману «Хіба ревуть воли, як ясла повні?» Панаса Мирного. Боротьба за свої права, за волю, за гідне життя перетворилася на злодійства та криваву різню, що врешті привело до трагічного фіналу.

Ставити перед собою мету та досягати її дозволено кожному з нас. І ще в нас є вибір того, чого прагнути та яким шляхом до того йти, тож хай ми будемо мудрими у цьому виборі.

Правопис апострофа

Апостроф ставиться тільки після приголосного у словах перед я, ю, є, ї, що позначають два звуки [йа], [йу], [йе], [йі]. При цьому попередній приголосний залишається твердим.

Апостроф пишеться:

1) після приголосного звука перед ї завжди пишеться апостроф!

2) після б, п, в, м, ф, якщо перед ними немає іншого приголосного, який не належить до кореня, крім р: здоров’я, пов’язати, торф’яний, м'ясо, п’єса, в’ється, п’ять, верф’ю; черв’як, арф’яр,  верб’я.

3) після р в кінці складу, якщо чується звук [й]: бур’ян, пір’я, кар’єра, подвір’я, матір’ю;

4) після б, п, в, м, ф, г, к, х, ж, ч, ш, р в іншомовних словах, якщо у вимові чується звук [й]: комп’ютер, прем’єра, миш’як, Х’юстон, Рейк’явік;

5) після префіксів власне українських та іншомовних слів та першої частини складних слів, основа яких закінчується на приголосний: без’язикий, пів’яблука, возз’єднання, роз’ятрити,  під’їхати, об’єкт, ін’єкція;

6) у слові Лук’ян та похідних від нього: Лук’яненко,  Лук’янівка.

Апостроф не пишеться:

1) після б, п, в, м, ф, якщо перед ним стоїть інший приголосний. Який належить до кореня, крім р: свято, мавпячий, морквяний, духмяний, медвяний, Святослав;

2) після р на початку складу, якщо я, ю, є позначають м’якість попереднього приголосного: буряк, борються, рясно, зоря, рюмсати, крюк;

3) після приголосних в іншомовних словах, якщо я, ю, є позначають пом’якшення попереднього приголосного: бюджет, кювет, пюре.

Правопис великої літери

З великої літери пишуться всі слова:

1. Усі слова в прізвищах, іменах та по-батькові та прізвиська людей, назвах міфологічних істот, казкових персонажів, кличках тварин: Іваненко Сергій Степанович, Людвіг Ван Бетховен, Ярослав Мудрий, Перун, Зевс, Червона Шапочка, Білий Бім Чорне Вухо.

2. Назви найвищих державних установ та міжнародних організацій: Верховна Рада України, ООН,
Неофіційні назви закордонних законодавчих органів пишуться з маленької літери: парламент, національні збори.

3. Назви держав, автономних адміністративних одиниць та територій: Китайська Народна Республіка, Північна Буковина.

4. Географічні, топографічні та астрономічні назви: Донецьк, (місто) Біла Церква, (сузір’я) Чумацький шлях.

5. Слова, вжиті в шанобливому чи піднесеному переносному значенні: Високі Договірні Сторони, будь Людиною!

З великої літери пишеться лише перше слово:

1. У назвах найвищих державних посад України та міжнародних організацій: Генеральний прокурор, Генеральний секретар ООН.

Увага! Назви посад, звань, учених ступенів пишуться з маленької літери: декан, народний артист, доктор наук.

2. У назвах державних, партійних, громадських та інших установ та організацій: Збройні сили (України), Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча, Спілка художників (України).

Увага! Назви частин, відділів та інших підрозділів установ та організацій пишуться з малої літери: кафедра української мови, сесія, науковий відділ.

3. В інших назвах адміністративно-територіального поділу: Донецька область, Красноярський край, а також у назвах вулиць, парків, гаїв: Андріївський узвіз, Шевченківський гай.

4. У назвах подій та знаменних дат (релігійні свята, пости): Полтавська битва, День учителя, Великий піст.

Увага! Назви історичних подій, епох, періодів, що стали загальними назвами, пишуться з малої літери: хрестові походи, феодальна доба.

5. В усіх назвах, що беруться в лапки: газета «Київські вісті», медаль «За відвагу». У назвах орденів та інших відзнак, що не беруться в лапки, перше слово також пишеться з великої літери: орден Дружби народів.

Твір «Вміння спілкуватися – запорука життєвого успіху людини» до ЗНО

Я цілком згодний з тим, що спілкування відіграє дуже важливу роль у житті людини. Існує багато різновидів спілкування. Ми спілкуємося усюди – вдома, з членами родини, у школі, на роботі, у магазині, коли хочемо купити щось, з друзями, з домашніми тваринами, з природою тощо. І від нашого вміння правильно побудувати комунікативну взаємодію з іншими залежить, чи досягнемо ми своєї мети в кожному конкретному випадку – якщо хочемо мати теплі відносини з рідними людьми, досягти професійного успіху, донести до когось свої думки чи легко спілкуватися у великих компаніях людей.

Проте поняття життєвого успіху настільки широке, багатогранне та в той самий час суб’єктивне для кожного, що навряд чи вміння спілкуватися – його однозначна запорука. Історія знає багато прикладів, коли інші речі визначали для людини розуміння власної успішності. Наприклад, для Вінсента Ван Гога цим мірилом була його творчість, його спроможність виразити через свої картини те, що він хотів. Для Григорія Сковороди успіх життя визначився висловом, який став епітафією на його могилі – «Світ ловив мене, та не впіймав».

Крім того часто люди зловживають своїм вмінням добре спілкуватися та знаходити спільну мову з іншими. Вони починають маніпулювати іншими заради своєї власної вигоди, як-от наприклад, Степан Радченко, головний герой роману «Місто» Валеріана Підмогильного, який завдяки своїм стосункам з різними жінками «просувався» в міському житті. Та врешті він програв, бо здатність до щирого, душевного спілкування, без якого грубіє людська душа, він втратив.

Спілкування – то природна потреба людини, проте воно має бути щирим та відкритим, без «задніх думок», марнослів’я, воно не повинне перетворюватися на пусту трату часу, пліткування, маніпулювання один одним. Завдяки своїй щирості, ввічливості, сміливості, яка йде від чесності, Герда, дівчинка з казки «Снігова Королева» Г-Х. Андерсона, пройшовши босою півсвіту, знаходить не лише Кая, а й безліч друзів та помічників. Завдяки спілкуванню з прекрасним – природою, музикою, живописом - розквітає душа людини. І таке спілкування є запорукою справжнього життєвого успіху – щастя.